З минувшини Головлiв на Славутчинi

На історичній «мапі» нашого краю Головлі з’явилися ще в далекому XVI столітті, або й раніше. Перша відома нам згадка про них сягає 1542 року і стосується господарських справ у родині князів Острозьких. В документі зазначено, що Головлі  переходили в управління Беати з Костелецьких, вдови Іллі Острозького.

Звідки походить назва цього давнього поселення – достеменно невідомо. Найменування села, здається, унікальне не лише для території України, а й давньої Польщі, будить в уяві краєзнавців низку асоціацій. Дехто вважає, що населений пункт отримав ім’я за видом риби, яка водилась у сусідній річечці Хотичин, інші – від слова «головня», тобто головешка. На нашу думку, назва Головлі зафіксувала прізвисько ймовірних перших осадників поселення – Головлів.

Упродовж історії найменування села в історичних джерелах трохи змінювалось: «Головле» (1542), «Головлє» (пол.) (1577), «Головли» (1576-1577), «Головель» (пол.) (1583), «Головля» (пол.) (1603), Головлі (пол.) (1604), «Головлє» (пол.) (1620), «Холовлє» (1654), «Головель» (пол.) (1662), «Голобли» й «Головль В.» (пол.) (1772) та ін. Така варіативність була спричинена, передовсім, неусталеним написанням, а також, можливо, спотвореним письмовим відтворенням почутої назви.

* * *

Протягом останньої чверті XVI – початку XVII століття Головлі та ще багато довколишніх сіл належали відо­мому волинському магнатові, одному з фундаторів Острозької академії – Костянтинові-Василю Ос­трозькому. Тоді сільце було маленьким: 1577 року тут згадується близько десятка селянських дворів, а ще через шість років – всього 5. Деякий час Головлі перебували у віданні острозької князівської замкової адміністрації, та на початку XVII століття їх і сусідній Хотичин вже бачимо в користуванні князівського боярина – Єроніма Черкаса. За поширеною тоді практикою пан, аби винагородити службу підданого, дозволяв йому користуватися прибутками з одного чи кількох поселень.

У 1603 році в родині Острозьких відбувся маєтковий розподіл, унаслідок якого село відійшло волинському воєводі Олександру Острозь­кому, синові Костянтина-Василя. Згодом належало Олександровим синам – Адамові-Костянтину та Янушеві-Павлу. З ласки воєводичів Голов­лі тримав їх слуга Валентий Коссаковський. Після того, як Олександровичі в молодому віці один за одним пішли з життя, розлогі маєтки успадкували їх рідні сестри. Згідно з поділом, що відбувся 1621 року, частина Острога та належні до неї села, серед яких були й Головлі, стали набутком Анни-Алоїзи з Острозьких, дружини Яна-Кароля Ходкевича – великого литовського гетьмана, майбутнього героя Хотинської війни.

На початку 20-х років XVII століття в селі проживала 21 селянська родина та ще 8 родин/осіб т. зв. підсусідків, які, не маючи власного житла, мешкали «на квартирах». Господарський опис села відзначає, що у зв’язку з татарськими нападами людей тут поменшало. Головлівці сплачували низку податків та відбували деякі повинності як на користь острозького замку, так і тієї особи, котрій поселення віддавалось у користування. В селі було два ставки, на одному з яких стояв млин, корчма. Поряд із селянськими господарствами в Головлях функціонував князівський фільварок.

Валентий Коссаковський поступив на службу до княгині Анни-Алоїзи, яка вже від свого імені надала йому села Головлі та Хотичин (тепер – у межах Головлів). Однак того ж таки 1621 року він пішов із життя. Відомо, що його вдова, Анна з Жоравина, належала до близького оточення княгині. Після смерті Коссаковського Головлі, схоже, на деякий час повернулися у замкове підпорядкування, бо, принаймні на 1629 рік, жодний посесор при них не фігурує. Наприкінці життя А.-А. Ходкевич заповітом відписала Головлі в пожиттєве користування своїй служниці Барбарі Славковській з Югошева. Щоправда, у пані Славковської була альтернатива – маєток Ришкова Воля на Ярославщині…

* * *

Унаслідок буремних подій козацько-польського протистояння під проводом Богдана Хмельницького («завдяки» яким і сама княгиня­ Анна-Алоїза тулилася світами Речі Посполитої й померла в 1654 році далеко від Острожчини) Головлі, що переживали у 30-40-х роках XVII століття добу розквіту, перетворилися на сумну руїну. Ще напередодні тут було 60 дворів, два ставки, млинок… «Фільварк Голов­лі… спалений, залишилася тільки пекарня», – зазначається в документі від 1654 року. Відтак, навряд чи пані Барбара Славковська обрала собі після смерті матрони саме Головлівський маєток.

Як зазначив історик Олег Ярошинський: «Надзвичайно високу ціну за участь в українських національно-визвольних змаганнях за­пла­тили волинські селяни й міщани, втративши близько 90% свого дієздатного дореволюційного складу та податкоспроможних господарств, нерухоме майно, знаряддя праці, робочу худобу…». Відродження теренів, у тому числі й Головлів, відбувалося надзвичайно повільно. В переписі поселень і дворів, складеному у зв’язку зі збором подимного податку 7 червня 1662 року, зазначено: «… в Убельці, Івашковій Вульці, в Головлю, в Коростні і Понорах пустиня…».

З часом невтішна ситуація таки зрушила з місця. В 1690 році, напередодні переходу Головлів до польського коронного гетьмана Станіслава-Яна Яблоновського, в селі вже було 18 дворів. З руки попередніх власників, Конецпольських, Головлі та Хотичин тримав незна­ний з імені шляхтич на прізвище Вільга. При тому десятки сіл Острожчини, які раніше належали А.-А. Ходкевич, а тепер ставали власністю роду Яблоновських, залишались порожніми. В селі, схоже­, «повернулися до життя» згадані вище запустілі ставки та млин. А ще наприкінці XVII століття в Головлях згадуються 10 осіб «шляхти-вигнанців», що в силу обставин змушені були залишити свої маєтки в інших воєводствах Речі Посполитої та мігрувати углиб держави.

* * *

Головлі належали Яблоновським більше ста років. З цим періодом пов’язана загадка, яку ще потрібно розв’язати історикам та краєзнавцям. А саме: чому карто­граф Ріцці Дзанноні у своєму Атласі Польщі та Литви (1772) вмістив відносно недалеко один від одного аж двоє Головлів: «Голобли» й «Головль В.» – напевне, Великий або, можливо, Воля – нове, звільнене від податків поселення?

В 1802 році, як зазначається в «Географічному словнику Польсь­ко­го королівства» (1882), село набув­ Еразм Франковський. Свого часу він обіймав почесне становище шамбеляна – наближеної до монарха особи, був очільником шляхти Острозького повіту. Пан Еразм збудував­ у Головлях елеґантну резиденцію із садом в англійському стилі. Після його смерті у 1848 році маєток успад­кував, очевидно, хтось із родини.

Сільська церква, згідно з відомостями Миколи Теодоровича, була зведена ще в 1730 році на кошти власника та прихожан. Принаймні, у 2 половині XVIII століття вона була уніатською: відомо, що в той час Головлівський приход відносився до Гощанського уніатського деканату. У православ’я громада навернулася, швидше за все, на зламі XVIII – ХІХ століть. В 1871 році храм було відремонтовано. До Головлівського приходу відносилися також села Лисиче­, Хоняків та Улашанівка. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття згадуються священики Павло Роданський та Григорій Червінський.

В Головлях, як і в багатьох інших селах, функціонувала школа, започаткована в 1860 році. В середині 80-х років того ж століття вона відійшла у підпорядкування духовенству. Тут навчалося кілька десятків дітей. Школа розміщувалась у громадському будинку, збудованому в 1886 році. Крім того, на користь навчального закладу селяни пожертвували близько десятини землі. Утримання школи для селян коштувало 300 крб., з яких 120 крб. йшло учителеві. До речі, з тутешніх педагогів, що працювали на початку ХХ століття, відомі імена Івана Рижка та Михайла Богомола.

Наприкінці ХІХ століття Головлі адміністративно підпорядковувались Аннопільській волості Острозь­кого повіту. В селі налічувалось 49 дворів і близько чотирьох сотень мешканців. Їх будиночки, збудовані порядно та зі смаком, були прикрашені фруктовими садами. В Головлях діяли вітряк і винокурня. Того ж часу поселенці-чехи набули собі зем­лю поблизу села та започаткували Головлі Чеські (сьогодні – Нижні).

Подібно як і вже відоме нам з Історичних перехресть с. Лисиче­, в першій половині ХІХ століття Головлі лежали при поштовій дорозі, яка з Острога через Вельбівно, Аннопіль, Малий Скнит, Клепачі та Киликиїв вела до Корця й далі до Звягля. З часом шлях утратив цивільне значення і став воєнним. В 1858 році поштову станцію з Головлів було перенесено до Самостріл на Києво-Брестське шосе.

Тарас Вихованець