Історичні перехрестя
Село Хоросток розташоване в західній частині Славутчини. Воно належить до Ганнопільської сільради та входить до однойменної сільської об’єднаної територіальної громади. Маленьке поселення з назвою Корост (тут і далі курсивом подаватимемо різні назви села, зафіксовані в історичних документах) відоме щонайпізніше з 1583 року. Того часу сільце з усього трьома обійстями становило частинку Острозької волості — адміністративно-господарського комплексу, що належав князю Василю-Костянтину Острозькому. «Етимологічний словник української мови» тлумачить термін «корост» із наголосом на першому складі як коріння на полі, а коростувате поле — поле, на якому багато всякого коріння. Вчені вбачають у цьому слові поєднання двох лексем — корінь і хворост (хмиз).
Впродовж 1590-х рр. і до початку XVII ст. Хоросток перебував у «триманні» слуг князя Острозького — Федора, Кирика та Курила Селяви Бодачівських. У 1603 р. в родині Острозьких відбувся розподіл маєтків. Відтак, село стало власністю сина Василя-Костянтина — Олександра Васильовича. Щоправда, того самого року новий дідич помер. Хоросток на деякий час залишився в руках старого батька. В 1604 р. прибутками з сільця вже користувавсь інший шляхтич — Дем’ян Жданович Промчейко-Хорівський. На той час у Хоростку мешкало шість селянських родин, які мали у своєму розпорядженні тяглову худобу, а також кілька підсусідків, що жили «на квартирах» у заможніших односельців. З господарських об’єктів історичні записи згадують млин з усього одним жорновим каменем. Не виключено, що він стояв на тутешній річечці Чоломин.
Після смерті в 1608 р. князя Острозького й до настання повноліття Олександрових синів Костянтина-Адама та Януша-Павла маєтком, у тому числі й Хоростком, опікувався їхній дядько — Януш Васильович Острозький. Перший із братів досягнув зрілого віку в 1615 р., другий — за рік. Обійнявши частину Острожчини, князі Олександровичі передали село в користування слузі Станіславу Закревському. Після смерті молодих господарів пан Закревський служив їхній рідній сестрі — Анні-Алоїзі Ходкевич, котра з 1621 р. володіла східною Острожчиною. Загалом як «державця» Хоростка шляхтич фігурує впродовж 1616 – 1636 років. Деякий час у його користуванні перебували й села Лисиче, Плоска, Понора та Волиця (в той час — Дубровиця).
В 1620 р., саме тоді, коли Хоростів ще тримав пан Закревський, з’явився невеличкий господарський опис маєточку. З нього довідуємося, що у селі чи то раніше, чи й на час створення документу був фільварок — панське господарство, щоправда «будівель у фільварку немає, спалили татари». Орні угіддя поділялися на три поля. Можливо, це було зумовлене сівозмінами. Приводяться імена чотирьох тяглих підданих: Мартин Бура, Олешко, Борис та Кур’ян. Поряд із ними опис іменує кількох підсусідків – Дмитра Воробія та Івана Воробиняти, а також двох городників — Максима та Юдихи. В останньому випадку йдеться про селян, котрі мали у своємо розпорядженні лише невеликі наділи — городи. Серед порожніх ділянок згадується «мельниківська», тож, схоже, млин у селі на той час не діяв, а сам мірошник чи помер, чи подався шукати кращої долі.
Історичні джерела дозволяють нам приблизно уявити, як змінювався стан загосподарення, а відтак і кількість населення у Хоростку. Станом на 1629 р. Коростова налічувала 13 димів, або ж дворів. Від такої ж кількості господарств у селі платили податок й у 1648 році. Подальші сумні корективи в соціально-демографічну ситуацію краю внесло козацько-польське протистояння 1648 – 1657 років під орудою гетьмана Богдана Хмельницького. На початку 1650 року в Коростовій нараховувалось 7 дворів, а з початком наступного у Коростовій та сусідній Понорі разом — 26 дворів. Відомостей за другу половину 1650-х років віднайти не вдалось.
* * *
Приблизно в другій половині 1650-х років східна Острожчина, в тому числі й Хоросток, стали набутком племінника Анни-Алоїзи Ходкевич, сина її рідної сестри Катажини, — Яна «Собіпана» Замойського. Наслідки війни та, очевидно, низки інших від’ємних факторів настільки зруйнували тутешній край, що новий дідич у багатьох випадках став власником безлюдних ґрунтів та вітру в полі. В документі за 1662 р. зазначається: «В Колумлю, Крупу, Бараню, в Лашинові, в Убельці, Івашковій Вольці, в Головлю, в Коростні і Понорах — пустиня…». Потрібен був час, аби відродити та по-новому загосподарити ці терени… Після смерті Замойського Хоростком деякий час володів син Александра Конецпольського та Йоанни-Барбари з Замойських — Станіслав Конецпольський. Безпотомно помираючи, останній у 1682 р. відписав ці маєтки своєму дядькові Янові-Александру Конецпольському.
Щонайменше впродовж 1687 – 1690 рр. селом Хоростки, а також сусідніми Понорою й Шатерниками користувався пан Єнджей Забицький — хорунжий у війську Я.-А. Конецпольського. З документу, датованого 1687 р., довідуємося імена тутешніх підданих: Федір, Мартин, Яремко, Олекса, Денис, Кузьма, Василь, Хрін, Павло та комірник (можливо — Василь Хрін та Павло комірник). В останньому випадку йдеться про селянина, котрий не мав власного житла та мешкав у чиємусь господарському приміщенні. В приведених іменах потрібно вбачати не поодиноких осіб, а голів більших чи менших селянських родин. Повідомляється, що в селі був ставок та млинок. З документа від 1690 р. постає, що на той час у Хоростку господарювало десятеро селян (певно, теж родин), а «раніше, повідомляють, що бувало осади не більше від 20 [дворів]».
* * *
Наприкінці XVII ст. Хоросток та низка інших поселень східної Острожчини відійшли у власність головному очільнику польського війська Станіславу-Яну Яблоновському. Після його смерті, на початку наступного століття маєток успадкував його син — Ян-Станіслав, а пізніше син та онук останнього — Станіслав-Вінцентій і Антоній-Барнаба Яблоновські. В першій половині та в середині XVIII ст. Хоросток перебував у користуванні слуги Станіслава-Вінцентія — Францішка Журавського та його дружини Катажини з Хебдів.
На початку 1750-х рр. донька Журавських — Ева вийшла заміж за шляхтича Міхала Брезу. В передшлюбному контракті від 5 січня 1751 р. батьки нареченої виділили подружжю суму грошей, яку дозволили отримати з прибутків у Хоростку та Кутках. Згодом, віддячуючи панові Журавському за службу батькові, в 1755 р. та зі скоригованими умовами у 1759 р. князь Антоній-Барнаба двічі дозволяв подружжю Брезів пожиттєво користуватись Хоростком. У зв’язку з останнім дозволом, виданим 26 травня, з’явився детальний опис тутешнього панського майна, а також зроблено перепис мешканців та окреслено їхні повинності. Між іншим, у майбутньому пан Бреза стане генеральним комісаром та опікуватиметься господарськими справами свого добродія — князя Антонія.
Соціально-господарський опис, по-іншому — інвентар Коростка уклали 12 травня 1760 року. Антоній-Барнаба підписав його та скріпив печаткою, перебуваючи в родовому Кривині. Зі скрипту довідуємося, що в селі розташовувалось панське обійстя. Його «серцем» був т. зв. «двір» — житлова будівля з покоями, зведена із соснової деревини. У ньому «комин ліплений, виведений на дах. Печі кахельні поливані. Вікна в рамах столярської роботи, у котрих шиби плитчасті, оправлені в олово. Дах побитий гонтами». «Садок за двором з різними деревцями, оточений парканом, в котрому збудована каплиця з дощок…».
Поряд із двором розкинулось панське господарство — фільварок, в якому, серед іншого, була й пекарня з коморою. Неподалік стояла ще одна будівля — ламус. Зазвичай, вона бувала мурованою і правила за сховок від вогню. Однак, у Хоростку ламус чомусь був дерев’яним. Він мав двоє дверей на залізних завісах та вкритий соломою дах. Десь на подвір’ї містились і «льох невеликий дубовий, вкритий соломою», стайня з возівнею, тік, «огороджений парканом, в котрому стодола», «шпихлір на току для зсипання збіжжя», обора. В селі була своя корчма з належною до неї винницею. Опис будівель завершується ремаркою: «Ті всі будинки, які ставив вельможний його милість світлої пам’яті Францішек Журавський, чашник Більської землі, підупали й потребують направи».
Порівняно з ситуацією, яка була в селі на початок 1660-х років, Хоросток помітно змінився — тут уже проживало чотири з половиною десятки селянських родин. Певне, більшість із них господарювали на землі, хоча були й люди інших професій, як от: Онисько, Миколай, Ярема й Лесько ткачі, Семен коваль, Нечипір польовий, Яків побережний (пильнував панського лісу), Василь швець та мірошник Іван Чопурний. Прізвиська Левка та Гапона поліщуків натякають, що ці люди прибули сюди з відносно неблизького Полісся. Нарешті, дуже примітно, що у селі в 1760 р. жив чоловік Гнат Воробій. Ми ж бо пам’ятаємо, що це прізвисько побутувало в Хоростку ще в першій половині XVII століття! Чи не був Гнат далеким родичем Дмитра Воробія чи Івана Воробиняти, згаданих вище?
У подружжя Міхала й Еви народились сини — Станіслав та Антоній. В жовтні 1771 р. зловмисники напали на панський двір у Хоростку, пограбували його та замордували пана Міхала Брезу. Після цього управління господарством узяла на себе Міхалова вдова — Ева. Невдовзі вона вийшла заміж за Войцеха Потоцького. Схоже, через деякий час користування маєтком відійшло синові Войцеха — Іґнацію. В 1830 р. Максиміліан Яблоновський, син Антонія-Варнави, відпродав Хоросток Ігнацію Потоцькому, а в 1854 р. село набув син Антонія Брези — Іполит. З часом власником Хоростка став син останнього — Роман… До речі, архів родини Брезів дійшов до нашого часу й на сьогодні зберігається в Державному архіві у Любліні (Польща). Уважне дослідження його матеріалів колись, можливо, проллє ще чимало світла на цікаву й неповторну історію волинського села Хоросток.
Тарас Вихованець
На малюнку: Станіслав-Вінцентій Яблоновський