Засновник Києво-Могилянської академії
Літератури про знаного нащадка стародавнього молдавського князівського роду Мовила (саме так: Мовил а не Могил) не бракує. Цікаво, що значення молдавської лексеми «мовила» не тільки майже співзвучне українському слову «могила», але й відповідає йому за змістом як високий поховальний курган. Коли саме, в якому році відбулась заміна «Мовили» на «Могилу» – не встановлено.
Для пізнавальної інформації додамо, що в історії України було два відомих державних мужі із згаданим прізвищем – крім героя нашої розвідки, Могилою писався видатний гетьман Правобережної України Андрій, котрий прославився великими заслугами у боротьбі з татаро-турецькими поневолювачами України, а також і тим, що виділяв значні кошти з гетьманської скарбниці для викупу з татарської неволі полонених козаків.
Батько Петра Могили, Симеон Ієремійович, у 1601–1606 рр. був князем Придунайської Валахії, а згодом займав престол Молдавського князівства. Він доводився свояком знатним польським і українським княжим династіям Потоцьких, Вишневецьких і Корецьких. Його рідні сестри були замужні за Стефаном Потоцьким, Самуїлом Корецьким та Михайлом Вишневецьким.
Мати П. Могили, Маргарет, була угорською княжною. У подружжя було шестеро синів: Петро мав братів Михайла, Гаврила, Павла, Івана і Мойсея. У 1607 р., в жовтні всі вони стали сиротами: батько, Симеон, загинув у боротьбі за збереження молдавського престолу.
Історія знає дві дати народження Петра Могили – 21 (30) грудня 1574 р., за іншими відомостями – 31 грудня 1596 р. або ж 10 січня 1597 р. Різниця складає 22 роки. Отже, в січні виповниться 420 років із дня народження цього церковного і загальноосвітнього діяча, письменника, митрополита Київського і Галицького та засновника Києво-Могилянської академії. Якщо справедлива перша дата народження, то П. С. Могила прожив 73 роки, за другою – лише 51 рік.
Коли після залишення Молдови в 1607 р. постало питання, де навчатися Петрові, відповідь вже була готова: у школі Львівського братства, щедрим опікуном якого був батько, Симеон. Між іншим, саме в цей час у Львівській єзуїтській колегії навчався Зіновій-Богдан Хмельницький. Після закінчення школи молодий Могила продовжив навчання в університетах Польщі і Франції. В історичній літературі трапляються відомості про його студії у Сорбонні в той час, коли там навчався відомий філософ Рене Декарт. У них навіть був спільний учитель.
Над талановитим православним юнаком бере опіку польський коронний канцлер і гетьман Станіслав Жолкевський, відтак, Петро стає офіцером королівських військ. Він бере участь у Цецорській битві 1620 року, а згодом у війні з турками і татарами під Хотином. Після повідомлення про участь в Хотинській битві біографічні свідчення про Петра Могилу до посвяти у сан києво-печерського архімандрита стають дедалі рідшими і уривчастими. З них дослідники вивели лиш те, що після смерті опікуна Ст. Жолкевського П. Могила надумав переселитися з Польщі. Вибір його припав на Київську область. Все частіше навідується він до Києва, де в той час кафедру митрополита займав Іов Борецький. Між ними склалися тісні стосунки. Очевидно, не без поради старшого друга Могила купує помістя на київській околиці. Часті стосунки з Борецьким відповідним чином впливали на його релігійний світогляд. І Могила почав брати діяльну участь у віросповідних справах. Ця участь невдовзі стає першочерговою життєвою потребою. Вважається, що в 1625 р. він постригся у ченці.
Посвячення П. С. Могили в сан печерського архімандрита відбулось в грудні 1627 р. У 30-річному віці обрання служителя на таку високу церковну посаду, констатують біографи, відбулося чи не вперше. У 1628 р. король Сигізмунд ІІІ затвердив П. Могилу на цій релігійній посаді.
«Новий архімандрит зразу ж розпочав свою діяльність на користь монастиря. Побудував за свій рахунок при лаврі притулок для жебраків і задумав заводити при Печерському монастирі вищу школу», - читаємо у М.Костомарова.
Серед православних мирян П. С. Могила зажив авторитету як послідовний поборник східного обряду. Петро Могила вступає до Київського братства і стає його опікуном.
Крім церковних справ він з головою поринає у просвітницьку діяльність і восени 1631 р. відкриває на території лаври школу. Префект Лаврської школи С. Косов свідчив, що з перших днів тут працювали професори, які «навчалися в академіях латинських в Польщі, Литві, Відні».
Викладання у створеній ним лаврській школі велося латинською та польською мовами. Вона була створена за зразком польських шкіл вищого типу – колегій. Щойно розпочалося навчання, Київське братство і козацтво порушили справу про об’єднання Київської братської школи і лаврської. Наприкінці 1631 р. київські братчики склали акт, яким проголосили П. Могилу старшим братом, блюстителем і пожиттєвим опікуном братства. Відтак, було об’єднано дві школи в одну, яка отримала назву Києво-Печерської колегії.
Мине час, і колегія стане на честь її керманича Києво-Могилянською, а згодом і академією. Вона відіграла визначну просвітницьку роль як в Україні, так і в Росії. Цікавим є той факт, що в історії академії був період, коли вона іменувалася Могило-Заборовською на честь наступного її опікуна і благодійника, митрополита Київського Рафаїла Заборовського. До кінця свого існування Києво-Могилянська академія залишалася загальноосвітнім світським вищим навчальним закладом, який забезпечував потреби суспільного життя України.
Тим часом, ректорів Лаврської школи, а згодом і колегіуму Петро Могила настановляв сам, формально погоджуючи свій вибір з Братством і професорами. Серед останніх – Інокентій Гізель, Тарасій Земка, Леонтій Бронкевич та інші. З отриманням колегіумом прав вищого навчального закладу і назви академія згідно з правилами європейських університетів ректори вже обиралися всією корпорацією академічних учених.
У ХVII ст. колегіум і згодом академія існували за рахунок прибутків від маєтків Київського Братського Богоявленського монастиря. Маєтності надавалися благодійниками. Найпершим серед них був сам Петро Могила, який подарував закладу своє село Позняківку і давав грошову допомогу. Далі, меценатами були гетьмани України, а також козацька старшина, рядові козаки і міщани, представники інших верств населення. Грошова підтримка використовувалася на будівництво, бібліотеку, стипендії, для хворих студентів і т. ін.
Дбали про освітній потенціал закладу король Владислав ІV та гетьман Богдан Хмельницький. Зокрема, вони сприяли поверненню до господарського використання навчальним закладом значної кількості маєтностей двох закритих уніатських церков. У Києві також було ліквідовано домініканський монастир, а його володіння – село Мостища з полями, сіножатями, борами, лісами, млинами були передані Київському братському монастирю, який отримав назву «училищний». В 1656 р. гетьман Б. Хмельницький знову передав у монастирське й академічне розпорядження ряд сіл, які раніше належали єзуїтам.
Підтримували академію матеріально гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Іван Самойлович, Іван Скоропадський, Данило Апостол та Іван Мазепа. Останній був найбільшим благодійником. Щедрі внески на академію і її студентів робили такі київські митрополити, як Георгій Щербацький та Гавриїл Кременецький. Останній, наприклад, дав 73500 руб. Не забували про свою alma mater і її вихованці. Серед таких жертводавців – філософ Григорій Сковорода, граф Микола Рум’янцев, канцлер Росії Олександр Безбородько та багато інших. Згодом Академія була переведена на державні казенні кошти в річній сумі 12 тис. руб. Викладачі отримували від 50 до 350 руб. на рік.
Довгий час академія була єдиним вищим загальноосвітнім навчальним закладом в Україні і Східній Європі. Повний курс навчання тривав 12 років. За цей час студенти досконало опановували 30-32 предмети.
Навчання здійснювалося в т.зв. класах або школах – тепер це кафедри. Першочергова увага приділялася мовній підготовці студентів. Вивчалася слов’янська мова «як властива» і латинська – «як необхідна». Латина була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи і міжнародного спілкування. На науковій основі вивчалися також грецька, німецька, французька і староєврейська мови.
Вивчалися поетика і риторика, філософія, богослов’я, історія, географія, математика, геометрія, астрономія. Були класи сільської і домашньої економіки та медицини. В Академії можна було здобути художню і музичну освіту. Діяв театр.
Унікальною була академічна бібліотека.
За М. І. Костомаровим, П. С. Могила помер 1 січня 1647 р. Бажаючи залишити свою колегію-академію «укорененною в потомственные времана», у вигляді посмертного дару заповів їй 81000 польських золотих, всю свою бібліотеку, четверту частину свого срібла та деякі цінні речі.
Василь Вихованець,
науковий співробітник Нетішинського міського краєзнавчого музею