Вхід

Захоплений Шевченкіаною

ЗАХОПЛЕНИЙ ШЕВЧЕНКIАНОЮ

Микола Бендюк, житель села Оженин Острозького району, мав всі шанси присвятити себе роботі з електронними приладами. Після закінчення середньої школи вступив на навчання до Нетішинського профтех­училища № 23. У 1984 році став першим випускником навчального закладу, одержавши диплом  слюсаря контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Більшість друзів Миколи намагалися влаштуватись на роботу в підрозділи ХАЕС та інші організації міста енергетиків. А він переступив поріг Острозького краєзнавчого музею і заявив цілком впевнено, що хоче працювати саме тут.

Дехто з наукових працівників уже знав Миколу Бендюка, бо той ще під час навчання в школі часто навідувався на місце розкопок старовинних поселень, які проводили музейники. Так допитливий хлопець став молодшим науковим працівником. Згодом колеги переконалися, що Микола більш  тяжіє  до  старовинного образотворчого мистецтва і має талант реставратора. Порадили зосередитись саме на цих видах діяльності. І завдяки копіткій роботі Бендюка вдалося зберегти багато пам’яток минувшини. Згодом він захопився букіністикою, яка стала своєрідним хобі. Микола Бендюк має цікаву та унікальну бібліотеку. Але найбільший інтерес представляє добірка книжкових видань, що пов’язані з життям і творчістю Тараса Шевченка. Саме це стало приводом для зустрічі з колекціонером.

– Миколо, про те, що ти хороший реставратор старовинних картин, ікон, знаю вже принаймні сімнадцять років. А щодо захоплення Шевченкіаною – довідався нещодавно. Якою стежиною прийшов до цього?

- Розпочну з того, що у моїй родині вже не одне покоління шанує Кобзаря. Його портрет в оселі завжди був на видному місці, поряд зі святими іконами. Та й твори, як мовиться, не припадали пилом. Мій дід, батько завжди були патріотично налаштовані. Для них Україна – це святе. Саме з таким переконанням мої близькі родичі боролись за Незалежність  у лавах Української Повстанської Армії. Отож національну свідомість прищеплювати мені не потрібно. Щодо колекціонування творів Тараса Шевченка, то все розпочалося випадково. У кінці вісімдесятих років на базарі придбав „Кобзар” 1906 року видання і чекав, коли у Острозькому державному історико-культурному музею-заповіднику з’являться кошти, щоб компенсували мої витрати. Але процес затягнувся надовго, і я вирішив стару книгу залишити собі. Згодом у букіністичних магазинах вдалося придбати ще цікавіші видання Шевченка. І тут – захопився.

– І чим гордиться букініст Микола Бендюк?

- Звичайно, „Кобзарями” і окремими творами Тараса Шевченка, які побачили світ ще до 1917 року. Таких у мене сімнадцять екземплярів. Найстарішою є книга „Гайдамаки”, що видана в 1876 році у Київській друкарні Фріца. До речі, у цій же друкарні побачив світ „Кобзар” ще за життя Шевченка – у 1860 році. Це сьогодні рідкісне видання. Нещодавно колекціонер із Івано-Франківська придбав за шість тисяч доларів США перший „Кобзар” 1844 року. Я маю „Кобзар”, що випущений Балашовим у Санкт-Петербурзі в 1884 році. Але рідкими виданнями є й книги, які випущені і після 1917 року. Принаймні коломийське видання „Кобзаря” 1919 року. Таких примірників збереглося зовсім мало. Унікальним є збірник творів Шевченка Москов­ського видавництва при відділі друку Ради робітничо-селянських депутатів, також 1919 року випуску. Цікава історія у шістнадцятитомника творів Тараса Шевченка, випуск якого в 1934-1939 роках у Варшаві налагодив Петро Зайцев. Майже весь тираж першого тому знищили радянські війська, які брали участь у так званому возз’єднанні Західної України. У моїй колекції також не має першого тому. Він є уні­кальною рідкістю. Взагалі окрасою моєї Шевченкіани є „Буквар” за авторством великого Тараса. Він був виданий у Санкт-Петербурзі незадовго до його смерті. На другій сторінці підручника зазначено й цензорів – архімандрита Фотія та В.Беркетова. Дозвіл на друк був виданий 21 листопада 1860 року.

– Не часто доводиться тримати в руках унікальні речі ( колекціонер дозволив автору цих рядків погортати рідкісні видання – прим. авт.)...

– Колекції бувають „мертві” й „живі”. Я маю на увазі їх користь. Для мене моя колекція допомагає більше розуміти дух того періоду, коли творив Шевченко, за яких історичних обставин видавались його геніальні книги. А дослі­джувати життєвий і творчий шлях Кобзаря доведеться ще не одному поколінню. Принаймні я маю можливість за різними виданнями встановити деякі ідеологічні правки у творах. До  речі,  цією темою тривалий час займався академік Микола Жулинський.

Цікавим для дослі­дження є „Кобзар”, надрукований 1907 року в Санкт-Петербурзі під редакцією Василя Доманицького. Повне його видання стало можливим в умовах револю­ційної ситуації, яка охопила всю територію царської Росії. Цей „Кобзар” побачив світ завдяки „Общества имени Т.Г.Шевченко для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях С.-Петербурга” і „Благотворительного общества издания общеполезных и дешевых книг”.  У книзі зібрано 217 поетичних творів,  балади і поеми. Вперше читачі отримали можливість познайомитись із не правленими цензурою текстами поем „Сон”, „Кавказ”. У збірник були включені „Юродивий”, „Марія”, „Саул”. Дозвіл на друк був отриманий 25 листопада 1905 року, а сам „Кобзар” вийшов на початку 1907 року. Василь Доманицький потурбувався, щоб весь текст був звірений із автографами. Готуючи оригінал для набору, він звіряв його з рукописними книжками, правленим Шевченком робочим екземпляром „Чигиринського Кобзаря” і „Гайдамаків”, а також із присланими йому з Петербурга копіями автографів збірника „Три літа”, балад „Лілея” і „Русалка”, виявлених в архіві Департаменту поліції (фондах колишнього ІІІ відділу). За копіями, знайденими серед паперів цього відомства, редактор уперше помістив повний текст „Єретика”, поему „Сова”, віршів „Маленькій Мар’яні”, „Дівочі ночі”, „Три літа”, а в примітках -  автографічний текст так званої „Седнівської передмови” до невиданого „Кобзаря”. Взагалі про науковий підхід до роботи та ентузіазм Василя Доманицького можна розповідати довго. Саме таким, як він, ми повинні завдячувати.

– Миколо, знаю, що ти нещодавно у телепрограмі Рівненської телера­діокомпанії критикував центральні телеканали за дилетантство.

– У інформаційних програмах прозвучало повідомлення про те, що у 2007 році виповнюється 100-річчя першого видання „Кобзаря” російською мовою. А чому ж ніхто не згадав про цю книгу...( Микола показав „Кобзар” в переводе русских писателей” за редакцією Білоусова, що виданий у Москві Товариством типолі­тографії В.Чичеріна 1900 року. – авт.). Столітній ювілей може святкувати лише друге російськомовне видання, яке дійсно було надруковане 1907 року. На жаль, оригінального примірника у моїй колекції немає.

– Про те, з чого розпочалась колекція видань творів Шевченка, ти вже розповів. Як її поповнюєш?

- Я є членом Київського клубу колекціонерів, часто відвідую його засідання. Колеги знають про моє захоплення, отож підказують про букіністичні новинки. Трапляється, що цікавий для мене екземпляр коштує надто дорого. Доводиться відмовлятись.

– У твоїй Шевченкіані крім книг є й значки, лис­тівки, календарі, бюсти Тараса. А вишиті сорочки – це вже інший напрям.

- Так. Маю півсотні вишиванок, які виготовлені майстринями у ХІХ-ХХ століттях. Дослідження візерунків – не менш цікаве захоплення, ніж вивчення монет, банкнот, орденів. За типом візерунків можна встановити географічну приналежність вишитої сорочки чи блузи, навіть приблизно встановити їх вік.

- А ти зараз в яку одягнений?

- Сорочка із конопляного матеріалу із трипіль­ським  орнаментом.  Їй  майже 150 років. Що характерно, трипільські орнаменти активно використовувались слов’янами у період язичництва. Цю сорочку я одягаю часто. Для святкових днів у мене є інші. Мої доньки Леся і Наталія в оригінальних вишиванках ходять на дискотеку. До речі, торік ми всією сім’єю взяли участь у встановленні „вишитого рекорду” в місті Рівне, де зібралось більше трьох тисяч людей у вишиванках. Це зафіксовано у Книзі рекордів України. Одна моя вишита сорочка, яка виготовлена на початку минулого століття, зараз знахо­диться у колекції Віктора Ющенка. Я подарував  її під час відвідин дружини Президента Катерини Ющенко Національного уні­верситету „Острозька Академія”. Не в кожній державі її керманич  –  колек­ціонер.

Бесіду вів О.Шустерук

 березень 2007


 





ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!