Останній день миру
Вечоріло. Сонце поволі сідало за сусіднім Острогом. Літо. Субота. Сільська молодь сходиться до клубу. В ньому у 30-х згуртувався струнний ансамбль, керований П. М. Михальченком, а також часто відбувалися танці в супроводі гри баяніста П. Малюка. Того вечора до клубу із сусідньої застави прибув політрук Шеретін. Він розповів присутнім про міжнародне становище, потім були танці. Біди наче ніщо й не віщувало, та в серці щось таки тьохнуло: за якийсь час покликали на заставу політрука, невдовзі відбули й решта прикордонників…
Того літнього вечора до радянських кордонів підтягувалися ворожі танки, літаки, гармати. Мільйони німецьких солдатів очікували на команду. Їм, як і їхнім генералам, ввижалася близька перемога та швидке закінчення військової операції під кодовою назвою «Барбаросса». «Бліцкриг», блискавична війна, обіцяла розширити життєвий простір німецького народу на схід за рахунок слов’янських держав.
«Сегодня, в 4 часа утра…»
Про те, що розпочалася війна, розголос пройшов блискавично. Біля клубу був радіорупор. Опівдні виступав народний комісар іноземних справ СРСР В. Молотов: «Граждане и гражданки Советского Союза! … Сегодня, в 4 часа утра, без предъявления каких-либо претензий к Советскому Союзу, без объявления войны, германские войска напали на нашу страну, атаковали наши границы во многих местах и подвергли бомбежке со своих самолетов наши города…».
О пів на четверту ранку 22 червня 1941 року у світі розпочалася одна з найкривавіших та руйнівних воєн. Болем і сумом вона пролягла через життя наших земляків.
Невдовзі в село прибули представники військкомату. Розпочалася мобілізація. Проходила вона швидко. Призивалися чоловіки 1905 – 1918 років народження. На той час 83 селян проходили строкову службу, 5 з яких навчалися у військових училищах.
Загалом же з Нетішина та Солов’є у Великій Вітчизняній війні брало участь 517 селян, не повернулися 321…
«А по землі повзли голодні звірі: пантери, тигри…»
Ситуація вже в перші дні війни для наших краян була надзвичайно напруженою. Вдало ці події описав О. Ісаєв у дослідженні «Від Дубно до Ростова».
В напрямку Острога рухалась 11 танкова дивізія ворога, назустріч якій виступили частини 109 моторизованої дивізії 5 механізованого корпусу і 57 танкової дивізії. 109 моторизована дивізія готувалась до відправки у Білорусію, та прорив 11 танкової дивізії ворога в районі Острога змусив командувача 16 радянською армією М. Ф. Лукіна на свій страх і ризик частини згаданої 109 дивізії спрямувати під Острог.
Першим досяг міста і розпочав бій 173-й розвідувальний батальйон майора Юлборисова. Підрозділ увійшов в Острог, зайняв оборону, щоправда невдовзі був вибитий бійцями 61 мотоциклетного батальйону ворога. Увечері 26 червня з Шепетівки до Острога прибув 114 танковий полк 57 танкової дивізії, укомплектований танками Т-26. У ніч на 27 червня звідти ж прибув 381 мотострілецький полк А. І. Підопригори. Пізніше підтягнулися решта частин 109 дивізії, що не встигли відбути до Білорусії – 2 батальйон 602 мотострілецького полку і кілька танків 16 танкового полку. Увечері і вночі розрізнені частини, названі згодом «групою Лукіна», і кампфгрупа Ангерн 11 німецької танкової дивізії підтягувалися до Острога, готуючись до бою.
Вранці 27 червня 381 і 602 мотострілецькі полки 109 моторизованої дивізії, фактично без артпідтримки розпочали наступ на Острог з боку с.Вельбівно. Їм допомагала лише 76-мм полкова артилерія та 45-мм гармати танків Т-26 і БТ. Перейшовши р. Вілію мостом і вбрід, частини 109 дивізії розпочали бій за місто. Ситуація для радянської сторони складалася не найкраще: фактично в перші години бою дивізія втратила командира полковника М. П. Краснорецького, який був важко поранений під час ворожого артилерійського обстрілу Вельбівно. Командування прийняв його заступник Сидоренко.
В другій половині дня до міста підійшов 15 танковий полк 11 танкової дивізії німців, і шальки терезів переважили в бік ворога. Незважаючи на активну діяльність Сидоренка, результат бою був невтішним. Німці витіснили з міста радянські частини та примусили їх відступити за Вілію. В Острозі залишились оточеними 173 окремий розвідувальний батальйон дивізії і один батальйон 381 мотострілецького полку. До ночі всі, хто зумів переправитися через Вілію, зосередилися в лісі на схід від Вельбівно. Увечері до Острога підійшов 404 артилерійський полк 109 моторизованої дивізії.
Протягом ночі з 27 на 28 червня за наказом полковника Сидоренка частини й підрозділи 109 моторизованої дивізії провели перегрупування сил для нового наступу, яке, щоправда, успіхом не увінчалося. Німецькі війська дали можливість 602 полку переправитися через Вілію і щільно підійти до міста, після чого відкрили артилерійський та кулеметний вогонь, застосували танки. Наступ 381 полку також було призупинено. Аби забезпечити його просування, у бій вступив 404 артилерійський полк. В результаті 381 полк увірвався в Острог і почав просуватися до центру. З перемінним успіхом бій тривав до вечора. З наступом темноти 381 полк був змушений відійти на позиції на східному березі Вілії. 28 червня у боях в районі Острог-Мізоч-Варковичі брала участь також радянська авіація, здійснивши на цю ділянку близько 400 літако-вильотів. Як зазначає В. Анфілов, за визнанням противника, радянська авіація мала в цьому районі абсолютне панування у повітрі й бомбардувала ворожі танки з бриючого польоту, завдаючи тим самим ворогові великі втрати.
Відхід військ на нові рубежі здійснювався загалом згідно з прийнятим рішенням і був проведений в цілому організовано. Труднощі при відводі довелося долати лише на житомирсько-київському напрямку, де наступали головні сили 1 танкової групи і 6 армії. На цьому напрямку на рубежі р. Горинь до 2 липня успішно стримували натиск з’єднань 3 і 48 моторизованих корпусів ворога 19 механізований корпус і група генерал-лейтенанта Лукіна (213 і 109 моторизовані дивізії).
Сконцентрувавши поблизу Острога потужні сили, війська 1 танкової групи ворога за підтримки авіації форсували Горинь. Встановивши, що радянські війська відходять на новий рубіж і чинять спротив лише сильними ар’єгардами, вороже командування наказало своїм з’єднанням прискорити наступ, щоб не дати можливості радянським військам організовано зайняти оборону на тиловому рубежі. Однак наші з’єднання підривали наміри ворога, поєднуючи відхід з контратаками.
4 липня генерал Клейст сконцентрував 48 моторизований корпус на шепетівському напрямку і вимагав негайного переслідування військ, що відступали. Попереду йшла 11 танкова дивізія, котра в середині дня зламала спротив наших ар’єгардних частин і сходу увірвалася в Шепетівку. Генерал Кирпонос терміново направив у цей район кілька танкових і стрілецьких частин. На схід від Шепетівки 4 і 5 липня розгорнулися запеклі бої, та зупинити ворога не вдалося.
Підготував Тарас Вихованец
