ГЛУХИ, НОВОМАЛИН І… РІД ДОСТОЄВСЬКИХ

Історія Новомалина  Острозького райо­ну Рівненщини губиться у глибині століть. Під своєю попередньою назвою – Глухи населений пункт уперше з’являється в анналах писаної історії у наданні великого князя Свидригайла для свого слуги Оліфера, який за службу отримав від володаря «вічно й непорушно» село Глухні (варіант іменування Глух), а також села Стаї та Торговицю. Згодом назва змінилась на Глухи і продовжувала вживатися щонайменше до кінця XVI ст. Надання датоване 14 липня 1446 р., проте уміщений у ньому 15 індикт (спосіб літочислення) спонукає перенести дату на той самий день, тільки 1437 р. Від назви поселення, як бувало, із часом з’явився рід з прізвищем Глу­ські. Чи були вони нащадками Оліфера, а чи якось набули Глухи або їх частину – не знаємо. З джерел дові­дуємось про існування Мишка Глуського та, напевне, його сина – Григорія.

У 1 половині 40-х років XVI ст. в якості власника Глух у документах з’являється ще одна людина – Петро Турчинович. Він, як з’ясувалося, став другим чоловіком Богдани Дмитрівни – вдови згаданого вище Григорія Глуського. Того часу село, схоже, через близьку відстань до Острога, потрапило у «сферу зацікавлень» двох неприязних між собою представників роду Острозьких: Костянтина-Василя та його братової – Беати з Костелецьких. Як закінчилися з’ясування стосунків між ними, а також між першими двома й Петром Турчиновичем у зв’язку з Глухами – невідомо. Не зовсім зрозумілим у цей період є і статус Турчиновича. Тим не менше, в подальшому село ще протягом певного часу перебувало у володінні Глуських і Турчиновичів.

* * *

У Григорія та Богдани Глуських народилась донька Богумила. Вона вийшла заміж за Богдана, ймовірно, сина київського митрополита Макарія ІІ. Своєю чергою, їхня донька, Богдана Богданівна, побралась із Степаном Івановичем Достоєвським, родина котрого бере початок від Данила Івановича Ртищева. Останній отримав від кн. Федора Івановича Ярославича грамоту на маєток Полкотичі та частину с. Достоєва в Пінському повіті, від якого нащадки стали йменуватися Достоєвськими. До речі, з цього роду походить і відомий російський письменник-класик Ф. М. Достоєвський. Чоловік Богдани Богданівни був господарським зем’я­нином Мінського повіту, певний час обі­ймав уряд мінського ґродського писаря.

Перед 26 травня 1565 р. Богумила продала частинку Глух Михайлові Єло-Малинському. Схоже, ще якась їх ділянка дісталась у спадок вже відомій нам Богдані Богданівні. Інша – перебувала у спадкоємців П. Турчиновича... З плином часу Глухи цілковито зосередились у руках панів Єло-Малинських. У 1583 р. із села сплачено державний податок від 32 дворів, 13 городників та 2 комірників. Під цим же роком тут згадується «піп», що свідчить про існування церкви. Два водяні колеса говорять про млин/млини, можливо, на тутешньому ставку. Історик Андрій Заяць вказує на наявність у Глухах у XVI – 1 половині XVII ст. замку. Інший представник роду, Василь Єло-Малинський почав осаджувати у Глухах містечко Новий Малин, яке за виданим 26 березня 1590 р. королівським привілеєм отримало й дозвіл на запровадження тут у перспективі Маґдебурзького права…

* * *

ХІХ ст. для Новомалинського маєтку стало періодом дальшого розвитку і водночас власницьких змін, пов’язаних із переходом комплексу від давніх власників Єло-Малинських (вони у XVIII – XIX ст. писалися вже просто Малинськими) у володіння споріднених родин.

Фелікс-Канут Малинський чи не найпомітніша фігура в родині у XVIII ст., один із меценатів будівництва капуцинського кляштора в Острозі (нині – старомонастирський корпус академії), став батьком двох доньок та сина — Кароліни, Касильди й Антона Малинських. Одна з доньок, Касильда, вийшла заміж за Станіслава Сосновського, котрий після відходу у вічність своєї дружини став багаторічним управителем Новомалинського господарства. На початку 50-х рр. ХІХ ст. розлогий батьківський спадок поділили між собою донька Євгенія та син Томаш-Оскар, відомий скульптор, з 1878 р. – регент Академії мистецтв у Римі.

* * *

Для тутешнього господарства ключове значення здавна мали продаж та переробка лісу, запаси якого просто вражали. До прикладу, на початку ХІХ ст. нові власники фільварку укладають контракти на продаж деревини: 5 травня 1808 р. К. Сосновська домовилась із володарем частини Острога, Каролем Яблоновським про продаж йому 500 молодих дубів; ще одну угоду схвалено 22 липня 1809 р. – цього разу Сосновські продавали Яблоновському 7 тис. штук молодих сосен… До речі, перед ІІ Світовою війною в господарстві було понад 2 тис. га лісу.

В новомалинських лісах, певно, ще у ХІХ ст. займалися випалом деревного вугілля та поташу. Дерева тут були чи не набільшою цінністю, тож не дивно, що у випадку лісової пожежі гасити її мала вся громада. Разом із тим, упродовж ХІХ-го, як, зрештою, і протягом попередніх століть, іншим важливим напрямком тутешнього господарювання було різнопланове сільськогосподарське виробництво.

* * *

З 1846 р. Т.О. Сосновський мешкав у Римі. На батьківщину навідувався ненадовго. Управління маєтком доручав довіреним людям. 1886 року  він, і його сестра Євгенія, пішли з життя. Спадок прийняли: молодша донька останньої – графиня Броніслава та двоє онуків Євгенії, дітей доньки Октавії, – Марія Людвика й Анна Людвика Ходкевичі. Батько останніх, граф Кароль Ходкевич, був визнаний опікуном малолітніх, а також адміністратором маєтків після Томаша-Оскара.

Невдовзі відбувся господарський розподіл, внаслідок якого для Броніслави, у заміжжі Чосновської, відійшла, крім іншого, половина новомалинських лісів; Анні Ходкевич – решта Новомалинщини з резиденцією, а також чудовий фільварок Русивль. Що стосується скульптур Томаша-Оскара, то їх вирішено на якийсь час залишити в Римі. В майбутньому ці твори мали бути поділені між Броніславою та її двома племінницями…

А. Ходкевич у 1892 р. стала дружиною Домініка Довґялла, відтак, Новомалин відійшов до родини Довґяллів і в їхньому посіданні знаходився до вересня 1939 р. Останнім із роду власником розкішного Новомалинського маєтку був син Домініка – Кароль, котрий загинув у 1939 р. Після приєднання того ж року Західної України до УРСР, для Новомалина розпочалася інша, радянська епоха.

Тарас Вихованець

На фото: Залишки Новомалинського палацу. 2007 рік