Місто руїн. Цеглинки з історії Острога ХІХ ст.
У ХІХ століття Острог входив зовсім не таким, яким був у добу свого розквіту, тобто у 2 половині XVI – на початку XVII століття. Козацько-польське протистояння під проводом Б. Хмельницького, неспокійні часи другої половини сімнадцятого століття, Північна війна… Поряд із причинами «глобального» характеру в прямому й переносному значенні руку до змін докладали пожежі, людська недбайливість, природні чинники і, звісно ж, час. Пантелеймон Куліш, побувавши в місті у 1847 р., резюмував: «Время, дождь и ветры крошат здания с необыкновенным вкусом»…
Яким же був Острог у позаминулому столітті? Як і раніше, в документах тієї доби він традиційно поділявся на Старе та Нове місто. З Острога виходило п’ять трактів: до Дубна, Новограда-Волинського, Ізяслава, Кременця та через с. Розваж – на Рівне. Історичним серцем міста був замок кн. Острозьких, який із плином віків перетворювався на романтичні руїни. Поряд із ним розмістився належний власникові Острога Каролю Яблоновському палацовий комплекс із оранжереєю.
Фортифікація, без якої годі було уявити Острог у старі часи, майже занепала. Щоправда, в північно-західній частині міста ще височів земляний вал, який, за спостереженням архітектора Петра Ричкова, «в першій третині ХІХ ст.… почав інтенсивно нищитися через втрату свого первісного призначення». До речі, його залишки поблизу академії збереглись досьогодні. Міські мури теж поступово руйнуються. Нині від міської оборонної мережі залишилися тільки дві брами – Луцька й Татарська, а ще на початку ХІХ ст. виднілись залишки вежі на так званій Красній горі поблизу єврейського цвинтаря.
Віддавна в Острозі проживали представники різних конфесій. Більшість його релігійних споруд, про які дізнаємося із джерел ранішого періоду, у ХІХ ст. ще стояли: православний Преображенський монастир (у поєзуїтському комплексі); кляштор кармелітів, де наприкінці XVIII ст. знайшли тимчасовий осідок установи новоутвореного Острозького повіту; капуцинський монастир (зараз – будівлі академії); римо-католицький костьол; руїни старовинного Богоявленського собору на Замковій горі; православний Успенський собор; Воскресенська православна церква на Новому місті; православні Миколаївська та Параскево-П’ятницька церкви; синагоги.
Масова тогочасна забудова була назагал дерев’яною. Юзеф Ігнацій Крашевський, відвідавши Острог у першій половині ХІХ ст., написав: «Місто складається з кількох вулиць і в переважній більшості дерев’яних будинків». В 1845 р. кількість мешканців становила 9 415 чол.
* * *
Щоправда, деякі споруди поволі розчинялися у часі та просторі. У зв’язку з цим яскравим прикладом слугують слова історика Ореста Левицького щодо будівель єзуїтського колегіуму: «…Из этого материала были построены в Остроге: здание учительской семинарии, колокольня при церкви местного Кирилло-Мефодиевского братства и несколько частных домов. При этом, как водится, огромное количество материала подверглось всеобщему расхищению, так что в редком из острожских дворов вы не увидите сарая, хлева или другой хозяйственной постройки, сложенных из старинных кирпичей. Во время моего посещения Острога летом прошлого 1882 г. я еще застал уцелевшими два громадных корпуса коллегиатского здания; но ломка продолжается и по-ныне…».
Визначальним чинником перетворення міського обличчя були пожежі. Їх здобиччю ставали і дерев’яні, й муровані будівлі. До прикладу, «от происшедшего из города Острога 1797 года июля 15 числа, в 11 часу пополудни, сильного с ветром пожара» зазнала, крім іншого, руйнації й будівля Преображенського монастиря. Навесні 1803 р. в місті погоріли торговельні лавки. Чергова полум’яна стихія прокотилася після того, як 2 липня 1809 р. о першій годині дня в південно-західній частині Острога, у єврейських кварталах, розпочалася пожежа, яка значно посилювалася вітром. За дві години згоріла більша і «знатнейша» частина населеного пункту. Палаюче нещастя охопило місто й 18 квітня 1821 р. Станіслав Кардашевич у своїй праці повідомляє, що у вересні 1841 р. згоріла оранжерея кн. Яблоновського. Примітно, що в одній із острозьких судових справ середини ХІХ ст. ми натрапили на вимогу, аби будинки споруджувались не ближче 20 саж. від церкви, фактично ж згадані там будівлі, побудовані «в… 1847 году, после высочайше утвержденного уже плана городу Острогу, отстоят от церкви только в 40 локтях…». Обсяги руйнацій та втрат у результаті пожеж за якихось півстоліття можна лише уявити, а до того ж гинули й люди!..
Відчутний вплив на урбаністичну зовнішність мали і збройні події. До прикладу, Острог кінця XVIII ст. став мимовільним заручником польсько-російського збройного протистояння. Під час гарматного обстрілу міста росіянами два ядра ув’язли в стіні синагоги, а одне потрапило всередину й при цьому не спричинило шкоди для присутніх там євреїв. Його вони підвісили в синагозі як пам’ятку.
* * *
В першій половині ХІХ ст., аби впорядкувати міську забудову на засадах регулярності, було створено проектний «План Волынской губернии города Острога» (1845), котрим, за П. Ричковим, передбачалось перепланувати майже всю вуличну структуру міста, не зачіпаючи лише головні, історично усталені напрямки. Відтак, маємо справу з прикладом ще одного людського чинника – владно-адміністративного. Як відзначив той же вчений, «втілення цієї ідеалізованої розпланувальної схеми не могло не наштовхнутися і фактично наштовхнулося на активний спротив острозьких міщан та землевласників». Разом із тим, син уже відомого нам Кароля Яблоновського – Карл Карлович Яблоновський, дозволяючи в 1849 р. одному з острозьких євреїв звести на місці згорілого у 1848 р. «кагального дому» будинок, указував, що такий повинен бути збудований «согласно высочайше утвержденному для города Острога плану». Не виключено, що так і сталося.
Попри людські господарські старання, місто кількасотлітньої історії справляло на відвідувачів, як видається, неоднозначне враження. Юзеф Дунін-Карвіцький у другій половині ХІХ ст. про острозькі пам’ятки відгукнувся так: «Але на жаль, це все вже сумні руїни, які розбирають… на цеглу, бо Острог, подібно як і Луцьк, варто було б назвати містом руїн»...
