Рівненські міські електростанції – пам’ятки техніки і промисловості

Освітлення наших осель – предмет розкоші чи необхідність? Звичайно, необхідність, - відповість більшість читачів. Хоча в наш час періодичні відключення електричного струму примушують думати інакше. Актуальним для рівнян це питання стало 85 років тому, коли Рівенське міське громадське управління взялося за спорудження першої в місті електростанції.

Використовувати електричний струм для життєвих потреб людей розпочали ще в 19 столітті. А в такому провінційному містечку, як Рівне, проблема електрифікації серйозно почала обговорюватися лише на початку 20 століття.

Розглянути її допоможуть матеріали, що зберігаються у фондах Рівенського обласного державного архіву. Вони покладені в основу сьогоднішньої публікації.

Тож викладемо події послідовно. В листопаді 1911 р. міська влада вирішила створити комісію по влаштуванню електричного освітлення в Рівному. До неї ввійшли усіма шановані в місті люди: М.І. Савицький, О.М.Бухович, В.Л.Тименецький, П.І.Гальперсон, С.Н.Колодинський. Планувалося спорудити електростанцію, яка б виробляла струм для освітлення вулиць і площ міста, а також помешкань рівнян.

Як для Рівного, масштаб робіт по спорудженню такого об’єкта передбачався грандіозний, а досвіду не було. На перших порах комісія доручила скласти проект та кошторис Російському товариству "Всеобщая компания электричеcтва". До цього замовлення компанія по­ставилася з усією відповідальністю, і вже в лютому 1912 року надіслала всю необхідну документацію. При цьому вказавши, що вартість робіт, та й, зрештою, економічна до­цільність споруди буде залежати від того, наскільки вдало підшукають ділянку землі. Бажано, щоб це було в центральній частині міста. Орієнтовна вартість будівлі оцінювалася в 100 тисяч карбованців.

Вибір земельної ділянки виявився справою нелегкою. Оскільки в центрі вільної землі майже не було, потрібно було шукати вигідні варіанти для її купівлі. Чутки про наміри міської влади придбати землю, миттєво поширилися по всьому Рівному. Дехто хотів на цьому погріти руки, запропонувавши свої садиби під спорудження електростанції. Найбільша вартість землі, яку пропонували рівняни придбати для міської Управи - 60 карбованців за квадратну сажню. Вирішено було зупинитися на пропозиції братів Костянтина і Андрія Луковських, які мали два дерев’яні будинки по провулку Костельному (нині вулиця Гоголя). Загальна площа їх земельної ділянки становила 368 кв. сажнів (1500 кв. метрів). Брати згодилися її продати за 12 тис. крб. (по 32 крб. за 1 кв. сажню). Половину купівельної ціни Луковським видали відразу, решту мали виплачувати впродовж декількох років.

Не встигли вирішити питання із місцем спорудження електро­станції, як виникла нова проблема, що переросла у гострий­ конфлікт із володарем міста князем С. Любомирським. Адже і на початку 20 століття Рівне продовжувало залишатись приватно-власницьким містом, в якому діяльність ор­ганів місь­кого управління в значній мірі була обмеженою. Оскільки май­бутніми прибутками від електростанцій мала користуватись в першу чергу міська влада, князь Любомир­ський вирішив цьому перешкодити, збудувавши власну. Але в тім-то і річ, що вона мала б освітлювати не лише міські об’єкти, які належали безпосередньо Любомирському, скажімо, два замки, ректифікаційний завод, парові млини, а й військові казарми, а також заклади торгівлі. Словом, ті об’єкти, на які розраховувало і міське управління. Певна річ, що багатому військовому відомству байдуже, кому платити, аби лишень отримати бажану електро­енергію.

В цьому конфлікті на захист інтересів володаря Рівного став будівельний комітет губернського управлін­ня, через який князь Любомирський отримав таки дозвіл на будівництво власної електро­станції. Невдовзі він її збудував по вулиці Замковій. Це приміщення збереглося, нині будинок належить спортивному товариству "Спартак" (вулиця Замкова, 20).

На приватній електростанції Любомирського було встановлено два газогенераторних двигуни іта­лійського виробництва, які працювали на вугіллі (антрациті) потуж­ністю 90 кінських сил кожен. При допомозі ремінної передачі вони приводили в рух дві динамомашини російської фірми Сименс-Шукерт, кожна потужністю 60 кВт.

Хоч міське управління не змогло­ перешкодити планам Любомирського, проте від своїх намірів не відмовилось. Цікавий сам механізм пошуків найбільш доцільного варіанту спорудження електро­станції.

Проект Російського товариства "Всеобщая компания электричества" розглядався, як примірний. Десяток інших компаній і фірм взяли участь в конкурсі, який мав на меті здешевити будівництво даного об’єкта­. Це і електромеханічний завод­ братів Гантер в Москві, і акціонер­не товариство електротехнічного заводу Сименс і Гальске в Києві, інженер-технолог В. Попельський в Києві, технічна контора А.І. Берляндта в Києві, Російське товариство Шукерт і К в Києві, техніч­не і електротехнічне бюро Липець і К в Києві, інженер Сокаль у Варшаві, Російське електричне товариство Вестінгауз у Москві.

Досвід спорудження і експлуатації таких об’єктів в інших містах підказував, що міському управлінню недоцільно братись за цю справу самостійно. Потрібно створити споживче електричне товариство, куди б на правах члена ввійшла і міська влада. Таким чином, місто зберегло б за собою право контролю над даним підприємством, а витрати на спорудження рівномірно були б розподілені між усіма членами.

Як відомо, виробництво електроенергії на електростанціях досягається шляхом перетворення механічної енергії двигунів-машин в енергію електричного струму при посередництві електромашин. Джерелом механічної енергії на Рівненській електростанції мала служити нафта. Планувались її річні витрати в об’ємі 4800 пудів (по ціні 50 копійок за пуд). Споруджена в місті електростанція мала бути дизельною. Моторними машинами для електромашин служили двигуни Дизеля. Вони приводили в дію дві електромашини загальною потужністю 250 кВт.

Основні будівельні роботи припали на 1913 рік. Концесії (права) проведення будівельних робіт отримали рівенські купці і підприємці. Балки, толь, оцинковану жерсть, цемент, цеглу – купували все на місці. Столярні роботи, штукатурні, влаштування пічного опалення виконували силами самих рівнян.
Не обійшлося і без прикрих історій. Коли в листопаді 1914 р. на спору­джену станцію везли двигун, перекинулись сани, і селянин з Басового Кута Данило Андрейко отримав ушкодження. Міська Дума змушена була виплатити йому матеріальну допомогу.

Введення в дію електростанції дало можливість електрифікувати вуличне освітлення. Відтепер 285 лампочок освітлювали вулиці Шосову (нині Соборну), Тополеву, Сенаторську (сучасна Драгоманова), Директорську (сучасна 16 Липня), Дубенську, Німецьку (сучасна Геть­мана­ І. Мазепи). Або нент­ська плата за спожиту елек­троенергію стано­вил­а 24 копійки за 1кВт.

Щойно запрацювала на повну потужність міська електростанція, як розпочалася, перша світова війна. Оскільки виникла загроза, що Рівне може опинитися в руках німецько-авст­рійських військ влітку 1915 року міське майно вивозять на схід. Було евакуйоване і основне обладнання міської електростанції, а також приватної князя Любомирського. При цьому була повністю виведена із ладу внутрішня і зовнішня мережі.

Чи встигли відновити роботу на цих двох електростанціях до 1917 року – сказати важко. Магістрат Рівного в 1928 році стверджував, що обидві електростанції були дощенту знищені більшовиками вже в 1920 році і майже на три роки Рівне було позбавлене електричного освітлення.

Електростанція князя Любомирського так і не була більше поновлена. А от міську польські власті відновили (нині вулиця Гоголя, 10). Провулок Костельний на той час був перейменований на вулицю князя Будкевича. Та ще й спорудили одну підстанцію по вулиці Сінній. Сумарна потужність їх становила 400 кВт.

На той час Рівне досягло найвищої в довоєнні роки кількості жителів – 75 тисяч чоловік. Потреби рівнян в споживанні електроенергії значно зросли.

Ось чому вже в 1928 році рівенський магістрат вирішив збудувати нову електростанцію по вулиці Млинівській, поруч із Устею, не далеко від залізниці.

Будували її в 1931-33-х роках, ввели вдію в 1934 році. Ця дизельна електростанція мала потужність 564 кВт. Її перебудоване в  післяво­єнні роки приміщення збереглося (нині по вулиці Кн. Володимира, де знаходиться акціонерне підприємство "Рівнеобленерго"). В 1971 році електростанція була підключена до єдиної енергосистеми.

Л. Леонова, О.Прищепа