У домашнiй книгозбiрнi  бiльше чотирьох сотень «Кобзарiв»

«Тарас Шевченко передбачив Майдан, – зазначив  під час зустрічі художник-реставратор Микола Бендюк. – Варто прочитати його вірш «Саул»...  Ця теза змусила ще раз звернутись до творчості Великого Кобзаря. Мимоволі розмова про пророчу творчість Тараса Шевченка торкнулась захоплення Миколи Бендюка Шевчен­кіаною.

…Після закінчення школи житель села Оженин Острозького району Рівненської області Микола Бендюк вступив на навчання до Нетішинського профтех­училища № 23. У 1984 році став першим випускником цього навчального закладу, одержавши диплом  слюсаря контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Більшість друзів Миколи намагалися влаштуватись на роботу в підрозділи Хмельницької АЕС та інші організації міста енергетиків. Однак життєва стежина привела молодого допитливого хлопця до Острозького державного історико-культурного музею-заповідника, бо ж був знайомий із багатьма місцевими науковцями, яким не раз допомагав під час  розкопок старовинних поселень. В Острозі його оформили молодшим науковим співробітником. Згодом колеги переконалися, що Микола  тяжіє  до  старовинного образотворчого мистецтва і має талант реставратора. Порадили зосередитись саме на цих видах діяльності. Завдяки копіткій роботі Бендюка вдалося зберегти багато пам’яток минувшини. Згодом він захопився букіністикою. Микола Бендюк має цікаву та унікальну бібліотеку. Але найбільший інтерес представляє добірка книжкових видань, що пов’язані з життям і творчістю Тараса Шевченка.

– Миколо, про те, що ти реставратор картин та ікон знаю вже принаймні два десятки років. А щодо захоплення Шевченкіаною, – довідався нещодавно. Якою стежиною прийшов до цього?

– Розпочну з того, що у моїй родині не одне покоління шанує Кобзаря. Його портрет в оселі завжди був на видному місці, поряд зі святими іконами. Та й твори, як мовиться, не припадали пилом. Мій дід, батько завжди були патріотично налаштовані. Саме з таким переконанням мої близькі родичі боролись за Незалежність  у лавах Української повстанської армії. Національну свідомість прищеплювати мені не потрібно.

Щодо колекціонування творів Тараса Шевченка, то все розпочалося випадково. У кінці вісімдесятих років на базарі придбав «Кобзар» 1906 року видання і чекав, коли у Острозькому державному історико-культурному музеї-заповіднику з’являться кошти, щоб компенсували мої витрати. Але процес затягнувся надовго, і я вирі­шив стару книгу залишити собі. Згодом у букіністичних магазинах вдалося придбати ще цікавіші видання Шевченка. Відтак – захопився.

– І чим гордиться букініст Микола Бендюк?

– Звичайно, «Кобзарями» і окремими творами Тараса Шевченка, які побачили світ ще до 1917 року. Таких у мене сімнадцять екземплярів. Найстарішою є книга «Гайдамаки», що видана 1876 року у Київській друкарні Фріца. До речі, у цій же друкарні побачив світ ще прижиттєвий «Кобзар» Шевченка – у 1860 році. Це сьогодні рідкісне видання. Нещодавно колекціонер з Івано-Франківська придбав за шість тисяч доларів США перший «Кобзар» 1844 року. Я маю «Кобзар», що випущений Балашовим у Санкт-Петербурзі у 1884 році. Але рідкісними виданнями є й книги, які випущені і після 1917 року. Зокрема коломийське­ видання «Кобзаря» 1919 року. Таких примірників збереглося зовсім мало. Унікальним є збірник творів Шевченка Москов­ського видавництва при відділі друку Ради робіт­ни­чо-селянських депутатів, також 1919 року. Цікава історія у шістнадцятитомника творів Тараса Шевченка, друкування якого у 1934-1939 роках у Варшаві налагодив Петро Зайцев. Майже весь тираж першого­ тому знищили радянські війська. У моїй колекції не­має першого тому видання­. 

Окрасою моєї Шевченкіани є «Буквар» за авторством великого Тараса. Він був виданий у Санкт-Петербурзі незадовго до його смерті. На другій сторінці підручника зазначено й цензорів – архімандрита Фотія та В.Беркетова. Дозвіл на друк був виданий 21 листопада 1860 року.

– Не часто доводиться тримати в руках унікальні речі (колекціонер дозволив автору цих рядків погортати рідкісні видання – прим. авт.)...

– Колекції бувають «мертві» й «живі». Я маю на увазі їх користь. Мені колекція допомагає більше розуміти дух періоду, коли творив Шевченко, за яких історичних обставин видавались його геніальні книги. А дослі­джувати життєвий і творчий шлях Кобзаря доведеться ще не одному поколінню. Принаймні я маю можливість за різними виданнями встановити деякі ідеологічні правки у творах. До  речі,  цією темою тривалий час займався академік Микола Жулинський. Моє зібрання «Кобзарів» мали нагоду побачити поціновувачі творчості Шевченка в Острозі, Рівному, Львові.

Цікавим для дослі­дження є «Кобзар» під редакцією Василя Доманицького, надрукований­ 1907 року в Санкт-Петербурзі. Повне його видан­ня стало можливим в умовах револю­ційної ситуації, яка охопила всю територію царської Росії. Цей «Кобзар» побачив світ завдяки «Обществу имени Т.Г.Шевченко для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России­, учащимся в высших учебных заведениях С.-Петербурга» і «Благотворительному обществу издания­ общеполезных и дешевых книг». У книзі зібрано 217 поетичних творів,  балади і поеми. Вперше читачі отримали можливість познайомитись із не правленими цензурою текстами поем «Сон», «Кавказ». У збірник були включені «Юродивий», «Марія», «Саул». Дозвіл на друк був отриманий 25 листопада 1905 року, а сам «Кобзар» вийшов на початку 1907 року. Василь Доманицький потурбувався, щоб весь текст був звірений із автографами. Готуючи оригінал для набору, він звіряв його з рукописними книжками, правленим Шевченком робочим екземпляром «Чигиринського Кобзаря» і «Гайдамаків», а також із присланими йому з Петербурга копіями автографів збірника «Три літа», балад «Лілея» і «Русалка», виявлених в архіві Департаменту поліції (фондах колишнього ІІІ відділу). За копіями, знайденими серед паперів цього ві­домства, редактор уперше помістив повний текст «Єретика», поему «Сова», віршів «Малень­кій Ма­р’яні», «Дівочі ночі», «Три літа», а в приміт­ках - автографічний текст так званої «Седнів­сь­кої передмови» до невиданого «Кобзаря». Взагалі про науковий підхід до роботи та ентузі­азм Василя Доманицького можна розповідати довго. Саме таким, як він, ми повинні завдячувати.

– Про те, з чого розпочалась колекція видань творів Шевченка, ти вже розповів. Як її поповнюєш?

– Я є членом Київського клубу колекціонерів, часто відвідую його засідання. Колеги знають про моє захоплення, отож підказують про букіністичні новинки. Трапляється, що цікавий для мене екземпляр коштує надто дорого. Загалом у моїй колекції більше сотні «Кобзарів», які вийшли друком до Другої світової війни. Майже триста книг – це пізніші видання. Особисто цінні ті, які ілюстровані не малюнками за авторства Шевченка, а іншими художниками, які прагнули відтворити творчий дух великого Кобзаря.

– У твоїй Шевченкіані крім книг є й значки, лис­тівки, календарі, бюсти Тараса. А вишиті сорочки – це вже інший напрям.

– Так. Маю півсотні вишиванок, виготовлених майстринями у ХІХ-ХХ століттях. Дослідження візерунків – не менш цікаве захоплення, ніж вивчення монет, банкнот, орденів. За типом візерунків можна встановити географічну приналежність вишитої сорочки чи блузи, навіть приблизно встановити її вік.

– А ти зараз в яку одягнений?

– Сорочка із конопляної тканини з трипіль­ським  орнаментом.  Їй  майже 150 років. Що ха­ракте­рно, трипіль­ські орнаменти активно використовувались сло­в’янами у період язичництва. Цю сорочку я одягаю часто. Маю й інші. Мої доньки Леся і Наталія в оригінальних вишиванках ходили на дискотеку. Тепер вони подорослішали, але національному стилю не зраджують.

Торік у Національному університеті «Острозька академія» був реалізований проект Миколи Бендюка – «Острозький Кобзар». Окрім власного глибокого пошанування творчості Т.Шевченка, причиною видання «Острозького Кобзаря» (2014) є причетність поета до Острога – восени 1846 року Тарас Григорович Шевченко за завданням Археографічної комісії побував на Волині.

 Видання зразу стало раритетним, бо наклад його лише 500 примірників. Графічне оформлення зробив відомий київський художник Юрій Нікітін. «Острозький Кобзар» не потрапив на полиці книжкових магазинів, а був подарований бібліотекам Рівненщини та відомим науковцям.

Олександр Шустерук