Дієвість громади – передумова прогресу

На пострадянському просторі прийнято вважати «нормальною країною» ту, яка має стабільну, сильну вертикаль влади. При цьому­ мало беруться до уваги показники ефективності економіки, не враховується прогресивний поступ інших суспільств. Всі спонукання до дії мають забезпечуватися «згори» - президентом, прем’єром, депутатами…  І в цьому полягає небезпечне відхилення нашої свідомості. Активна громада має бути тією ру­шій­ною силою, що зможе подолати стару, неповоротку, але живучу систему.

Невдоволення владою, скандали в парламенті,  боротьба в Кабіне­ті­ міністрів, протистояння політичних партій, викриття, відставки, звіль­нення, війна компроматів – ми живемо в життєздатній країні!  Це ознака того, що нам щось не до вподоби, і ми хочемо щось змінювати.

Демократична країна - це та, яка живе в умовах перманентної (постійно триваючої) політичної кризи, економічних змін. Справжня­, класична політика - це конкуренція різних бачень майбутнього, це служіння народу. Вона зобов’язана бути в постійному русі - тільки це захищає її від стагнації. Те ж саме стосується різного роду громадських організацій, благодійних фон­дів, товариств та інших структур, які покликані служити громаді.

Нормальна країна та, в якій кумир здатний викликати розчарування, де немає раз і назавжди затверджених довічних квот. Будь-який політик має бути адекватним викликам - і тоді його політичне життя триватиме. Або він перестає відчувати час і епоху – і стає непотрібним суспільству.

Основна функція влади - служіння народу, а не володарювання. Можновладці мусять пам’ятати, що вони одержують владу на користь людини. Вибираючи політиків, ми маємо зважати на те, чого вони праг­нуть – панувати чи служити. Справжня влада обмежена засадами моралі, культури, Божого закону. Кожен вміє і може так-сяк малювати, співати, проте далеко не кожен спроможний стати художником, співаком… В ідеалі, держ­службовці і політики – це категорія людей, які мають мудрість чинити справедливо. За будь-яких обставин необхідно діяти, робити справу професійно і якісно. Пекарю – пекти­ хліб, лікарю – лікувати, політику – формувати план на майбутнє, виходя­чи із актуальної ситуації в суспільстві.

Різного роду революції, перевороти та війни – зло. Однак, подекуди­ лише різке загострення хвороби примушує людину звернути увагу на власне здоров’я.  Задля подальшого життя ми погоджуємося на оперативне втручання, що в кінцевому результаті сприяє відновленню життєвих сил. Так само винятково від громади, її пильності, уміння зорієнтуватися  залежить розвиток держави у прогресивному напрямку.

Політична система - організм, який постійно оновлюється і модифікується. Правоохоронна система виконує роль противірусного засобу, Національний банк, міністерст­ва економіки, фінансів виступають в ролі жаропонижувального. Сам по собі процес перманентних змін - свідчення того, що пацієнт живий.

Засоби масової інформації мали би бути термометром, показником загальної температури суспільства.  Але не так все просто – інформпростір держави належить олігархічним структурам. Українські новини можуть здатися трилером. Правильно це чи ні, добре чи погано – однозначної відповіді не існує. З одного боку, в суспільстві вистачає негативу – тому інформування мало би бути зорієнтоване на більш позитивні речі в державі. З іншого боку - висвітлення позитивів приспало би громаду. Відтак ЗМІ покликані об’єктивно відображати те, що відбувається в усіх куточках країни, чим живуть різні верстви населення, інформувати про стан, у  якому знаходиться держава. Громадяни в такій ситуації мали би бути більш активними учасниками всіх без винятку процесів заро­дження нової нації та держави. По один бік - стара команда, по інший - запит на зміни. Те, що в точці перетину цих двох різноспрямованих векторів виникають конфлікти, - природно. Навіть після того, як будуть зняті з порядку денного найнасущніші питання на зразок Донбасу і Криму, реформ і корупції  - це зовсім не означає, що політичний процес перестане бути кризовим за своєю суттю. Дострокові вибори, формування і руйнування коаліцій, призначення і зняття чиновників - це норма, а не девіація. Ми всеодно сперечатимемося про те, якою має бути внутрішня політика: лівою або правою, самостійною чи узалежненою. Ми продовжимо сперечатися про ступінь свободи для бізнесу, про повноваження влади, про розподіл бюджету, про податки і пенсії.

Ми маємо будувати нове. Дуже багато людей просто чекають за­мість того, щоб працювати. Мусимо діяти. Сходити на вибори, постояти на майдані – цього недостатньо аби змінити заскорузлу систему. Виключно формування активної громади примусить систему працю­вати на благо громади. Кожен має усвідомити свою унікальну роль у формуванні нової держави, створенні громади і відстоюванні власних прав та інтересів.

В Україні почалося формування­ громадянського суспільства. Зокрема, в Нетішині, люди об’єднуються в різні організаційні структури. Переважна більшість громадян «активно­ підтримує» зміни, пасивно сидячи на дивані в затишному помешканні. Людина за природою своєю істота егоїстична, лінива і заздрісна. При цьому нам, як і біль­шості істот на землі, притаманний стадний ін­стинкт –  ми готові йти за більшістю. Саме цей феномен людського суспільства необхідно використати на користь. Необхідно сформувати дієву та ефективну більшість.

Хоча ми усі різні, бачимо навколишній світ кожен по-своєму, - всі хочемо злагоди та добробуту. Життя в одній державі, крім спільної мети, не знімає внутрішніх протиріч: «бюджетники» переймаються одними проблемами, підприємці ін­шими, водії голосуватимуть за доро­ги, а велосипедисти - за велосмуги. Нам всім необхідно домовлятися. Розчаровуватися на половині шляху­ – це явна поразка. У найбільш важкий момент не можна відступати, а треба зробити ще, принаймні, де­кілька кроків вперед.

А якщо ми втомлюємося від усьо­го цього, то варто пам’ятати одну річ: життя стає набагато простішим у той момент, коли ти розумієш, що простим воно ніколи не було і не буде. Кожна епоха унікальна, кожне покоління несе свій хрест, кожне суспільство розвивається по-своєму і за власними правилами.

Олександр Третяк