Живу для того, щоб творити

Її життя починалось, як драма, продовжувалось, як трагедія, далі потягнуло на важку надривну прозу, і зрештою виплеснулось поезією.

Наталія Яковлева з числа тих особистостей, яких доля випробовує на міцність з дня народже­ння. Важка форма ДЦП перекреслювала сподівання на звичне для кожного людське життя – відвідування різноманітних гуртків, шкільні будні з біганням коридорами, галасом, мрії про принца на білому коні... На щастя, біля неї була мама і батько, які все зробили, аби хоч частина із буденних клопотів молодої людини була доступна Наталії. Мама оберегла її від кривдників і несправедливості буття, втішила у важкі хвилини, повела власно протоптаною стежкою до здійснення мрій. Звичайно ж, вони у Наталії були. Деякі нездійсненні в силу фізичних можливостей, а деякі реалізувались, бо вона міцна духом, має неабиякий характер і певні таланти. За приклад їй слугувала Леся Українка. І в часи найбільшого душевного болю вона з нею радилась, як з близькою людиною, переймала риси характеру, вчилась віршуванню.

Після закінчення школи вона вступила на факультет журналістики Рівненського інституту слов’янознавства. Всюди її чекали випробування, насамперед морального плану. Та вона їх подолала. До того ж знайшла кохання, а відтак і донечку. Маленька дитинка – нагорода за всі її переживання і муки.

Днями Наталія представила присутнім у міській бібліотеці друзям і творчим людям ще одне своє малятко – поетичну збірку «Відродження».

«Вірю» - шепоче серце, «кохаю», - твердять вуста. Любов буває грішна, а буває свята, що розквітає, як квітка, серед пахучих трав. Часом тремтить, як билинка – бо вітер її прим’яв».

У збірці багато важких порівнянь і мало пестливих рядків. Тут багато прози буття. Проте молода жінка виходить на дорогу боротьби із недугою, із не завжди адекватним оточенням у всеозброєнні власної гідності, сили і волі.

Її відродження в маленькій донечці і у першій збірці віршів. «Я творю, бо це мене частина», - стверджує молодий автор. І нехай творчість супроводжує її все подальше життя!

Віктор Гусаров, голова міського літературного об’єднання