З вiрою у краще
Усе трудове життя уродженця Ростовської області Івана Денісова (на знімку) пов’язане з атомною енергетикою України. Вибір професійної стежки якось склався сам собою. Неподалік від рідних місць, де пройшли його дитинство і юність, запрацював завод «Атоммаш», який спеціалізувався на виробництві обладнання, зокрема реакторних установок для АЕС, а Новочеркаський політехнічний інститут на момент закінчення школи проводив уже другий набір на спеціальності, яких потребувала ядерна галузь. Отож, юнак без найменших вагань подався саме сюди штурмувати абітурієнтський Олімп. І підкорив його з першого разу, Івана зарахували за результатами двох екзаменів, тоді як решті вступників доводилося складати їх аж чотири.
З вузівським дипломом він за розподілом потрапив на Южно-Українську АЕС, маючи спеціальність інженера-механіка. Це були роки активного будівництва нових ядерних потужностей в Україні, на станції, колектив якої поповнив Іван Денісов, саме тривали роботи з пуску другого енергоблока. Так сталося, що затримався тут ненадовго, приблизно через півроку він вже був на строковій службі, оскільки кафедри військової підготовки в інституті не було і його випускники не звільнялися від військової повинності. Йому випало служити у військах протиповітряної оборони в Казахстані. Півтора року промайнули швидко, приблизно стільки ж потому відпрацював на Южно-Українській АЕС. За цей короткий проміжок часу встиг побути слюсарем цеху централізованого ремонту, інженером відділу обладнання, одружився та обзавівся житлом. Але остаточно так і не пустив коріння на підприємстві, яке стало стартовим майданчиком. За власною ініціативою молодий енергетик переїжджає в Нетішин, де якраз готувалися до пуску першого енергоблока. Далі – жодного переїзду, жодної зміни роботи, окрім поступового підвищення на посаді в рідному цеху. Рідним для нього став турбінний, де починав машиністом-обхідником, провідним інженером управління турбіною, а з 1994 року і дотепер – начальник зміни цеху.
Свою зміну «А» (на знімку) вважає надійною командою, здатною бути такою на виробництві і поза ним. За роки роботи всяке зустрічалося, бувало, і не раз, особливо попервах, нештатні ситуації виникали. Окрім організаційних та фахових технічних зусиль їх ефективне і оперативне вирішення потребувало неабиякого психологічного навантаження, максимальної концентрації уваги на проблемі і холодної тверезої оцінки ситуації, злагодженості дій. На щастя, маючи за плечима майже тридцятилітній досвід експлуатації ядерних енергоблоків, нетішинські атомники досягли такого рівня роботи, коли все рідше трапляються відмови обладнання, до мінімуму зведені помилки персоналу. І не тільки набутий практичний досвід дає такі результати. За словами Івана Георгійовича величезною підмогою персоналу став повномасштабний тренажер, котрий дозволяє «прокручувати» всі можливі аварійні ситуації і їх усунення. Експлуатаційникам подобається така форма навчання, яка сприяє підтриманню кваліфікації і фактично мало чим відрізняється від виконання безпосередніх функцій на своєму робочому місці.
Колектив зміни, очолюваної Іваном Денісовим, стабільний. Якщо і є певні ротації, то тільки з причини підвищення когось на посаді. Є люди з великим практичним досвідом і такі, що тільки його набувають. Між тим співрозмовник зазначає, що йому цікаво працювати з молодими, вони мають хорошу підготовку і бажання працювати, вдосконалюватися, не цураються навчання. Звісно, ж не позичати молодим активності, вони легкі на підйом, це передається всьому колективу. Змінний персонал залюбки долучається до спортивних змагань, ось нещодавно грали у волейбол (змагалися змінами – авт.), по можливості беруть участь у станційній Спартакіаді. Дружними залишаються і поза виробництвом, демонструючи готовність завжди прийти на виручку.
Ветерану енергетики І.Г.Денісову болить душа, що стратегічні об’єкти від надійної роботи яких залежить розвиток, як окремо взятого регіону, так і всієї країни, переживають не кращі часи. Хоче вірити, що настане стабільність, енергетики відчують державницький підхід до перспективи галузі, запрацюють у Нетішині третій і четвертий енергоблоки, люди матимуть впевненість у завтрашньому дні. З такими думками він зустрічає День енергетика, з нагоди якого удостоєний високої відзнаки - нагрудного знака «Відмінник енергетики України». Розцінює нагороду як заслугу рідної зміни «А» і всього великого колективу Хмельницької АЕС.
Ольга Сокол
Фото Віктора Гусарова та з архіву редакції
