Кiношнi гетьмани зблизька
Минає 20 років з часу виходу на екрани фільму «Гетьманські клейноди». Цей фільм знімали на Замковій горі в Острозі та в Межирічі. Загалом Острог не був обділений увагою кіномитців. Зокрема кінодокументалісти знімали відкриття пам’ятника Т. Г. Шевченку. 20 жовтня цього року минає 50 літ від того історичного дня.
Та більше за все запам’яталися зйомки передачі «Скарби музеїв України». Вів їх мистецтвознавець зі Львова Василь Глинчак. Тоді по Україні вишукували найцікавіші експонати і робили про них сюжети. В Острозі було зроблено аж шість сюжетів!
Щодо «Клейнодів», то цього разу творився повнометражний фільм.
Перед зйомками фільму спершу приїхали не актори, а техперсонал. Саме тоді й мали найперший клопіт. Адже підбиралась натура для зйомок, а ми мали прибрати все, що заважало, навіть таблички «При пожежі дзвонити 01». Коли це зробили, то у залі першого поверху, там, де криниця, за вітринами виявились... труби опалення. Ми не знали, що з ними робити. Але знімальна група не розгубилась, і радіатори прикрили старими ряднами, а вже під час самих зйомок напустили якогось диму-«туману». І тих конструкцій зовсім не було видно.
На третьому ж поверсі, навпаки, експонати використали для інтер’єру князівських «покоїв». Приміром, поставили дерев’яну скульптуру якогось католицького святого на підвіконня. Тому багато людей не могли повірити, що зйомки справді проводились в Острозькому замку. А за роботу з пересування декорацій, допомогу техперсоналу – ми, в основному з Михайлом Потоком, – навіть отримували зарплату. Щоправда, в купоно-карбованцях, які якраз тоді почали стрімко втрачати свою ціну. А Михайло Володимирович, крім того, до цих пір пам’ятає, як виконавець ролі Заграви усім повторював: «Запам’ятайте, я Борис, Борис, а не Богдан Хмельницький!».
З цим найвідомішим серед акторського складу москвичем Борисом Хмельницьким, «Робін Гудом» радянського кіно – я ніколи не спілкувався, і дуже мало його бачив. Більше запам’ятався нам Володимир Коляда, актор театру імені І. Франка. Він грав Кресала. Приходив до нас у кімнату наукових співробітників, чекав своєї черги на зйомки, і, аби не нудьгувати, розповідав – талановито! – різні анекдоти. А потім, так і не відзнявшись, їхав увечері до Києва, аби на другий день грати в театрі. А опісля, в столиці - сідав на потяг у напрямку до нас, і… знову та ж картина. Крім того, Коляда тоді ще вів «Вечірню казку», чимало малюків пам’ятали його як козака Мамаригу. Нам стало шкода оцих безкінечних, голодних очікувань, і ми вирішили Коляду підгодувати. Принесли з дому їсти-пити, почали все те розкладати, Володимир потихеньку потирав руки, як раптом: «Коляда! На зйомки!». Він спустився вниз, а нагору піднялись ті, хто вже закінчив зніматися. І коли актор прийшов зі зйомок… Далі можете самі здогадатися: його чекав порожній стіл! А поїхав він від нас тоді, коли його героя «вбили». Насправді, як він розповів, йому під одяг підклали дерев’яний брусок, в який і ввіткнули лезо шаблюки.
Також ми вели розмови і з Сергієм Романюком, для якого це була перша велика роль у кіно. І з іншими акторами спілкувалися. Якраз тоді завезли у місцеву книгарню «Крутіж» Богдана Лепкого, за яким і було написано кіносценарій. А в моєї доньки Людмили наближався день народження. Тож насамперед підійшов до її тезки – Людмили Єфименко, яка грала доньку Богдана Хмельницького. Вона написала досить гарні побажання і вітання. Далі підписали Романюк, Світлана Круть, Лесь Сердюк... Коли підписували останні, вже місця ні на титульній сторінці, ні на шмуцтитулі не було! Так що дарунок для доньки вони зробили чудовий.
Доповнює історик Олександр Бондарчук:
– Зйомки відбувалися холодної осені 1992-го. До нас завітали митці кіностудії імені О. Довженка. Якраз тоді проводились розкопки Круглої башти. Мені ніколи було дивитися, що відбувається під час зйомок у замку, зате, на відміну від інших, бачив усе, що творилося на подвір’ї. Бачив і огріхи, яких, можливо, не помітили й глядачі. Так, для епізоду з карою Босаковського, аби поставити палю-кіл, викопали невеличку ямку. Щоб вона видавалася глибокою, попросили у нас перебраної землі з розкопок і насипали купу ґрунту. А лопату прибрати забули. Вона ж сучасна! Із заклепками! Потім привезли з Межиріча ворота. Поставили біля дзвіниці. Били по них нагайкою, стукали, грюкали. А коли відкрили – то опинились не на Замковій горі, а одразу ж в… Межирічі. І ще. Зйомки проводились у замку, а показували усе так, ніби дія відбувається в Круглій башті. Та й на підводі було видно сучасні болти, що скріплювали колеса. Через те, що весь час їм допомагав, то мені навіть дали роль. Якогось харциза. Вона негативна, але на неї погодився. Ще пам’ятаю, тоді багато фотографій зробив Олександр Романчук. Також знаю, що багатьох акторів нині немає в живих, в тому числі й режисера Леоніда Осики. А у фільмі знімалися тоді ще маленькі його і Світлани Князєвої два синочки-близнюки.
Взагалі, у творців фільму лишилися гарні враження про Острог. Мобільного зв’язку ще не було, і, аби телефонувати до столиці, наші гості заходили в канцелярію і при нас захоплено говорили своїм у слухавку: «Ти знаєш, тут таке гарне місто! Така гарна сметана, таке гарне молоко, а дешеві!». Чоловіки ж були в захопленні від місцевого пива та… «вінішка». Книголюби закуповували великими «пачками» різні видання: «Ти знаєш, тут така чудова книгарня! Такі книжки! І без блату, без черги».
З багатьма студійцями ми подружилися, вони навіть декому допомагали по господарству. І було шкода з ними розлучатися. Та тоді всі сподівалися, що розлука буде недовгою. І з нетерпінням чекали появи на екранах фільму «Гетьманські клейноди» (таку назву він отримав врешті-решт). З тих пір, як він вийшов на екрани, пройшло вже 20 років! Адже перший показ фільму був саме у 1993 році, саме у вересні!
Чимало острожан допомагали у створенні фільму. Дуже гарно про це написав ще тоді, на початку 90-х, у газеті «Життя і Слово» Олександр Шустерук, який зараз працює у газеті «Перспектива» Хмельницької АЕС. Під час зйомок фільму йому вдалося поспілкуватись з багатьма акторами, зокрема, й з відомим Борисом Хмельницьким, який охоче поставив свій автограф у книзі Богдана Лепкого «Крутіж».
Із сьогоднішніх нетішинців до створення фільму причетний Микола Макарик (працівник цеху вентиляції та кондиціювання ХАЕС). Він зіграв роль козака у масовках, його тато Олександр, за фахом ветеринарний лікар, був консультантом під час використання у зйомках коней. У родині Макариків залишились приємні спогади про гостини вдома відомих акторів.
На жаль, після того Острог чомусь не користується популярністю кінематографістів. Здебільшого – у телевізійників. Та й то зрідка! Тож нам лише лишилося згадувати з тугою ті дні. І визнати, що то була неабияка подія в історії Острога.
Олександр Гладуненко