Прометей електроенергетики
17 квітня 1975 року за підписом міністра енергетики та електрифікації СРСР П.С. Непорожнього прийнято Рішення №80 про місце розташування блоків майбутньої Хмельницької АЕС у селі Нетішин потужністю 4000 МВт. А у травні 1977 року на території проммайданчика майбутньої електростанції без гучних церемоній П.С. Непорожній забив у землю символічний кілок з написом «Здесь будет построена Хмельницкая АЭС». Він дав хід цьому будівництву, підписавши відповідний наказ. Серед присутніх були проектанти і керівники області та енергетики України, директор майбутньої станції О.Троценко. Відтак для Нетішина Петро Степанович Непорожній є знаковою фігурою, про яку не зайве розповісти з нагоди 105 річниці від дня народження.
На мальовничих берегах Малого Супою, який відділяв хутір реєстрового козака Непорожнього (пізніше с. Тужилів), що в 5-ти кілометрах від міста Яготина Київської області у багатодітній селянській сім’ї Степана Непорожнього 13 липня 1910 року народився хлопчик, названий на честь апостола Петром (бо ж народився у свято), майбутній міністр енергетики та електрифікації СРСР, доктор технічних наук, член-кореспондент АН СРСР, професор, якому судилося виконати велику місію сучасного Прометея,- подарувати мільйонам людей тепло, світло та життєдайну енергію для сучасників та прийдешніх поколінь.
Батько Петра був ковалем, мати, Параска, вела домашнє господарство. Дитинство Петра було не з легких. З семи років він вже працював підпаском, а зимою вчився в Яготинській школі-семилітці. Навчання в школі не було для нього тягарем. Одного разу циганка сказала матері, що він буде високопосадовцем, після цього у школі Петро отримав прізвисько «міністр».
У 1924 році, після закінчення місцевої школи їде до Переяслава, де у місцевій профшколі вчиться токарному та слюсарному ремеслу, а згодом з успіхом оволодіває знаннями у Київському політехнікумі. Продовживши навчання у Ленінградському інституті водного господарства, 1933 року отримує диплом інженера-гідротехніка та за розподілом потрапляє в «Ленгідрохім».
Військову службу Петро Степанович проходив на Балтійському флоті і після звільнення у запас працював у Ленінградському відділенні «Гідропроект», а згодом головним інженером «Чирчикгесбуд» в Узбекистані.
У роки війни Петро Непорожній обіймав відповідальні посади на енергетичних об’єктах Радянського Союзу.
1947 року Петро Степанович захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук, згодом у 1957-му в Київському інженерно-будівельному інституті захищає докторську дисертацію на тему „Основи раціональної технології зведення великих бетонних і залізобетонних споруд”.
На початку 50-х років П.Непорожній був призначений головним інженером на будівництві Каховської ГЕС на Дніпрі. Саме тут почав розкриватися його високий професіоналізм і талант керівника. У 1956 році його призначають головою Держбуду України, а згодом заступником Голови Ради Міністрів УРСР. У цей період Петро Степанович зробив вагомий внесок у розвиток енергетики республіки, розгорнувши будівництво каскадів гідроелектростанцій на Дніпрі. Причому вперше в світовій практиці на Київській ГЕС було здійснено пуск капсульних гідрогенераторів та проведена реконструкція із збільшенням потужності ДніпроГЕС.
1962 року П.С.Непорожнього призначено Міністром енергетики і електрифікації СРСР. Під його керівництвом почався якісно новий етап в галузі – будівництво найбільших теплових електростанцій потужністю 3,6 – 6.0 ГВт, оснащених турбогенераторами потужністю 200-300 та 800 МВт. Серед них Ладижинська, Слов’янська, Придніпровська, Криворізька, Вуглегірська. Крім перерахованих українських, були Конаковська, Костромська, Рефтинська, Іриклінська, Сургутська №1 та 2, Трипільська, Молдавська, Тбіліська, Естонська, Ташкентська, Екибастузька ГРЕС тощо. У містах інтенсивно будувалися теплоцентралі, що дозволило закрити не один десяток, а то й сотень дрібних котелень і електростанцій, покращити екологію.
П.С. Непорожній був натхненником і організатором великої програми будівництва гідроелектростанцій у найрізноманітніших природних умовах. Будівництво тих років в електроенергетиці викликає захоплення: будуються Куйбишевська, Волгоградска, Нижнєкамська, Саратовська, Чебоксарська ГЕС, найбільші в світі сибірські гідростанції – Братська, Красноярська, Саяно-Шушенська, Усть-Ілімська, у Середній Азії - Нурекська, Токтогульська…
Міненерго безпосередньовідповідало за будівництво промислових комплексів – Волжського і Камського автозаводів, Атоммашу, Братського і Усть-Ілімського лісопромислових комплексів, потужних підприємств хімічної промисловості у Саратові, Тольятті, Нижньєкамську, Оренбурзі, інших регіонах. Петро Степанович всебічно сприяв створенню Асуанського гідровузла у Єгипті, «Табако» у Сирії, «Хоабинь» у В’єтнамі…
Інтенсивно велося будівництво електричних мереж. Створювалися лінії електропередач на високу і надвисоку напругу 220, 330, 500 і 750 кВ, що об’єднали енергосистему СРСР та країн РЕВ і дозволили здійснити паралельну роботу з європейськими енергосистемами.
При П.С.Непорожньому будуються Нововоронезька, Курська, Білоярська, Смоленська, Рівненська, Запорізька, Кольська, Вірменська атомні станції.
«Непорожній був Бог електроенергетики, потрібної людям як повітря, вода, їжа…» - свого часу написала письменниця Оксана Пахльовська.
Постановою Ради Міністрів України у 2000 році ім’я П.С.Непорожнього присвоєне Каховській ГЕС, а у 2002 році найбільшій в Росії Саяно-Шушенській гідроелектростанції.
Підготував
Віктор Войковський
