Уроки, уроки, дитинства і юності роки
Роки найкращі і найцікавіші, найромантичніші і найнезабутніші. Хоча це розуміння приходить з часом і життєвим досвідом, в період навчання шкільне буття сприймається дещо по-іншому. Хочеться якомога швидше стати дорослими і самостійними, не замислюючись над тим, які насправді неочікувані випробування можуть чекати в майбутньому. І поки звучать настанови батьків та вчителів як не розгубитися у вирі життя, не втратити людських чеснот, які допомагають вистояти і гідно вийти з будь-якої складної ситуації, молодші школярі з заздрістю дивляться на випускників. Добре, мовляв, їм: ні тобі уроків учити, ні щоденника з небажаними оцінками від мами ховати. Ці дещо наївні слова, виголошені дітьми на урочистій лінійці з нагоди свята останнього дзвоника в загальноосвітній школі №2, досить правдоподібні і органічні у їхньому виконанні. Та мине небагато часу і вже сьогоднішні «заздрісники» прощатимуться зі школою, обираючи подальший шлях у житті.
Нинішньої весни школа проводжала в доросле життя понад півсотні своїх випускників. Через примхливу погоду святковий гомін не заполонив шкільного подвір’я, уся ватага школярів, педагогів, батьків та гостей мусила тіснитися в спортивному залі. І хоч як не намагалося раз-по-раз плакати небо, посилаючи згори струмені дощу, урочистість свята від цього не затьмарилася. Радісні посмішки, квіти, добрі побажання, фото на згадку про школу, слова вдячності за уроки грамоти і мудрості, все, як і належить у таких випадках. Щемливо звучали настанови з вуст виступаючих на лінійці. До випускників зверталися виконуюча обов’язки міського голови начальник фінансового управління виконавчого комітету міської ради Валентина Кравчук, методист відділу освіти Людмила Троцик, начальник відділу соціального розвитку Хмельницької АЕС Сергій Ільющенков, директор школи Василь Мисько… Кожен виступ додавав відчуття наближення миті розлуки з рідними стінами, друзями, вчителями. Але ні остання лунка мелодія шкільного дзвоника, ні прощальний вальс, ні зворушливі слова не розчулили так випускників, як проходження крізь своєрідний коридор із вишиваних рушників, піднятих над головами випускників. Саме через нього проходили вони, залишаючи свою останню шкільну лінійку. Хлопці бравували, а чи тільки намагалися це робити, приховуючи власні переживання. А от дівчат материнські обереги вивели з рівноваги і, вони, не соромлячись, дали волю сльозам. Напевне, в ці хвилини пісенні слова «І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала…» вразили їх, як ніколи раніше.
Ольга Сокол
Фото Галини Косік
