КОЛИСЬ У МОЩАНИЦІ БУВ… ЗАМОК

Стояла зима. Незважаючи на всі негаразди та труднощі такої пори року, священик острозького католицького храму, ксьондз Войцех Вітковський, вочевидь, просто не міг дозволити собі залишатись у місті. За сотні миль, у Ярославі, неподалік Пшемисля, очікувався з’їзд доньок вже покійного князя Олександра Острозького - Софії, заміжньої за коронним підчашим Станіславом Любомирським;  Катерини, дружини київського воєводи Томаша Замойського та Анни-Алоїзи, котра нещодавно побралась із великим литовським гетьманом Яном-Каролем Ходкевичем… Холодними січневими днями 1621 р. вони ділили між собою розлогу батьківську спадщину. Але що ж непокоїло настоятеля?

На початку серпня 1619 р. відійшов із цього світу син того самого князя Олександра - Януш. У документі останньої волі - тестаменті, він заповів костьолові село Мощаницю неподалік Острога. Матеріальне становище католицького храму було не найкращим, тож будь-яке джерело прибутку ставало бажаним, а тим більше таке, як Мощаниця… В ній на 1620 р. проживало сорок родин, які мали у своєму господарстві робочу худобу, користувались угіддями; ще двадцять селян, найменованих підсусідками, мешкали «на квартирах». На мощаничан покладалась низка грошових та натуральних повинностей. Разом із тим, у селі провадилось князівське господарство-фільварок, було три млинки, сіножать, ліси, діброви.

…Хто й коли заснував Мощаницю - невідомо. Також не знаємо достеменно, у зв’язку з чим поселення отримало назву. На слов’янському обшарі подібних найменувань чимало, відтак й етимологія повинна б бути прозорою. На жаль, докладне розуміння її суті, здається, загубилося десь у віках. Сьогодні лише в Україні можна згадати села: Мощаниця (Ківерцівський р-н), Мощена (Ковельський р-н), Мощаниця (Овруцький р-н), Мощони (Гощанський р-н), Мала, Стара і Нова Мощаниці (Здолбунівський р-н) та ін. А скільки ще таких чи майже таких у світі? До речі, у фаховій літературі згадуються також р. Мощаниця, права притока Уші (Білорусь) та потік Мощана - притока р. Рати на Львівщині.

Протягом середини - другої половини XVI ст. село перебувало у триманні князівських слуг роду Острозьких. Так, у 1542 р. ним володів Грицько, а на 1577 р. - Василь Богданович Мощеницький. (Того часу прізвища нерідко прибирались од населених пунктів, що перебували в розпорядженні тієї чи іншої людини). З початком XVII ст. вже бачимо Мощаницю підпорядкованою острозькій замковій князівській адміністрації. З очільників сільської громади в першій третині цього століття йменуються отамани Іван, Роман Наумович та Степан. До речі, цього часу в одному з історичних документів згадується «піп мощаницький», що дозволяє говорити про функціонування в Мощаниці православної церкви…

Войцех Вітковський, напевне, передбачав труднощі майбутніх перемовин зі спадкоємцями, тож заручився листом від луцького католицького біскупа, а водночас і королівського секретаря Анджея Липського. «Панове неохоче сприйняли, що їм кс. біскуп нагадував [про] тестамент», - напише згодом острозький хроніст. Тим не менше, взявши до уваги наполягання, постановили, щоб кожен зі своєї частки щорічно давав на костьол по 200 флоринів. Ксьондзові така децизія була не до душі, адже відтепер йому доведеться кожного разу мандрувати Польщею, від одного пана до іншого, аби отримати обіцяні кошти. Врешті-решт зійшлось на тому, що по 600 флоринів віддаватиме на костьол Я. К. Ходкевич, якому за поді­лом припала Острожчина. Інші ж погодились сплачувати деякі борги, що залишились по смерті молодих князів Олександровичів. Мощаниця надалі залишилась замковим селом, тепер - у володіннях подружжя Ходкевичів. Не надовго.

 

* * *

З початком 20-х років XVII ст. в Острозі пожвавлює діяльність католицький чернечий орден єзуїтів, котрий в особі молодої вдови, Анни-Алоїзи з Острозьких Ходкевичевої, знайшов палку прихильницю та мецената. В 1624 р. остання чинить фундацію Острозького єзуїтського колегіуму. Для будівництва, а також утримання закладу і його штату Ходкевичева спочатку записує для єзуїтів маєтки: Княгинин із фільварком, Мартинівщина, Острів, Спасів та ін. Згодом, у 1627 р., до них додалися Берездів, Мишківці, Монастирок, Волосківці, Кургани, Могиляни… і Мощаниця з фільварком. В селі з’являється єзуїтська «вілла», а поряд - зведений ректором колегіуму Войцехом Чарноцьким великий дерев’яний костьол.

Приблизно того самого часу чи трохи пізніше в Мощаниці було збудовано замочок, напевне - дерев’яний.  Його оборонна здатність, як видається, не була значною, бо часами не витримувала потужного натиску ворога. До прикладу, під час татарського нападу в 1676 р. мощаницький замочок постраждав від вогню разом із деякими хатами та фільварковими будівлями. Через дев’ять років, у результаті чергового спустошення сільська твердинька була зруйнована. В 1687 р. єзуїтські маєтки Княгинин та Мощаниця нищились у зв’язку з постоєм полку литовських татарів, які повертались із військової кампанії королевича Якуба під Кам’янцем. 1692 року, в травні відбувся черговий татарський напад, у результаті якого знову, серед іншого, постраждало мощаницьке добро. По страшних розрухах ректор колегіуму Павел Завільський протягом 1696 – 1698 рр. збудував у Мощаниці новий замок. Чи оборонні конструкції, що збереглись у Мощаниці дотепер і які в селі називають «Вали», не належать, бува, котромусь із цих укріплень?

…Протягом липня-серпня того таки 1698 р. повінь прорвала ставки у Мощаниці, Суражі й Зіньках, від чого постраждали поля та прирічкові луки. До того ж, позбавлена з огляду на тогочасні військові потреби продовольчих запасів, Волинь стала потерпати від голоду й тифу. Згаданий вище ректор Завільський, як зазначає Станіслав Заленський, наділив своїх підданих зерном і грошима, а для голодного люду наказав роздавати біля брами колегіуму теплу страву та хліб.

Подальша історія краю, відтак і Мощаниці, теж була непростою. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. відбувалась чергова спроба відродити козацьку державність, ініційована Семеном Палієм та його соратниками. В 1701 р. правобережне козацтво розпочало боротьбу проти Польщі, а в 1702 – 1704 рр. у вирі повстання вже знаходилась територія від Дніпра до Дністра, Случі й Тетерева. Власне тоді ж, на біду українським землям, розпочинається й Північна війна з переходами та постоями часто далеко не приязного війська.

Того часу хоругви двох магнатів Любомирських із Лабуня та Полонного, які знаходились на постої у княгининських маєтках, грабували їх, поки ректор не заплатив їм чималої суми грошей. В Мощаниці ними було обібрано замок та забрано 18 діжок солоної риби, а з Берездова та Хлапотина «витиснуто» 3 000 польських злотих… Своєю чергою, від середини березня й до кінця червня 1703 р. Княгинин і Мощаниця зазнали пустошень од інших польських кінних хоругов. Деяке полегшення для наших теренів прийшло разом з другим десятиліттям XVIII сторіччя.

 

* * *

В 1773 р. у Польщі проголошено скасування ордену єзуїтів. Кілька років по тому було вирішено створити т. зв. Едукаційну комісію, а поєзуїтські маєтки перетворити на постійну освітню фундацію. Особи, яким відходило те чи інше чернече майно, повинні були вносити від їх оціночної суми певний відсоток на користь освітньої справи в державі. Мощаницю з належними до неї поселеннями та територіями набув познанський воєвода Антоній-Варнава Яблоновський. Наскільки розуміємо, фінансово-господарською гарантією сплати визначеного відсотка з Мощаницького поєзуїтського маєтку повинні були служити сусідні, належні тому ж Яблоновському села Кривин, Вельбівне та Нетішин. В період Російської імперії ситуація із поєзуїтським майном дещо змінилась... До речі, зі створеного в 1865 р. «Плану інвентарної землі селян-власників с. Нетішина» ми довідались, що 43 десятини й 841 сажень орної землі в нетішинців було відібрано на користь того самого Мощаницького поєзуїтського комплексу. Коли саме й чому -поки-що не знаємо.

Наприкінці ХІХ ст. в селі ще була панська резиденція та парк, закладений князем Владиславом Яблоновським. (То, напевне, цю місцину називають «Панські горби».) Як зазначено в «Географічному словнику Польського королівства», у 1875 р. Владислав Максиміліанович продав Мощаницю для незнаної нам ближче землевласниці Антропової, в руках котрої село перебувало й на середину 1880-х років. До речі, в цей період у статистичному виданні Росі­йської імперії навіть фігурує адміністративна одиниця - Мощаницька волость, до складу котрої входили також Вельбівне, Волосківці, Кургани, Могиляни та Нетішин… Перефразовуючи відомий усім вислів, можна сказати: гора з горою не зійдеться, а село з селом - так. Хоча б у межах однієї волості. Хоча б на історичних перехрестях.

Тарас Вихованець

На знімку: герб Яблоновських