Цей загадковий Піп Іван Попиван

Гора Піп Іван, або ж Чорногора, притягує до себе туристів як магніт, бо місцевість навкруг неї зачаровує, а величний пам’ятник тяжкої праці – будівля обсерваторії, викликає захоплення.

Останнім часом за горою закріпилась назва Піп Іван, проте жоден місцевий житель старшого покоління так гору не називає. Попіван, Попиван, або ж Чорногора. Стверджують, що свого часу в районі гори була скеля, яка ніби-то нагадувала попа в рясі, тому її назвали Піп Іван. Проте найвірогідніше, що назва пішла від більш прозаїчних природних явищ: від постійного південно-західного вітру, котрий голосно свище, а за гуцульським діалектом – «попіває». В польських колах у тридцятих роках минулого століття були плани пере­йменувати гору на власний манер - «розспевана».

Зрештою  місцеві жителі говорять “…на Попивані”, що ближче до  слова попивати, пити. Зауважують, шо лиш як на Попивані сіла хмарка, то треба йти громадити сіно і готуватись до непогоди. Через то гору й називали Попиван, шо вона з хмар воду п’є. І треба сказати, п’є регулярно, у чому пересвідчились всі учасники сходження на Чорногору.

Дуже ймовірно, що назва Чорна Гора походить саме від зарослів сосни Європейської сланкої, котрою густо вкритий весь субальпійський пояс Чорногірського хребта. Голки цієї сосни темно-зеленого кольору, і коли здалеку подивитися на гору (й на весь Чорногірський хребет), вона має темно-зелений, майже чорний, колір.

Саме назва Чорна Гора зустрічається в джерелах з середини VII ст. Десятки карт тогочасного періоду вказують на топонім Чорна Гора (Czarna Gora) у верхів’ях річки Прут та частини басейну Чорного Черемошу. Зауважимо, що гора до се­реди­ни ХІХ ст. (допоки не були зроблені більш-менш точні виміри) вважалася найвищою вершиною Українських Карпат і дала назву всьому Чорногірському хребту. Одним з найстаріших документів, де згадується назва Чорна Гора, можна назвати карту «Deliniatio specialis et accurata Ukrainae cum suis palatinatibus ac distictibq provincysq adiacentibus», 1651 р. видання, складену Г. де Бопланом, французьким військовим архітектором і капітаном короля Польщі.

Треба сказати, що гуцули на свято Купала здійснювали масові сходження на гору, почасти і нічні, аби знайти заповітний цвіт папороті. Звичайно ж, приваблювала гора мандрівників.

1878 року створено Чорногірське відділення Товариства Татранського, члени якого домовились із місцевим гуцулом Іваном Попівчуком про будівництво на полонині Ґаджіна «схороніска». Загалом Чорногірським відділенням Товариства Татранського в Карпатах було побудовано 21-е «схороніско» для туристів, в тому числі й у таких важкодоступних гірських місцях, як, напри­клад, під Говерлою на Заросляку, на Ма­рішєсці, Гаджині, Погорільці, під Попадею тощо. Туристичний притулок на 50 місць в районі гори Попиван збудований в 1934 році біля витоків потоку Погорілець, на висоті понад 1700 м. 

Звернемо увагу, що на вершині гори знаходився прикордонний стовпчик № 16 Польсько-Чехословацького кордону. Крім того, поблизу від гори Стіг (1654 м н. р. м.) сходились на той час кордони трьох держав: Польщі, Румунії, Чехословаччини, а пізніше – Угорщини. Ось на цьому місці Польща планувала здійснити велике високогірне будівництво обсерваторії.

Історія про обсерваторію

Стратегічний проект будівництва обсерваторії у лютому 1935 р. вперше озвучив генерал Речі Посполитої інженер Леон Бербецький.

Авторам проектів обсерваторії висувалося декілька вимог: широке використання у будівництві обсерваторії місцевого будівельного каменя – пісковика, що значним чином полегшувало транспортні проблеми і давало змогу пришвидшити темпи будівництва та здешевити його багатомільйонний кошторис; гармонійне поєднання функціональності та раціональності будови обсерваторії з навколишньою гірською природою; врахування суворих природно-кліматичних умов карпатського високогір’я.

16 грудня 1935 року журі на чолі з професором Єржи Пнєвським найбільш вдалим, красивим та функціональним визнало проект обсерваторії колективу архітекторів Яна Погоського та Казимира Марчевського і схвалило до будівництва. Проект  оприлюднили для обговорення широкою громадськістю в 12 номері польського журналу «Архітектура і будівництво».

Земельна ділянка на горі Піп Іван була придбана Лігою протиповітряної оборони у двох дочок Івана Максим’юка (Анночіного) з Верхнього Ясенова, який мав у своїй власності полонину Ґропа, до якої й входила гора Піп Іван.

Старожил із села Буковець Микола Шкрібляк (1902–2000) розповів про важку працю гуцулів на будівництві обсерваторії: «Я видів єк будували будинок-обсерваторію на Попівані. Наші люди ніколи не казали Піп Іван, а Попіван. Обсерваторія збудована руками наших гуцулів. Каміні, пісок, цімент і воду наші люди кіньми возили тай на плечах носили. То була дуже тіжка робота. На тим будинку був мідний дах. Вин блишшевси на сонци єк золотий, так шо здалеку було їго видко».

Восени 1935 р. на вершині було зібрано близько 1500 метрів кубічних будівельного каменя та розпочато будівництво дороги. Добротна дорога від Жаб’є–Ільців до Шибеного, відремонтована ще 1916 року зусиллями росі­йських військ генерала Олексія Брусилова, потребувала незначного часткового ремонту та спорудження у деяких місцях нових мостів. Особливо важко давалися 14 кілометрів гірської дороги від високогірного села Шибене до гирла потоку Погорілець, а звідти стрімко вгору, біля озера Марічейка і до вершини гори Піп Іван. На будівництво дороги польський уряд у примусовому порядку зібрав велику кількість гуцулів із навколишніх сіл.

Коли дорога була прокладена, почалося безпосередньо будівництво обсерваторії. В долині Погорільця побудували великий склад, куди із Ворохти підводами та автомобілями привозили будівельні матеріали. Символічний наріжний камінь у фундамет обсерваторії було встановлено 5 вересня 1936 р.

У гонитві за «довгим злотиком» до Погорільця потягнувся нескінченний потік людей. Підйом з Погорільця до гори займав біля 2,5–3 годин. На горі давали обід людям і фураж коням.

Більше двох разів за літній день ніхто не міг доставити будівельні матеріали.

За одну доставку вантажу платили 12 злотих (за день можна було заробити 24 злотики), це притому, що 1 день роботи лісоруба коштував до 5 злотих, косаря – 2 злотих, гормадінниці і сапанниці – 1 злотий. Корова коштувала 100–150 злотих, 100 кілограмів кукурудзи – 20 злотих, велика хустина – 20 злотих. Їздових, котрі везли цеглу чи цемент, ніхто не супроводжував, а тих гуцулів, які везли цінні товари (скло, провізію, ковдри, полотно), постійно супроводжували польські військові. Найбільш затратною та трудомісткою в будівництві була доставка вантажів. Так, мішок цементу коштував 6 злотих, а доставити його на гору коштувало 12 злотих. Один кубічний метр деревини коштував 1 злотий, а доставити його на гору – 12 злотих. У загальному на будівництво обсерваторії з залізничної станції Ворохта до гори Піп Іван (близько 70 кілометрів) було доставлено близько 800 тонн будівельних матеріалів.

Як згадують старожили Гуцульщини, протягом 1936 р. була прокладена добротна дорога, побудовано дерев’яну споруду «Анджіниривку», зроблено очисні споруди, вимурувано фундамент та частину будинку. Коли випав сніг, роботи припинились. 1937 року на гору потрібно було доставити габаритні та важкі 33 ящики з елементами мідного купола, найважчий з яких – 950 кілограмів. Також важко доставлялися високоточні інструменти та обладнання.

Довершений будинок був покритий мідною бляхою і мав форму дзеркального відображення латинської літери «L» з добудованою до неї у верхній частині баштою, покритою 6-метровим куполом. Монументальна будова налічувала 5 поверхів, 43 кімнати та 57 вікон. Розміщено обширний павільйон, житло керівника і персоналу, кухня, їдальня, світлиця, вітальня, приміщення з радіостанцією, зал з метеорологічними інструментами, котельня, акумуляторна, яка містила 240 великих акумуляторів, та багато господарських будівель.

На відкриття обсерваторії прибули керівники найвищої влади Польщі. Маршал сенату Александер Прістор, який і перерізав символічну стрічку, віце-міністр комунікації Єржи Пясецький, голова Ліги протиповітряної оборони Польщі генерал Леон Бербецький, керівник Державного Метеорологічного Інституту Ян Блатон, численні науковці тощо. Як і в день відкриття, так і подальшому заходити до будівлі обсерваторії можна було тільки по перепустках, підписаних директором Державного метеорологічного інституту у Варшаві. Обсерваторія вступила у другу фазу свого існування – нетривалу, всього 14-місячну роботу – за призначенням…

За матеріалами Ярослава Зеленчука