Вхід

Трагедiю вдалося вiдвернути

Пт, 26 Березеня 2010

Ризикуючи життям, чоловiк кинувся на допомогу потопаючим дiтям

Цим відчайдухом виявився слюсар з обслуговування обладнання електростанцій 4 групи гідротехнічного цеху М.М.Несвіт. Післяобідньої пори у неділю Михайло Михайлович проводжав на маршрутку доньку, яка добиралася в Кривин, аби встигнути на поїзд сполученням Луганськ-Львів. Підходячи до «київського» будинку, запримітив, що на каналі бавляться троє дітей, неподалік рибалить чоловік. За якусь мить вже за його спиною пролунало благальне «Допоможіть!». Те, що побачив, оглянувшись, не залишало часу для роздумів, двоє із трьох хлопчаків безсило бовтались у льодяній воді, власне, на поверхні виднілися лиш їхні голови. Найменший, на щастя, уникнув цієї халепи, знаходячись на певній відстані від своїх друзів. Чоловік прожогом кинувся назад. Розуміючи, що і йому доведеться бути в воді, бо з берега потопаючих не дістати, на ходу почав знімати одяг, аби не обтяжував. Встиг зняти куртку, а от роззуватися було ніколи – на його очах меншого з постраждалих накрила вода. На щастя, хлопчик винирнув знову на поверхню. Діти запанікували, намагаючись вибратись на лід, старший налягав своїм тілом на меншого, що робило ситуацію ще більш небезпечною. Як на біду, на березі не виявилося бодай якоїсь палиці, аби простягнути потопаючим, надія лиш на власні сили і вправність. Лігши на лід, Михайло Михайлович схопив за руку меншого і, що було сили, рвонув його з водного полону.

- Відповзай далі, - кричав йому, - тим часом міцно тримаючи за куртку іншого страждальця. Так само рвучко витягнув на лід і його. А метрів за двадцять від місця цього лиха незворушно рибалив незнайомець…

- Чому не насварили дітей, аби покинули небезпечне місце? - запитала у нього мимовільний свідок ситуації ще одна працівниця ХАЕС Світлана Кордан.

- У них є батьки, то хай і дивляться, - мовив той.

 Жінка бачила, що відбувається, з протилежного берега, їдучи з братом в автомобілі. Поки об’їхали канал, діти були вже на березі, хтось із них дуже плакав, а в рятівникові вона впізнала свого колишнього сусіда по гуртожитку.

- Він так швидко й професійно витягував дітей з води, - ділиться враженнями від побаченого С.В.Кордан, - ніби рятувальною роботою займається щоднини­.

Лічені секунди стали воістину випробувальними для обох сторін. Кілька днів після події Михайло Михайлович не міг оправитись від пережитого, бо ж по-справжньому зрозумів усі ризики уже пізніше, прокручуючи в пам’яті, як кіноплівку, той недільний день. На чоловіка чатувала така ж небезпека, як і на врятованих ним дітей, але тоді про те не думав. Завжди вважав, що так вчинив би кожен, опинившись на його місці. Але зіткнувшись з байдужістю рибалки, котрий вдав, що нічого не почув, і навіть не кинувся на поміч тоді, коли дітей рятував інший, не запропонував рибальського знаряддя, яке можна було б використати, аби убезпечитися від біди, переконався в зворотньому. Тим паче, що випадок такий, на жаль, непоодинокий, днями один з телесюжетів про аналогічну поведінку рибалок боляче вразив мого співрозмовника.

- Як же так можна, бачити, чути крики про допомогу, і не прийти на порятунок? – обурюється він. – Знаєте, якби діти на моїх очах пішли на дно, а я не зміг цьому ніяк зарадити, не знаю як би й жив далі…

Каже, що прийшов би на допомогу незважаючи ні на вік постраждалого, ні на будь-які інші обставини­.

- Та навіть, якби кіт чи собака потрапив у біду, визволяв би.

Одначе викликати на цю відвертість чоловіка вдалося не зразу через його скромність. Нічого такого особливого, мовляв, не зробив, основне, що діти живими залишились. Він уже не пам’ятає їх облич, навіть не запитав їх імен, лиш попросив мерщій іти додому сушити одяг й відігріватися. Старший з них гордовито мовчав, менший плакав і все повторяв: «Спасибі, дядьку». Тим часом на березі батька чекала налякана донька. Увесь мокрий, він не тільки доніс сумку до маршрутки, а й знайшов у собі сили провести доньку до самого Кривина. Той день запам’ятається назавжди, хоча подібне мало місце й раніше, тільки рятували на воді його. Це було в дитинстві, і хоч плавав хлопчина добре, не завжди розраховував свої сили і легко долав дистанцію лиш в один бік, а на зворотньому шляху, як він каже, «починав булькати». Як бачимо, ці дитячі не такі вже й безпечні  пригоди, тільки загартували, води він не боїться. Любить рибалити, у тому числі і взимку. У неділю його «підльодна ловля» видалася особливою, і вчинок цей гідний пошани.

Ольга Сокол

 




ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!