Вхід

Бахчисараю назву врятував Пушкін

Пон, 05 Квітня 2010

65 років тому татарські назви в Криму почали заміняти на російські

11.11.2009 18:10

У травні 1944-го з Криму депортували татар. Через місяць також виселили кримських вірмен, греків і болгар. Невдовзі на їхнє місце почали прибувати переселенці — переважно з Росії, а також з України та Білорусі. Тепер треба було стерти згадку про народи, які населяли півострів. 20 жовтня 1944 року Кримський обком ухвалив перейменувати населені пункти, гори й річки, назви яких походили з кримськотатарської, грецької та німецької.

14 грудня указом Президії Верховної Ради РРФСР перейменували 11 райцентрів, а отже, і районів Криму. Карасубазар став Білогірськом, Ічкі — Совєтським, Іслам-Терек — Кіровським… Ці назви залишилися дотепер. 18 травня 1948-го, на четверту річницю депортації кримських татар, замінили ще 1062 старі назви. Загалом — близько 90% найменувань населених пунктів.

Із карти також стерли все, що нагадувало про німців. Так, село Атай Німецький стало Максимівкою, а Мангерман Німецький — Лохівкою. Заразом викреслили й назви мовою ідиш, що залишилися після єврейських колоністів: Леніндорф (”дорф” — ”село”) став Ленінським, Калініндорф — Калініним, а Шолом Алейхем — Колосками. Останнє рішення щодо перейменувань, цього разу залізничних станцій, ухвалили в січні 1952-го. Уцілів лише Джанкой, хоча його також планували зробити чи то Вузловим, чи то Степовим.

Бахчисараю — колишній столиці Кримського ханства — історичне наймення нібито залишили завдяки Олександрові Пушкіну, який написав поему ”Бахчисарайський фонтан”. Кримськотатарські історики пишуть, що, якби поет не увічнив цю назву, то й це місто не уникнуло би перейменування.

З Ялтою було інакше. Її Кримський ревком ще 1921-го хотів назвати Красноармійськом. Проте вже наступного року місту повернули історичну назву, грецьку за походженням — ”ялос” перекладається як ”берег”. А після того, як на початку 1945-го тут відбулася конференція лідерів СРСР, США та Великої Британії, назви вже не чіпали.

”Сравнительно недавно в Крыму без всякой огласки и без согласования с населением, а значит, и без согласия населения, поспешно переименовали почти все города, села и поселения, за исключением приморских, — писав Костянтин Паустовський у повісті ”Книга мандрів” (1963). Насправді курортні населені пункти перейменування також зачепило, але меншою мірою. Наприклад, Коктебель до 1991-го був Планерським. А далі — ”Новейшая карта Крыма пестрит топорными, безличными, а то и просто нелепыми названиями. Например, в Крыму, где нет и сроду не было земляники, появилось название: ”Земляничное”. Что Земляничное? Мыло? Или мороженое? Или варенье?”

Кострубатість нових кримських назв пояснюють тим, що обком доручив придумувати їх редакторові місцевої газети. Той переклав завдання на підлеглих. А вони просто взяли різні ”хороші” теми. Від військово-патріотичної — Гвардійське, Ударне, Танкове — до сільськогосподарської — Зернове, Фруктове, Плодове. А далі розкидали їх по карті.

Водночас відбулося суцільне перейменування у Східній Пруссії, яку під назвою Калінінградської області (Кеніґсберґ став Калініградом) приєднали до РРФСР. Там усі німецькі найменування замінили на російські. Те саме сталося й у відібраних 1940-го у Фінляндії Виборзькому та Кексгольмському (Приозерському) районах. Вони входили до Карело-Фінської РСР, а 1944-го ввійшли до складу Ленінградської області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Крим 130 років тому був іще ”нетипичной” російською територією

Крим увійшов до Російської імперії 1783 року. Відтоді відбулося кілька хвиль еміграції кримських татар до Османської імперії. Остання й наймасовіша сталася під час і після Кримської війни 1853–1856 років. Загалом за 100 років перебування Криму у складі Росії з півострова втекли понад півмільйона татар. На їхнє місце прибували росіяни, а також українці, греки, німці, болгари, чехи, естонці, італійці. Кримську землю роздавали російським чиновникам і військовим.

”Волга, такая типичная русская территория, а в литературе нашей совсем не описана, — побивався 1875 року літературознавець та етнограф Олександр Пипін. — Русские художники отправляются на этюды в какую-нибудь Эстонию — мельницы писать. Или напишут груду бурых камней и назовут это крымским пейзажем”. Тобто Крим для Пипіна був іще ”нетипичной” російською територією.

Наприкінці ХІХ ст. кримські татари на півострові стали меншістю. За переписом 1897-го, з півмільйонного населення півострова вони становили 34%, українці й росіяни — 45%. Решта — німці, євреї, греки, вірмени, караїми та болгари. Улітку 1941-го з Криму депортували близько 50 тис. німців. Невдовзі німецька окупаційна адміністрація винищила єврейське населення. У травні 1944-го вивезли десь 190 тис. кримських татар, а влітку того ж року — 21 тис. греків, по 12 тис. болгар і вірменів.

2001-го населення Криму становило 2 млн 24 тис. 56 осіб. Росіян — 58,5%, українців — 24,3%, кримських татар — 12,1%, білорусів — 1,4%. Решта — менш як по 1%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дмитро ШУРХАЛО

 




ВідмінитиДодати коментар


 

Всі публікації

Достойная полноценная еда всего за десять минут, ТЕПЕРЬ В УКРАИНЕ!!!