Україна густо помережана відзнаками воїнської доблесті - пам’ятників загиблим значно більше, ніж діячам культури. Це історія нашої землі, яку приходили завойовувати не красним словом та піснею, а багнетами і танками.
65 -річчя Великої Перемоги - одна з дат, що заставляє нас повертатись до буремних днів Великої Вітчизняної війни, яка принесла Україні надзвичайні жертви й біди.
Профспілковий комітет Хмельницької АЕС за сприяння адміністрації станції не раз організовував під час травневих свят туристичні подорожі з метою не лише ознайомитись з визначними місцями Батьківщини, але й вклонитись пам’яті загиблих. Відправляючись у Карпати, працівники ХАЕС закупили вінки, аби урочисто покласти їх до монументів, обелісків, або ж скромних могил воїнів.
Отже, 28 нетішинців 1 травня вирушили в дорогу на автобусі ХАЕС. Водії Віктор Степанець та Микола Соколов взяли на себе відповідальність за найцінніший вантаж, адже разом з працівниками станції їхали їх малі діти.
Природа була сприятлива до туристів: майже весь час світило яскраве сонце, а прогнозована злива билася в тенти наметів вже останньої нашої ночівлі і не могла вплинути на душевний настрій.
Найшвидше ми дістались міста Мукачево, де відвідали замок Паланок. Мусимо констатувати, що й ця споруда носила більш оборонне значення, ніж культурний центр.
Замок складався із Передзамча і головного двору. Всі житлові і господарські будови були обнесені сухим ровом і кріпосною кам`яною стіною. Протягом тривалого часу на замковій горі і біля її підніжжя склався цілий фортифікаційний комплекс споруджень. Високий частокіл з товстих дубових колод на внутрішньому боці водяного рову називався паланок, звідси і назва замку. Протягом віків біля стін замку стояли завойовники. Але лише небагатьом з них він підкорився. Фортеця пережила декілька облог. Одна з них продовжувалась майже два з половиною роки - з літа 1685 р. по січень 1688 року.
В 70-ті роки XVIII ст. замок втратив колишнє військове значення і 1789 р. був перетворений у в’язницю для політичних в’язнів. В 1897 р. в’язницю скасували. Замок довгий час пустував і руйнувався. В 1922 - 1926 рр. він був частково відремонтований і пристосований під військові казарми. У радянські часи в замку знаходився краєзнавчий музей.
Далі дорога вела в Берегово. Містечко в Закарпатті, що за населенням майже на десять тисяч менше Нетішина, виглядає затишно й гарно. Приватний сектор тоне у цвітінні садків, набубнявіли виноградні пуп’янки, цвіте магнолія, лавро-вишня. Отут наші найменші туристи виконують почесну місію - покладають квіти до пам’ятника. Єдині трійнята Нетішина Ковалінські - Богдан, Іван та Настя, Олександра Уляницька, Надія Гусарова, Аня Подколзіна з повною відповідальністю поставились до доручення і їх руками вінки встановлені на перевалі між Закарпаттям та Івано-Франківщиною, у місті Долина, на меморіалі в Хусті. Принаймні, вони відтепер знають, що ці святі місця під опікою нащадків і зберігаються в належному стані.
У Берегово група вперше приймала «повнокровні» водні процедури в місцевому басейні з термальними водами. На Закарпатті чимало свердловин з гарячою мінеральною водою, насиченою залізом. Термально-лікувальний басейн у Берегово знаходиться біля спортивної бази «Закарпаття», і за 20 гривень тут можна цілу годину плавати просто неба в цілющій термальній воді. Відвідування термального басейну з гарячою термально-мінеральною водою, що б’є з підземного гейзеру на глибині 1080 м, корисно впливає на самопочуття, внаслідок цього людина стає більш активною, піднімається тонус організму.
Лікування термальною водою рекомендовано при захворюваннях серцево-судинної системи, початковій стадії атеросклерозу, ревматичних пороках серця, гіпотонічній хворобі тощо.
На ніч ми розбили намети перед в’їздом у Хуст. Сміливці прийняли омолоджуючі ванни в річці Тисі. Зранку відвідали родину нашого гіда й уродженки Хуста Людмили Малько, піднялись до руїн замку, який у 16 сторіччі стримував набіги татар. Турецький письменник і мандрівник Евлія Челебі у своїх 10-томних історичних записках згадував: «Хустський замок розміщений на вершині гори Хассана, стіни його високі й товсті, міццю своєю він схожий на міцність Іскандер, тому що висота веж його сягає небес».
З кінця XVІІ ст. замок зіграє важливу роль під час антигабсбурзьких воєн Трансільванських князів, зокрема в ході визвольного повстання 1703 - 1711 р. під керівництвом Ференца ІІ Ракоци. В 1703 р. повстанці-куруци заволоділи замком, а в 1709 р. трансільванська шляхта провела тут свій Сейм (з’їзд), на якому ухвалила рішення щодо незалежності від габсбурзької корони. І згодом, уже перебуваючи в складі Австрійської імперії, замок з середини XVІІІ ст. втрачає своє стратегічне значення, 3-го липня 1766 р. удар блискавки в порохові склади сильно зруйнував його.
Майбутній австрійський Імператор Йосиф ІІ під час огляду замку в 1773 р. прийшов до висновку про його фортифікаційну непридатність. Після цього влада дозволила розбирати камені для міських забудов.
Далі наш шлях проліг до гарної долини в горах, де ми знову розташували табір і вже «по-дорослому» відпочили на природі. Шум гірської річки, щебет пташок, потріскування полін у вогнищі, веселий сміх дітей створили гарний настрій для продовження подорожі.
Третього дня група вирушила до озера Синевір. В дорозі зупинились біля будівлі Теребле-Ріцької ГЕС. В радянські часи цей стратегічний об’єкт цілодобово перебував під посиленою охороною, а фотографувати тут заборонялося. Ідея побудувати станцію виникла у 1920-30-х роках, однак реалізувати задум вдалося лише в 1956 році. Найважче було побудувати греблю висотою 45 метрів в селі Вільшани, на що пішло 200 тисяч кубометрів бетону. Між водосховищем і ГЕС був побудований всередині гори канал довжиною 3,7 кілометра. Аби спорудити саму станцію, використали всі тогочасні можливості інженерної думки - 350-метрова труба виготовлена у Фінляндії, турбіни - у Свердловську, системи контролю - у Швеції.
Цікаво, що гребля всередині пуста, там може проїхати навіть легкове авто. Висота бетонної стіни 50 метрів. Довжина водного дзеркала 9 кілометрів, середня глибина до 15 метрів. Ширина більше ста метрів. У водосховищі – понад 3, 7 млн. кубометрів води. Сама Теребле-Ріцька ГЕС розташована в с. Нижній Бистрий між Хустським і Міжгірським районами. Вода, що біжить через гірський хребет двома трубами діаметром 2,1 метра і довжиною в 3635 м, самопливом падає на лопаті турбін, приводячи їх в дію тиском понад 21 атмосферу. Така ГЕС виробляє 133 млн. кВт-г електроенергії в рік.
Зрештою ми дістались турбази біля озера Синевір, знову розбили наметове містечко, сходили до перлини Карпат, яка за два роки від нашого попереднього відвідування зміліла метра на півтора. Легенда оповідає, що колись гори належали графові, батькові юної блакитноокої красуні на ім’я Синь. Якось граф відправився перевірити, як працюють лісоруби, а Синь напросилася разом з ним. Дівчина бродила лісом, збираючи квіти, як раптом почула чарівну пісню сопілки. На галявині Синь побачила юного пастуха Вира. Вона попросила зіграти його ще, і ще, і, прощаючись ввечері, пообіцяла повернутися. Таємні зустрічі ставали все частішими. Графське чоло – все хмурнішим. Заборони батька не зупинили Синь. І граф наказав убити хлопця. Коли той чекав на галявині свою кохану, графські слуги зіштовхнули на нього з гори величезний камінь. Коли Синь побачила, що трапилося, вона обійняла високу кам’яну могилу й гірко заплакала. Сльози лилися й лилися, вони затопили всю галявину, і незабаром сама Синь зникла в блакитних водах. Озеро, що утворилося, люди назвали іменами закоханих. А ми закохались у природу Карпат, що відвойована нашими батьками, дідами і прадідами.
Фото Віктора Гусарова
