Цьогорічний День журналіста випало зустріти на священній Хортиці, де напередодні відбулася урочиста тризна за загиблими козаками всіх часів і поколінь. Участь в ній взяло понад три десятки нетішинців з числа членів клубу «Козацька слава», котрі працюють на ХАЕС.

Священна Хортиця

Перша наша зупинка по приїзді в Запоріжжя біля славетного дуба (на знімку), вік якого, за різними даними, 600-700 років. Жаль, що дерево-легенда всього лиш німий свідок історії оповитої героїзмом і славою. Якби зумів заговорити дуб, неодмінно повідав би науковцям, краєзнавцям та всім охочим зазирнути у товщу віків багато невідомих сторінок, які й досі залишаються недоступними для дослідників. Він став візитною карткою краю за порогами, живим символом його козацького минулого. Віття Запорізького дуба досягли майже рекордної для цього дерева висоти – 36 метрів. Могутня крона старезного гіганта розкинулася на 43 метри, а стовбур в обхваті має 6,23 метра. Плодоносив дуб у часи свого розквіту через рік, коли врожайність була особливо високою, дерево обдаровувало жителів довколишньої місцевості чотирма центнерами добірних жолудів.

Протягом століть Запорізький дуб залишається місцем паломництва туристів, котрі мріють побачити на власні очі та бодай раз доторкнутися рукою до дерева, наділеного за переказами, особливою енергією. Йому приписують «співучасть» у багатьох історичних подіях, зокрема й те, що під розлогою кроною гіганта запорожці творили знаменитий лист турецькому султану. До речі, І.Рєпін в одному з ескізів до картини «Запорожці» розсадив козаків саме під гілками могутнього дуба.

Невблаганний час не пощадив велетня, старече дерево майже цілковито всохло, зеленіє лиш верхівка однієї гілки. Аби зберегти для поколінь цю дивовижну природну та історичну пам’ятку, вирішено законсервувати дерево і створити довкола нього історико- етнографічний ландшафтний ансамбль «700-літній Запорізький дуб». Над цим попрацювало чимало науковців різного профілю. Як результат, дерево постало перед нами оповите вантами й численними підпорками – безсиле, але нескорене. Неподалік - гранітний валун з пам’ятним написом, старий колодязь, скульптура козацького коня, на якому так полюбляють фотографуватися відвідувачі, кобза з соколом на грифі та перекинута догори дном поминальна чарка поруч з баклагою. І численні таблички з написами про дотримання чистоти. Таких звернень-нагадувань на кшалт «Ви ходите по священній Хортиці. Пам’ятайте» по всьому острову предостатньо. Як і урн та мішків для всякого непотребу, і це спрацьовує. Хоча зрідка наша засмічена свідомість таки дає про себе знати, зайве викидаємо де заманеться. Прикро.

Погляньте, браття,

скільки нас сьогодні

На урочисту тризну за загиблими козаками усіх часів і поколінь зібрались їх нащадки з усієї України, прибули козацькі формування з Кубані і Дону.

Організатори й натхненники заходу раділи велелюддю, бо ж у 1993 році, коли на цьому ж місці вперше проводили поминальний молебень, за словами верховного отамана, «тут і сотні козаків не було». Нині на майдані вишикувалися під тисячу осіб, у козацьких різностроях, з прапорами і хоругвами. Це лиш невелика частка тих, кого об’єднує в своїх рядах Міжнародний союз козаків «Запорізька Січ». Об’єднує не ради формальності. Сьогочасні козаки активні у громадському житті, зберігають і примножують традиції своїх пращурів, свято шанують їх подвиги, ведуть велику просвітницьку роботу військово-патріотичного спрямування серед молоді, і разом з правоохоронцями пильнують за порядком, особливо в нічний час, у наших містах і селах, пишуть історичні книги, проводять наукові семінари і конференції. Тобто, проявляють себе у різних сферах, доводячи, що можуть зробити багато корисного для держави Україна. Сподіваючись навзамін мати підтримку у своїх починаннях. Про це говорили практично всі, хто виступав на тризні. До громади звернулися заступник голови Запорізької облдержадміністрації уродженець Хмельниччини Микола Ярмощук, верховний отаман Міжнародного союзу козаків «Запорізька Січ» Валерій Хрущ, президент міждержавної федерації «Спас» Олександр Притула, архієпископ Василій, перший заступник отамана Кубанського війська Микола Перваков, представник війська Донського отаман Таганрозького округу Олександр Шепеленко. Поринали в історію, вертаючись до своїх витоків – спільною колискою для всіх була Запорізька Січ. Отож, спільна історія, і пам’ять спільна, і сімнадцята поспіль тризна збирає на Хортиці представників усіх куренів і паланок, незважаючи на кордони, кризи тощо.

Заупокійний молебень провів владика Василій, він же освятив поклонний хрест, якого врочисто спустили на води Дніпра. Приємно, що серед тих, кому випало виконати таку почесну місію, було і четверо нетішинців. Ця поїздка для нашої делегації козаків стала до певної міри визначальною. По-перше, вони явили, так би мовити, себе козацькому співтовариству. По-друге, пройнялися духом Хортиці, яка дотепер залишається острівцем небаченого патріотизму і жаги до волі у всіх її проявах, нескореності і віри в життя: без кривди, болю й сліз. По-третє, пряме спілкування з побратимами довело: в згуртуванні і єдності наша сила. Нетішинців було відзначено як кращий підрозділ у стройовому відношенні.

Вони вперше відвідали Хортицю в такому складі, але всі наступні тризни за полеглими, як запевнив натхненник і організатор поїздки Олександр Грицаєнко, відбуватимуться за обов’язкової участі в них козаків з Нетішина. Їх ряди, до речі, постійно зростають. Ось і зараз на розгляді шість справ про вступ у лави козацтва, у разі позитивного висновку загальна кількість складе 111 чоловік. Помітною стає тенденція омолодження, вік бажаючих поповнити козацьке формування 30-35 років.

Місцеві козаки під проводом Олександра Грицаєнка кожним кроком прагнуть довести громаді, що їх об’єднання не бутафорія, не швидкоплинність. Вони ставлять перед собою доволі конкретні й привабливі цілі, у найближчому майбутньому прагнуть створити для дітей кінну секцію, військово-патріотичний клуб, налагодити дієву співпрацю з Острозьким військовим ліцеєм. За певних обставин готові збільшити кількість патрулів, які відстежують громадський порядок у місті. Наразі всі заходи організовують за власні кошти, себто членські внески.

У козацькому середовищі вважають, що вже освоєні маршрути екскурсійних поїздок працівників ХАЕС мають бути розширені – Хортиця один із них.

Козацтва дух нетлінний

Ігор Леонідович Срібний, (на знімку третій ліворуч) козацький генерал, один із тих, хто активно взявся за відродження козацтва ще за радянських часів. На моє запитання, що спонукало розпочинати таку відповідальну справу, відповів лаконічно: «Походження, козацький дух».

На Хортиці цей сивочолий чоловік гордовито походжав у чорній футболці, на якій великими літерами красувалося: «Спецназ». За цим коротким словом дуже ємне й насичене життя військової людини. З приходом до влади в колишньому СРСР Михайла Горбачова, коли на очах почала розпадатися велика країна, виникли заворушення, а згодом і кровопролитні війни на Кавказі. Тоді, у 1985 році мого співрозмовника і перевели з України у ці «гарячі» місця. Служив на той час Ігор Леонідович у підрозділі спеціального призначення Головного розвідувального управління. Служба  в Чечні далася дорого: мав шість поранень, тричі був контужений. Як ні в чому не бувало, розповідає про це сухо й спокійно.

- Одна із ран була несумісна з життям, але мій організм вирішив по-іншому, вижив я.

Вижив, щоб творити, відроджувати, пам’ятати. І хоч на Кавказі осів надовго – мешкає там дотепер, душею завжди линув в Україну. Тут його корені, його родовід, його земля. Народився на Донеччині, обидві гілки генеалогічного дерева його родини мають спільне козацьке коріння: предки по лінії батька походили з полтавських козаків, мамині – вихідці запорізького краю.

У творчому доробку Ігоря Срібного вірші, три книги, присвячені козацтву («Волчий вой», «Пластуны», «Путник»), які охоплюють період від Запорізької Січі до радянських днів. Він прагнув показати як героїчне минуле, так і сьогочасні підходи до нашої історії. Багато місця присвятив дослідженню трагічних сторінок козацтва, початок яким поклала імператриця Катерина. Її послідовники від влади у всі наступні роки вперто прагнули за будь-яку ціну стерти з лиця землі і пам’яті народу історію поколінь. Активними на цьому поприщі стали і «вірні ленінці», вибудовуючи політику непримиренності до вольнолюбного народу. Репресивна машина торкнулася багатьох прошарків населення, у тому числі й козацтва – поплатитися життям можна було лиш за те, що вважаєш себе козаком за похо­дженням.

- Воно й зараз ставлення до козацтва неоднозначне, - констатує І.Л.Срібний. – І будувати свою роботу організації, яка має статус громадської, непросто.

Хоча на інше споді­ватися марно, тверезо розмірковує він. Жодна з держав – Росія то чи Україна – не піде на поновлення статусу козацтва в його первісному об’ємі. Адже йдеться не про чисто декларативні речі, виголошені з високих трибун. Така реабілітація неможлива, адже, за логікою, треба тоді повернути землі, які одві­чно належали козакам. А вони вже давно кроєні-перекроєні. Є інші чинники, які так само вказують на те, що радикальних кроків чекати не варто. Але співпраця козацтва й держави неминуча, і вибудувати її мають обидві сторони спільно. І в Україні, і в Росії є напрацьовані відповідні законопроекти, на прийняття яких так сподіваються нащадки запорожців.

Як на мою думку, урочистості мали трохи забагато політичного нальоту. Оди можновладцям та певним  політичним силам, які звучали в багатьох виступах, І.Л.Срібний вважає недоречним заграванням. Для істинного козацтва такі дії неприпустимі.

Як то бувало на Січі

За бажання Хортицю можна обійти за один день, стверджують бувальці. Однак тим, хто побував на цьому найбільшому дніпровському острові вперше, такі часові рамки явно занадто стислі і не дозволяють побачити все, чим багата ця історична місцина. Де, що не урочище, то легенда, що не скеля, то героїчна подія, що не криниця, то дивний переказ чи потішна історія. На п’ятачку острівця, периметр якого ледве сягає 30 кілометрів, унікальні ландшафти: моховиті скелі змінюють глиняні кручі, трохи далі – порослий ковилою степ, балки й байраки, а потім і плавні. Рослинний світ на Хортиці представлений, за даними науковців, аж 1092 видами. Із них 33 належать до рідкісних, ще 105 вважаються такими, що мають властивість рости лиш на певній території. Тутешня фауна налічує 30 видів тварин і 120 видів птахів. Їх різноголоссям мали нагоду насолодитися, відвідавши наостанок свого знайомства з козацькою вотчиною дніпровські плавні. На цій заповідній території, яку пильно охороняють козацькі патрулі від будь-яких браконьєрських посягань, незаймана природа. І всяка живність почувається вільно, буяє різно­трав’я, кишить на водних плесах, порослих очеретом та «заквітчаних» жовто-білим лататтям, сила-силенна риби.

Нам хотілося побачити якомога більше, зумі­ли далеко не все. У Верхній Хортиці, поруч зі славетним Запорізьким дубом, де облаштований невеликий глядацький майданчик, мали нагоду насоло­джуватися виступом театру козацького бою «Запорізький Спас». Карколомні трюки, високе мистецтво верхової їзди, гумор, танці, забави з залученням до них глядачів, нікого не залишили байдужими. Схожу програму під девізом «Як то бувало на Січі» показали наступного дня учасники знаменитого кінного театру «Запорізькі козаки». Вміння триматися в сідлі, вправність і хваць­кість, з якою вершники виконують свої номери, вражає. Тут, у «Козацькій залозі» своя кузня й гончарня, де майстри пропонують, що називається, «гарячі» вироби, весела музика й доброзичлива атмосфера. Неподалік знаходиться Музей дніпровського пароплавства, де виставлені підняті з дна річки корпуси різних суден козацької доби. Найбільш вражаючий експонат – човен «Бригантина».

На особливу увагу заслуговує історико-культурний компекс «Запорізька Січ», споруджений наприкінці минулого століття. Він є типовим козацьким січовим укріпленням, обнесеним частоколом, з міцними воротами, сторожовими баштами, фортифікаційними спорудами. Всередині Січі знаходиться своєрідний етнографічний музей під відкритим небом – довкола січового майдану розташовані казарми-курені, корчма, січова церква, зведена без єдиного гвіздка, кузня, гончарня, гарматня й пороховий погріб, інші будівлі побутово-господарського призначення.

Ідея створення на Хортиці січового архітектурного ансамблю – узагальненого образу козацьких столиць XVI-XVIIІ століть – виникла в 1965 році і вперше була озвучена офіційно одночасно з наданням острову статусу Державного заповідника. Майбутня Січ йменувалася тоді «архітектурно-етнографічна частина» меморіалу, присвяченого запорозькому козацтву. Українські вчені, архітектори, художники, дизайнери взялися розробляти оптимальні архітектурно-ландшафтні варіанти козацьких об’єктів «живої історії». Але в 1973 році з ідеологічних міркувань вищі державні й партійні органи УРСР вирішують відмовитися від будівництва Січі. Втілення цієї ідеї стало можливим лише в незалежній Україні, урочисте закладання комплексу відбулося 14 жовтня 2004 року в день Пресвятої Богородиці – покровительки Запорізького козацтва. Тут все пахне свіжою деревиною, тривають упоряджувальні роботи. Але навіть зараз, коли не повністю довершено задумане, комплекс, спроектований на основі описів, які зустрі­чаються в історичній літературі, археологічного й архівного матеріалу, за аналогією з традиційними українськими забудовами того часу, січове містечко над Славутичем все-таки дає уяву про зовнішнє і внутрішнє облаштування укріпленої столиці запорізького війська, його повсякденний побут. Величним виглядає воно з Дніпровського плеса, двогодинна екскурсія яким принесла нам масу вражень.

Вивчаючи історію, пропагуємо сучасність

Нетішинські атомники не порушують роками усталеної традиції доносити до громадськості достовірну інформацію про роботу свого підприємства, перспективу галузі, яка забезпечує Україну екологічно чистою енергією. Таку просвітницьку роботу наші туристи й екскурсанти ведуть по всій Україні, що доволі актуально напередодні будівництва нових енергоблоків на нашому майданчику. Презент від профкому станції І.Л.Срібному, рекламна продукція, футболки і кепки з логотипом ХАЕС, які козаки вручили на Хортиці своїм побратимам, стали чудовим доповненням наших розповідей про подільський край і людей, які роблять його багатим.

Ольга Сокол

Фото Артема Кравченка

та Олександри Цукрук