Анатолія Прокоповича Грушина, старшого тренера КДЮСШа з боксу та керівника ДБК «Максим», знає кожен нетішинець, який хоч трохи цікавиться спортом. Майже тридцять років життя присвятив він популяризації спорту. Тренерську кар’єру починав з футболу та плавання, однак професійні навички боксера покликали його до створення 2003 року на базі ДЮСШа секції боксу. І пішло-поїхало…
Життя не балувало хлопця. Коли Анатолію виповнилось п’ять років, не стало мами. Батько був у роках і не міг самостійно виховувати малого. Відтак його прихистком стають дитячі будинки у Дубно та Костополі, після закінчення яких Анатолій вчиться у Рівненському ФЗУ трудових резервів. Далі служба в лавах Збройних Сил.
Навчаючись у ФЗУ, Анатолій Прокопович займається боксом у тренера Анатолія Власовича Яндали. Вже 1968 року він стає фіналістом чемпіонату України в середній вазі, призером чемпіонату СРСР, який відбувся у Ленінграді, 1970 року - чемпіоном Центральної Ради «Авангард», 1971-го – чемпіоном Білоруського військового округу, багаторазовим призером Туркменської РСР, куди він переїхав разом з дружиною в пошуках кращого життя. Там також брав участь у багатьох турнірах.
В 90-х роках сім’я Грушиних перебирається у Нетішин, де Анатолій Прокопович створив команду з футболу, грав за Будівельне Управління №3, виступав у Спартакіаді УБ ХАЕС та Хмельницької АЕС.
Особистим досягненням у спорті завдячує насамперед друзям-колегам, з якими зустрічався на спортмайданчиках та у рингу, а досягнення вихованців розділяє разом з медиками, які ставили на ноги в буквальному і переносному сенсах боксерів після травм. Бокс – травматичний вид спорту.
У переддень медичного працівника особливі слова подяки ювіляр висловлює Л.Талеровій, О.Попову, спеціалістам відділення ЛОР, медичним працівникам шкіл міста.
Зазначимо, що А.Грушин постійно самовдосконалювався і отримав освіту у Ленінградському технікумі фізичної культури та Ашхабатський інститут фізкультури. А щоб реалізуватись в якості тренера, Анатолій Прокопович свого часу заснував дитячий боксерський клуб «Максим», який дав дорогу у спортивне життя багатьом хлопчакам та дівчатам. Велику підтримку отримував від місцевих бізнесменів, які фінансово забезпечували тренувальний процес та, насамперед, допомагали у поїздках на змагання. Прийшли результати. Він підготував чемпіона Європи Артема Фатуєва, учасника чемпіонату світу Максима Верьовку, срібну призерку чемпіонату Європи Марію Юрлову, бронзових призерів чемпіонату Європи Юлію Лисун, Світлану Холшевник, Максима Верьовку, Ігоря Каражія.
На цей момент нетішинці Денис Ящук, Світлана та Тетяна Холшевник, Оксана Михальчук, Марія Юрлова знаходяться в резерві збірних команд України.
ДБК «Максим» став спортивною колискою понад ста вихованців. Дуже пишається Анатолій Прокопович, що підготував собі справжню тренерську заміну – сина Максима та Богдана Діткуна. Він вдячний Оксані Осіпчук, яка 18 років поспіль допомагає у організації тренувального процесу юних боксерів. А ще відзначає тісну співпрацю з керівниками Спорткомплексу ХАЕС та КДЮСШа профспілкової організації станції С.Балаяном і В.Кравчуком, педагогічним колективом комплексної дитячої спортивної школи, насамперед С.Гороховою, Г.Бабаєвою, Г.Гороховим, Г.Вагнером.
Днями вихованці нашого ювіляра повернулись з 25-го міжнародного турніру пам’яті М.Кузнецова, який проходив у місті енергетиків Рівненщини Кузнецовську.
В активі нетішинців срібна медаль Богдана Діткуна, інші спортсмени також достойно представляли місто. Це своєрідний подарунок до шістдесятиріччя Анатолія Прокоповича Грушина – людини наполегливої і послідовної, гарного фахівця. Когорта вихованців, колег, друзів висловлюють найкращі побажання ювіляру. Здоров’я і наснаги вам на довгі роки!
Петро Шелепало,
член НСЖУ
Щира вдячнiсть
Понад сто юнаків і дівчат виховав Анатолій Прокопович. Вони надсилають у редакцію листи та слова подяки, лейтмотивом яких є щире побажання ювіляру здоров’я і добра. Олександр Малиновський зокрема дякує «за те, що навчили нас бути людьми, що подарували впевненість у житті, у власних силах, що любите нас серцем, яке не визнає фальші».
Сергій Іскрюк визнає, що тренер виховував його, як власного сина і наставив на правильний шлях.
Інший вихованець Анатолія Прокоповича Андрій Грига вважає, що «важко оцінити внесок, який ви зробили і продовжуєте робити в житті багатьох дітей нашого міста та житті кожної окремої дитини, яка відвідує секцію боксу». Далі він пише.
«Згадуючи шкільні роки, я розумію, що без вас я ніколи не став би тим, ким я є сьогодні. Завдячуючи вашому фанатизму, ентузіазму та гострому почуттю справедливості, в моєму характері сформувались якості достойної особистості. Без перебільшення скажу, що ви замінювали мені батька - ми разом святкували перемоги і ділили невдачі. Ви навчили мене трудитись, не шкодуючи сил задля досягнення успіху, достойно сприймати поразки, не розчаровуватись, підніматись і готуватись до нових спортивних боїв.
Те, що я не скотився слизькою стежкою, як багато моїх однолітків, також ваша заслуга. Ви зробили мене цілеспрямованим, допомогли зрозуміти, що є головним в житті, а що другорядним.
Прошу пробачення, можливо я не виправдав ваших сподівань в плані спортивних досягнень, але обіцяю бути гідним громадянином та патріотом нашої держави Україна. Хочу щоб ви знали, що часточка вас назавжди залишилася в моєму серці».