У рамках реалізації програми «Безпечна атомна енергетика – щасливе майбутнє нації», зініційованої Хмельницькою обласною організацією «Фонд сталого розвитку «Князів Сангушків», відбулася чергова зустріч з громадськістю зони спостереження. Цього разу вона проходила в приміщенні школи с.Михля Ізяславського району, де з місцевими мешканцями спілкувалися президент Фонду Ігор Панасенко та ряд фахівців Хмельницької АЕС – начальник цеху радіаційної безпеки Валентин Костенко, відділу соціального розвитку Сергій Ільющенков та охорони навколишнього середовища Олександр Левицький.
Зазвичай на подібних зустрічах, яких у різних аудиторіях і населених пунктах відбулося предостатньо, тема можливого шкідливого впливу ядерного об’єкта на довкілля і здоров’я людей стає провідною. Звучала вона й у Михлі, але доволі тривалий діалог базувався на іншому – селяни скерували його в інше русло, з якого мали б «витікати» пільги й певні преференції населенню, котрому випало проживати в зоні спостереження атомної електростанції. В даному випадку – нашої рідної Хмельницької. Якщо розглядати з цієї позиції Ізяславщину, то з 92 населених пунктів району 52 увійшли у зону спостереження. Відтак кількість жителів з відповідним статусом складає 37 тисяч, в той час як загалом у районі населення на 10 тисяч більше.
Найбільш болючі проблеми Михлі «оголилися» фактично з перших хвилин розмови: нестача води в криницях, яка до того ж неналежної якості, низька пропускна спроможність застарілих електромереж, погане шляхове сполучення тощо. Селяни надіялися на виправлення ситуації в зв’язку з будівництвом другого енергоблока ХАЕС. Але Михля з тих чи інших причин не втрапила до списку щасливчиків, котрі за рахунок коштів, виділених на соціальний розвиток регіону, змогли чи то капітально відремонтувати, чи заново спорудити найнеобхідніші об’єкти й мережі. Люди не зрозуміли такого відбіркового підходу, і тепер, на стадії активної підготовки до нарощування потужностей на Хмельницькій АЕС, хочуть скористатися вигідними можливостями сповна. Звинувачувати їх у корисливості абощо не зовсім правильно. За роки, що пройшли після Чорнобиля і мораторію на будівництво нових ядерних енергоблоків дотепер, «добрі» говоруни, передусім з числа тих, хто за будь-яку ціну намагався потрапити у депутатське крісло рад усіх рівнів, наобіцяли виборцям стільки, що в кожному селі давно мав бути цілковитий рай. Маніпулюючи свідомістю та не вдаючись у подробиці, вони вдало використали свій шанс, і з такою ж легкістю, як роздавали порожні обіцянки, миттєво забули про них. А ті, чий голос був кандидатам на вагу золота, залишилися зі своїми бідами наодинці. Їм байдуже, хто саме тішив солодкими словами про блага, а хто повинен був це все створити, бо повірили у голосні запевнення, що буде все й одразу.
Варто сказати, що образа через отой обман не переросла у відверту злобу. Ніхто у Михлі не сказав: «Не потрібні нам нові енергоблоки під боком». Було розуміння того, що атомну енергетику в Україні потрібно розвивати. Але ведучи мову про користь від того економіці країни і її майбутньому, люди хочуть мати конкретні вигоди у конкретно взятому селі. Не зовсім розуміючись на механізмі фінансування соціальних програм, які реалізуються паралельно з будівництвом нових потужностей, та не знаючи куди звернутися зі своїми бідами, усі вимоги на кшталт: «Дайте, побудуйте, проведіть», вони адресували атомникам. Тому нашим фахівцям довелося кількаразово пояснювати процедуру, за якою виділяються кошти та визначаються об’єми робіт і пріоритетні об’єкти. Націлювати співрозмовників на те, що активізуватися має громада і наполягати на тому, аби і районна і обласна влада, яка приймає остаточне рішення що і де будувати, пройнялася проблемою села і включила його до переліку тих населених пунктів, будівництво та реконструкція в яких мають бути першочерговими.
Зваживши всі свої негаразди, на перше місце в Михлі селяни поставили водогін. Так, їх не влаштовує якість доріг, не витримує критики електропостачання, через що не можуть скористатися побутовою чи комп’ютерною технікою, бо напруги, яка подається, за словами виступаючих, вистачає лише на 1-5 лампочок у хаті. Але найбільша біда – відсутність води в криницях на горбистій місцевості. Там, де вона є, доволі каламутна й неприваблива на вигляд – склянку такої люди принесли до зали. Зійшлися на тому, що з водогоном зволікати більше несила. Перші кроки вже намітилися, «Фонд сталого розвитку «Князів Сангушків» розробив програму, за якою сподівається отримати грант на розчищення й відродження існуючих колодязів. Тоді вже братися за водогін. За словами Ігоря Панасенка, голова райдержадміністрації звернувся з листом до генерального директора Хмельницької АЕС, в якому просить допомогти у вирішенні цього болючого питання. Якщо не грішми, то клопотанням перед обласною владою та іншими інституціями, які могли б зарадити справі.
Проблема води має місце і в інших селах. Як і в Михлі, її пов’язують з експлуатацією Хмельницької АЕС, пояснення наших фахівців про відсутність такого причинно-наслідкового зв’язку розчиняються в повітрі. І нарікання повторюються знову і знову. Остаточну відповідь можна було б отримати в результаті спеціальних наукових досліджень, але через клопітність і затратність процесу у держави, покликаної захищати інтереси своїх громадян, руки до цього не доходять. Отак і тягнеться роками.
Громада села, яке в минулому славилося своїм виробничим потенціалом – було 2 паперові фабрики, 4 лісопильні заводи, 2 смолокурні, трохи пізніше потужний відгодівельний комплекс тощо, - переймається його майбутнім. Ще в нашій присутності знайшла підтримку в залі ідея створення громадської організації «Відродження села», головою якої пропонували обрати Петра Тимощука. Людину, котра має досвід і тямиться як достукуватися у високі владні кабінети, відстоюючи інтереси своїх земляків. Вже після зустрічі люди вирішили обговорити пілотний проект розвитку села і визначитися з пріоритетними напрямками та своїми подальшими діями. У наших фахівців вони цікавилися чинними пільгами для населення зони спостереження, передбаченими українським законодавством, сумою коштів, на яку можуть розраховувати в разі добудови нових енергоблоків, та благодійною допомогою ХАЕС. Усі троє представників станції довго і терпляче розповідали про визначений новим Законом відсоток відрахувань до бюджету від загальної вартості виробленої товарної продукції на соціальний розвиток регіону, та суми, на які може розраховувати округа в разі реалізації проекту Х3/Х4. Що із цього припаде тому чи іншому населеному пункту, атомники не вирішують, бо не здійснюють прямого фінансування. Розподіл коштів та визначення об’єктів, які потребують капіталовкладень, прерогатива обласної влади. Такою є існуюча процедура освоєння передбачених законодавством коштів і її мусить дотримуватися кожна зі сторін. Нагадаємо, що в рамках добудови другого енергоблока місту Ізяслав в сукупності перепало близько 9 мільйонів гривень, які було використано на капітальний ремонт трьох вулиць, реконструкцію моста через Горинь, спецшколу-інтернат та деякі інші об’єкти. Район отримав трохи менше двох мільйонів гривень, на які оновилася школа в Куневі, став реальністю підвідний газопровід на відрізку Михнів-Мислятин, зокрема в с.Васьківці. Михля, як бачимо, тут не фігурує.
Благодійна допомога ХАЕС, якою скористалися ізяславці протягом останніх чотирьох років, охоплює значно більшу кількість населених пунктів. Є серед них і Михля, місцевій школі виділяли на ремонтні роботи і покращення матеріально-технічної бази у 2008 році 1000 гривень, у 2007 – дві з половиною тисячі. Є в навчального закладу потреба в коштах зараз, хочуть замінити двері, здійснити деякі інші роботи.
Загалом, починаючи з 2006 року і понині, району – юридичним і фізичним особам – виділено благодійної допомоги на суму понад 76 тисяч гривень. Але фонд «благодійки» не безрозмірний, він суворо регламентований кошторисом, змінити який, на свій розсуд, підприємство не може. Отож, якими благими не були б наші наміри, за межі річної суми, що складає 420 тисяч гривень, вийти не можемо. Тому очевидним залишається факт – благодійністю всіх не охопиш і проблеми регіону ніяк не вирішиш. Сподіватися селянам на це марно. А от відстояти на свою користь кошти, передбачені на розвиток соціальної сфери прилеглої округи – обов’язок громади. Згуртованої, активної, наполегливої і сильної своєю єдністю, перед якою не встоїть жодний чиновник. У Михлі взялися за це всерйоз. Снаги і трепіння цим людям.
Ольга Сокол
Фото Віталія Ляшука
