З часів Валерія Борзова Україна не спромоглась виховати спринтера світового рівня. Як стверджують знавці легкої атлетики, наукова база і тренерський склад у нас збережено, так звані фізіологічні дані українців теж відповідають певним стандартам. Нема результату. І проблема насамперед у фінансуванні цієї найпрестижнішої у світовому спорті легкоатлетичної дисципліни. Як зауважує тренер КДЮСШа Олександр Краснов, цьогоріч вперше за десять років нетішинці не їдуть на змагання у Білу Церкву, де, як мовиться, перевіряється майбутня зміна легкоатлетів. Та й ті, що нині стали на крило, демонструють результати, їздять на змагання за власний рахунок, а вже по факту отримують сатисфакції. Добре, що батьки знаходять кошти, зацікавлені у зростанні майстерності дітей.
Це не нарікання, а констатація факту, бо ж, приміром, такі відомі свого часу легкоатлетичні школи, як Шепетівська та Славутська, нині плентаються у хвості процесу підготовки розрядників.
Ми вже згадували, що нетішинці попри ті чи інші проблеми останнім часом крупно прогресували. Минулого року на юніорському чемпіонаті України представниці КДЮСШа Яна Пятковська, Вікторія Ткачук та Людмила Потапенко разом з легкоатлетками обласного центру не дотягнули однієї десятої до п’єдесталу у естафеті 4х100. Далі на чемпіонаті України серед ДЮСШа вони пробиваються у трійку в так званій шведській естафеті: 100 х 200 х 300 х 400. Були вони призерами і зимового чемпіонату України серед юнаків. А вже цьогоріч команда Хмельниччини, три атлетки з якої – представниці нашого міста,- стає чемпіоном держави серед юніорів. Ялта аплодувала дівчатам, адже не встояли відомі школи з Києва, Донецька, Одеси, Львова.
І потенціал у наших спортсменок значний. Про це свідчить той факт, що Людмилу Потапенко запросили на навчання у Вище училище оімпійського резерву ім.С.Бубки. Планує виступати далі і Яна Пятковська, випускниця зош №1.
Вікторії Ткачук нікуди дітись від подальшого удосконалення, адже попереду десятий та одинадцятий класи, а звичка тренуватись вже в крові. Та й хочеться отримати значок кандидата в майстри спорту, який у легкій атлетиці дається дуже нелегко. Розпитуючи дівчат про те, як вони прийшли у секцію, дізнаюсь, що у кожної в житті був приклад. У Людмили Потапенко гарно виступала свого часу сестра Оля, яка нині закінчила вінницький вуз. Яна однокласниця Людмили, але за неї «поборовся» тренер, який довго вмовляв батьків щоб дівчина, яка часто хворіла, стала легкоатлеткою. Вікторія починала як всі, - з охотою, потім кидала «цю атлетику», але зрештою прикипіла до бігу і вже не уявляє свого життя без щоденних тренувань.
У число класних легкоатлетів затесався юнак Антон Железняков, який має кращий результат на стометрівці, 10.9 – пристойний для одинадцятикласника. Свого часу призвичаїв його до атлетики товариш по школі. Той бігав добре стайєрські дистанції, а Антону вдавався спринт. На жаль, товариш тепер бігає за пивом і тихенько деградує. Антону ж даються все нові і нові вершини.
Як зазначає тренер, батьки часто-густо роблять помилку, забороняючи дітям відвідування спортивних секцій (бо треба навчатись!). Як показує практика, регулярні заняття спортом привчають до самодисципліни і ніколи не шкодять навчанню.
Хочеться вірити, що в державі зміниться ставлення до фізичної культури, зросте масовість, яка є передумовою високих результатів кращих представників спорту.
Віктор Павлов
Фото автора
