Колектив ТОВ «Залізничник УБ ХАЕС» - в очікуванні весни. Успішне й прибуткове товариство переживає не кращі часи. Директор Петро Щасливий каже, що за останні місяці обсяги виробництва знизилися до критичної позначки. Причина, насамперед, криється в поглибленні загальнодержавної економічної кризи. У будівельній галузі – застій. Відтак, відвантажувати й транспортувати пісок нашим залізничникам практично нікому. Наявні замовлення в жодне порівняння з попередніми обсягами не йдуть. Заробленого ледве-ледве вистачає аби покрити затрати.

Довелося вдатися до непопулярних кроків – скорочення персоналу. Ті, хто лишився, працюють в режимі жорсткої економії. Фахові й вірні підприємству працівники чотиригодинний робочий день роблять стовідсотково продуктивним. Рухомий склад основних засобів підтримується у робочому стані. Машини й механізми відремонтовані. До випуску продукції готовий бетонно-розчинний завод. Залізничні колії там піщаний кар’єр відповідають технічним вимогам, які ставляться до об’єктів такого типу.

Якщо утримається плюсова температура, цього тижня у «Залізничнику» планують провести пробне відвантаження п’яти вагонів піску замовникам із Чернівців.

Як би важко не було, товариство змогло уникнути заборгованості із зарплатні та податків. Петро Арсенович зазначає, що цьому сприяли залишки певних запасів, зроблених у попередні, продуктивніші, періоди. Щодо перспектив, директор переконаний, що при наявності замовлень, вийти на минулорічні показники підприємство спроможне впродовж двох-трьох місяців. І зробити це можна завдяки трудовому колективу, склад якого показовий. Кожен працівник усвідомлює всю складність економічної ситуації й особисту відповідальність за досягнення й успіхи завтрашнього дня підприємства. Особливо відзначає директор Петро Щасливий бульдозеристів Миколу Ковальчука та Юрія Караєва, робітника залізничної колії Юрія Стецюка.

Про водія товариства Павла Рибінського (на фото) – окрема розповідь.

Майже чверть віку Павло Антонович  на нетішинській землі. Дорогу з рідної Волині на Поділля, як жартує він, вистелило кохання. Довелося голці тягнутися за ниткою: його наречену, молоду медсестру Раю, після завершення навчання за розподілом направили у СМСЧ-4. Молодята побралися, почали дім облаштовувати. А що з шкільних років був закоханий у автомобілі, то й спеціальність здобув відповідну – водій. Згодилася й армійська служба. Два роки довелося провести за кермом, досвіду набратися. Тож автотранспортне підприємство УБ ХАЕС отримало молодого, але «обїждженого» водія. Весь трудовий стаж Павла Рибінського пов’язаний з управлінням будівництва та його підрозділами. Після АТП будуть УКБМ, «Автомобіліст» та нинішній «Залізничник». Тисячі й тисячі кілометрів українських доріг простелилися під колесами. Пейзажі за вікнами щораз мінялися, адже мав відрядження на всі об’єкти, де вело роботи управління будівництва.

Найбільші враження на нашого героя справило спорудження другого енергоблоку Хмельницької АЕС, до якого був причетний безпосередньо. «Ото розмах! Ото велич!» - захоплюється Павло Антонович. І з легким смутком додає: «От би ще на двох блоках попрацювати… Ми ж показали, що можемо!»

Водієм Рибінським у «Залізничнику» не нахваляться. Його люблять і цінять не лише за професійні якості. Людина хороша, кажуть. «Моя робота», «не моя робота» - такий поділ зовсім не для нього. Тому з-за керма бензовоза часто пересідає на іншу техніку. Куди виробнича необхідність покличе. Благо, шоферську справу опанував на відмінно. Володіє усіма водійськими категоріями, професійні вміння та навички відшліфував до блиску.

На провокаційне питання про зміну роботи і погоню за «довгою гривнею» відповідає: «Хіба, що разом із «Залізничником». Бо бачив зоряні часи свого підприємства. А наступна, яскравіша, їх зірка – попереду. Нехай до неї й нелегка дорога, але товариство знає напрямок і вірить в свої сили. Бо такий тут колектив.

Людмила Михалєвська