«Старійшина водійського цеху дотепер бадьорий, повен сил та енергії, веселий, життєствердний, – так висловлюється про одного зі своїх підопічних директор ТОВ «АТП УБ ХАЕС» Олександр Количев.
Анатолій Миколайович Кашкарьов - корінний нетішинець, понад 30 років вірою і правдою служить найстарішому автотранспортному підприємству міста та управлінню будівництва. Хоча за кермо сів набагато раніше, у далекому 1970-му. Та досі не випускає його з рук.
Робітничого хліба скуштував іще до армії - у Львові, в якості сантехніка організації «Спецмонтажпоїзд». Звідти покликав – священний обов’язок. Ким тільки не довелося побувати під час служби – і оператором радіолокаційних станцій, і механіком, і навіть кухарем. Часу вистачало на все, бо через певні обставини затримався в армії аж на 3 роки і 16 днів... Змінивши географію на більш домашню, влаштувався слюсарем-налагоджувальником на острозьку меблеву фабрику. Невдовзі перебрався до Нетішина. Очолив сільський клуб та перебрав на себе функції інструктора по спорту. Свій розвиток отримали футбол, бокс. Футболісти існували в Нетішині і до Анатолія Миколайовича, але з його приходом організувалися в команду зі справжньою назвою - «Колос».
На певний період часу Кашкарьов знову подався за межі села. Спершу -до Здолбунова слюсарем-наладником у вагонне депо, тоді - у відрядження від «Цемремонту» ремонтником цементних печей, нарешті - в острозький автопарк. Доки знову не покликав Нетішин, а точніше його колективне господарство - водіювати, зварювати, налагоджувати сільгосптехніку...
Коли надворі зазеленів 1978-ий рік, Анатолій Кашкарьов опинився у когорті водіїв Бурштинського філіалу АПО. Засновувалося управління будівництва Хмельницької АЕС. В архіві місцевого краєзнавчого музею зберігаються газети з тих історичних часів. На першій шпальті однієї з них - фото з Кашкарьовим, на долю котрого дещо несподівано випала честь бути першовідкривачем...
Перший куб бетону під перший блок - справа «КАМАЗу» Анатолія Миколайовича. Хоча ця почесна роль їм і не снилася. А трапилося ось як. Розповідає сам учасник: «В автомобіля мого колеги Тарабана, котрого керівництво висунуло на позицію лідера, у найвідповідальнішу мить просто-напросто заглух мотор. Урочиста мить, зі спеціально запрошеними святковим оркестром та посадовцями високих рангів чекати не могла. Тому вперед висунули мою машину. Далі - справа техніки...»
Нині у водія АТП не менш благородна праця – він звільняє місто від сміття, доставляючи його за призначенням.
У житті Анатолія Кашкарьова є кілька відрад: сім’я, ліс та рибалка. Що на першому місці – судити не берусь. Можливо, вони просто доповнюють одне одного.
З природою пощастило по-особливому - будинок, зведений власноруч, якраз на узліссі. З найдорожчими людьми - теж. Ольга Василівна - неперевершений охоронець сімейного вогнища, вправна господиня. Двоє дорослих дітей. Троє внуків. Найстарша внучка - студентка Львівського університету ім. Івана Франка. Ще двоє хлопців - учні шостого та сьомого класів. Любить їх Анатолій Миколайович. Можливо, тому, що власного батька не пам’ятає. Микола Степанович пішов на фронт у перші дні війни, навіть не попрощавшись із рідними. І загинув від ран, у 1945-му - всього за 7 кілометрів від Берліна. А Анатолію судилося тільки через кілька місяців народитися…
Порибалити Кашкарьов і полюбляє, і мастак. Як сам стверджує, спершу довелося закинути мисливство, бо бігати лісами за зайцями та лисицями - вже не той вік (хоча, хто знає чи бачив нашого героя, справжніх років йому не дасть і близько…). Коли вудити - навесні, влітку чи взимку - йому байдуже. Аби ловилася рибка - велика і маленька. «Цьогоріч із уловами не дуже, - киває головою, - а взагалі, бувало, й по 7-12 кілограмів додому волік…».
Побродити лісом, роздивляючись у різні боки, - теж улюблене заняття Анатолія Миколайовича. А вже так, як влаштовує він відпочинок на природі, - рідко хто уміє. Про це, як і про свого водія загалом, гордовито заявляє Олександр Количев. Неодноразово бував, каже, на гостинах. Шурпа, шашличок, уха, партизанська каша у виконанні Анатолія, стверджує керівник АТП, - пальчики оближеш.
Ваш кореспондент попросив поділитися рецептурою від Кашкарьова. Та він на те: «Ми з одним моїм знайомим готували одну і ту ж рибну юшку, одні і ті ж приправи давали, а хлопці кажуть, у тебе, Миколайовичу, краще виходить… Так що якось, зателефонуйте, приготую, самі скуштуєте…».
Що ж, спробуємо спіймати Анатолія Кашкарьова на слові (хоча здалося, що він і не проти), тим паче, що зовсім не за горами у «старійшини» чудовий привід – ювілей…
Т. Кут.
