Двадцяте сторіччя подарувало світо­ві чимало  непересічних художників, до яких мож­на віднести Лідію Іванівну Спаську. Шанувальникам її мистецтва відомо, що наро­дилася художниця 5 квітня 1910 року в Умані на Черка­щині, але більшу половину свого життя прожила в Ост­розі, тому маємо право на­зивати її острожанкою.

Дитячі роки пройшли на Волині, де робила перші кроки в малюванні. Багатий внутрішній світ дівчини про­сився до самовираження, тому продовжує навчання за кордоном. У Варшаві її вчили визначні польські майстри. Вислів «Найкраща квіт­ка, яка розцвітає в душі лю­дини, - це вдячність», - став життевим кредом Спаської. Осо­бливе місце в житті худож­ниці займав Париж, який називали містом ху­дожників. Багато молодих живописців при­їздили сюди, щоб навчитися майстерності в його численних художніх студіях. В Акаде­мії Жюльєна художниця освоює техніку олій­ного живопису. Доля дала можливість їй спіл­куватися з чудовими та цікавими людьми. Се­ред них сестра Іоанна (Юлія Миколаївна Рейт-лінгер), яка навчила її темперної техніки іко­нопису, з священиком Сергієм Булгаковим, який заснував у Парижі інститут богослов’я, де навчався майбутній чоловік Лідії Іванівни - Василь Спаський. У Парижі зустрілася з не­звичайною жінкою - Єлизаветою Кузьміною-Караваєвою, відомою в історії під своїм чер­ничим іменем Мати Марія, яка назавжди за­лишилася у пам’яті художниці взірцем муж­ності і милосердя.

У 1935 р. Спаська переїжджає на Волинь.

Грізні роки Другої світової війни принесли чимало лиха. На початку літа 1943 року їй до­велося разом з чоловіком та маленьким си­ном переїхати жити в Луцьк. На початку лютого 1944 року піс­ля народження другого сина пішов у діючу армію чоловік. Через рік вона отримала лист, в якому повідомлялося, що Василь Спась­кий героїчно загинув у районі Ельбінга і по­хований на східній околиці селища Темиран-доф. Лідія Іванівна залишається одна з двома маленькими дітьми без жодних засобів до життя і без притулку. Брат пропонує переїха­ти до Острога, повідомивши про те, що тут є музей, де може знадобитись її професія жи­вописця. Так, у кінці 40-х років, на драматич­ному роздоріжжі, доля привела Лідію Іванівну в історичний Острог.

На замовлення музею вона малює копії портре­тів політичних діячів. Справжня слава худож­ниці почалася з 1952 р., коли на замовлення му­зею намалювала карти­ну «Повстання в селі Новомалині. 1905 рік». З того часу Спаська майже не робить копій, а малює власні композиції на іс­торичні та побутові теми, які замовляв музей. Від­тоді її роботи експонува­лись на різних виставках.

В цей час почалася ще одна сторінка твор­чості художниці. Лідія Іванівна починає писати ікони і розписува­ти церкви. У кожну ікону вона вкладала свою глибоку віру в Бога, яку пронесла, наче свя­ту свічку, через усе своє життя. Вра­жає монументальний образ «Розп’яття» для римо-католицького костелу, «Покладення во гроб» - для Богоявленського собору. Твори художниці - оригінальні, неповторні, різно­манітні за композицією та колоритом.

Портрети займають чільне місце у твор­чості Лідії Іванівни. Власне, вона природже­на портретистка.

На 90-му році 15 серпня 2000 року обірва­лося життя художниці, але лишився її мис­тецький доробок.

Напередодні 100-річчя з дня народження Л. І. Спаської в Державному історико-культурному заповіднику м. Острога відкрита персональна виставка її картин, яка тривати­ме до кінця цього року.

Людмила КОЗЛОВСЬКА,

зав. художнім відділом ДІКЗ м. Острога