Минулого тижня до Нетішина завітали цікаві хмельничани. Василь Горбатюк - голова обласної організації Спілки письменників України, Анатолій Ненцінський - заступник голови організації, Микола Мачківський - поет, прозаїк. Усі вони прекрасно відомі для тих, хто літературою не лише цікавиться, але й живе. Наше місто якраз було обране місцем проведення виїзного літературного засідання. Гості разом із місцевими Віктором Гусаровим та Миколою Руцьким зайняли почесний трон у читальній залі центральної бібліотеки. Перед талановитою молоддю, котра навідалася звідусіль – з обласного центру, Кам’янця-Подільського, Шепетівки, власне Нетішина тощо. Поезія (навіть, коли від поезії присутнє лише римування) говорила юними вустами. Не намагався записувати та запам’ятовувати прізвища, але деякі автори вразили майже поетичною зрілістю. Це аванс. Тому що, коли я був учасником літоб’єднань у шкільні роки, на них рідко роздавали компліменти. Здебільшого наші поетичні спроби зазнавали нищівної критики, і не тому, що та поезія поступалася в майстерності почутій у середу, а тому, щоб і справді чогось досягти у літературі, треба постійно вдосконалюватися. А вдосконалюватися можна лише тоді, коли збоку ти чуєш не лише улесливе «О, який ти молодець!», а чесне: «Тут відсутній образ», «Тут використовуєш «заїжджені» художні засоби», а тут узагалі «Банально, та й годі». Наставника у поезії, як і шкільного вчителя, цінуєш лише тоді, коли той, не покладаючи сил, постійно «дістає» тебе своєю наукою, але обов’язково робить це з любов’ю у серці. Особисто мені і моїм старшим колегам таланило. З наших літературних студій вийшли у світ справжні, схожі на самих себе, таланти.

Даруйте такий відступ. Чому акцент припав саме на це? Та тому, що під час підбиття підсумків зустрічі поет Анатолій Ненцінський, щоправда у м’якшій формі, говорив про те саме: не потрібно йти шляхом «Що бачу – те пишу», а шукати неповторні образи, засоби, рими. Звідси й побажання молоді – тягніться до тих, хто не просто гладить по голівці, виховуючи нарцисів, але дає насамперед слушні поради.

Зустріч, жодних сумнівів, вдалася. Користь від неї – неоціненна. Насамперед, вдалося відчути, що творче життя в області пульсує. У Нетішині є «Натхнення», в інших містах – свої утворення. Перший крок до творчого об’єднання здійснено. Адже, аби про щось детальніше можна було розмовляти, спершу потрібно познайомитися. Знайомство відбулося. Головне, щоб у подальшому ми збиралися не «для галочки», а для конкретних розмов по суті. І непогано було б, серед іншого, розбирати «зелену (нехай ніхто не образиться за обраний епітет) поезію» на таких зібраннях. Дівчатам-поеткам – порада: «Робіть щось, бо без хлопців і літературі, і вам буде сумно...».

Стигле поетичне слово для юного загалу подарували знані постаті Нетішина і Хмельницького. Свідомо не перераховую  прізвища. По-перше, щоб ніхто не образився, а, по-друге, їх і так добре знають ті – хто не лише цікавиться літературою, але й нею живе.

Богдан Фединчук