Непересічна подія відбулася минулого вівторка в Нетішині - відкриття пам’ятного знака Володимиру Висоцькому на одноіменній вулиці Володимира Висоцького. Ця вулиця отримала іменний статус 18 лютого 1987 року на підставі рішення сесії місцевої ради завдяки ініціативі групи, до складу якої входили працівники ХАЕС Микола Гончар, Станіслав Сорокін, Володимир Савчук та інші нетішинці.
На урочистостях з нагоди відкриття пам’ятного знака (25 липня виповнюється 30 років від дня смерті Володимира Семеновича) прийшли численні прихильники його таланту, «ідейний натхненник» встановлення пам’ятного знака, кореспондент газети «Перспектива» Олександр Шустерук, автор пам’ятного знака скульптор Світлана Лелях.
Володимир Семенович Висоцький народився 25 січня 1938 року в Москві у сім’ї військовослужбовця. На початку війни він з мамою був евакуйований до Оренбурзької області. Літом 1943 року вони повертаються до Москви. У 1955 році В. Висоцький закінчує середню школу і вступає в Московський інженерно-будівельний інститут імені В. Куйбишева, який покидає, не провчившись й року. Згодом вступає до школи-студії МХАТ ім. В.Немировича-Данченка на акторське відділення. Закінчивши студію, працює в Московському драматичному театрі ім. О. Пушкіна і кілька місяців – в Московському театрі мініатюр. Тоді починає зніматися у кіно. У 1960-1961 роках з’являються його перші пісні.
Напевно, у кожної людини, яка знайома з пісенною творчістю Володимира Висоцького, є «свій власний Висоцький», є пісні, які подобаються найбільше. Подобаються тому, що вони накладаються на душу і свідомість якоюсь родинністю та співзвучністю думок. Кращі пісні В. Висоцького написані для життя і про життя. Це особливо розумієш, коли слухаєш пісні В.Висоцького про війну. В них, крім інтонаційної та психологічної достовірності, присутній талант співпереживання.
У В. Висоцького є пісні, схожі на ролі. І він перевтілювався в піснях, виконуючи їх у невеликій клубній залі та на багатотисячному стадіоні, в цеху, і на льотному полі, на теплоході і в кабіні літака, що летить, в таборі альпіністів і навіть у селищі золотошукачів в глухій тайзі. Особливо любив, за його словами, співати серед пілотів та перед моряками. Багато виступав у військових частинах, серед студентів, яким обов’язково співав «Чужу колію».
Він поспішав, приміряючи на собі одяг, характери і долі інших людей – смішних і серйозних, практичних і безтурботних, реальних і придуманих. Він вникав у їх турботи, проблеми, професії та життєві принципи, демонстрував їх спосіб думати і манеру говорити. Він завжди імпровізував, перебільшував, захоплювався, був гарячкуватим та смішним, розвінчував та підтримував, але ніколи не був байдужим. І робив все це він так талановито, що глядачі та слухачі навіть плутали його з тими персонажами, яких він так вдало зображував у своїх піснях і на сцені. Плутали і - захоплювались. Плутали і – не розуміли.
У 1968 році вийшла перша гнучка платівка В. Висоцького з піснями з кінофільму «Вертикаль», у 1973-1976 роках ще чотири авторські альбоми. У 1977 році фірма «Мелодія» випускає подвійний альбом із записами дискоспектаклю «Аліса в країні чудес» з піснями В. Висоцького; згодом виходять три великих авторських диски, записаних у Франції. Він написав пісні до багатьох спектаклів, які були поставлені у театрі на Таганці, а також Театрі сатири, «Современник» та театрі ім.М. Єрмолової.
Останній виступ В. Висоцького відбувся 16 липня 1980 року.
Перша самостійна роль В. Висоцького в Московському театрі драми та комедії на Таганці – драгунський капітан у спектаклі «Герой нашого часу». На сцені цього театру В. Висоцький зіграв понад десять ролей. Але, знаковою була і залишилась робота в шекспірівському «Гамлеті». Цей спектакль, у якому В. Висоцький був єдиним виконавцем головної ролі, бачили глядачі не тільки Москви, Ленінграду, Києва, але в багатьох містах колишнього Радянського Союзу. Роль була зіграна ним 217 разів. У 1976 році спектакль «Гамлет» отримав першу премію на десятому ювілейному Белградському інтернаціональному фестивалі (БІТЕФ), у 1977 році у Франції йому була присуджена найвища премія французької критики як найкращому іноземному спектаклю року, а в 1980 році – перша премія на другому Міжнародному фестивалі «Варшавські зустрічі».
Дебют В. Висоцького в кіно відбувся у 1959 році (епізод в кінофільмі «Ровесниці» режисера В. Ординського). Згодом він знімався у таких майстрів, як А. Столпер, І.Хейфіц, М. Швейцер, К. Муратова, А. Мітта, С. Говорухін. Відомі його роботи у фільмах «Господар тайги», «Четвертий», «Сказання про те, як цар Петро арапа женив». Велику популярність В. Висоцькому - кіноактору принесли дві ролі у телевізійних фільмах – Жеглова («Місце зустрічі змінити не можна») та Дон Жуана («Маленькі трагедії»). У багатьох фільмах звучать його пісні: «Я родом з дитинства» (1965р.), «Вертикаль» (1967р.), «Небезпечні гастролі» (1969р.), «Війна під дахами», «Сини ідуть в бій» (1971р.), «Вітер надії» (1975р.)…
Загальновизнано, що доля В. Висоцького в кіно не була успішною. Кінематограф не використав всіх можливостей актора. Половина зіграних ролей – епізодичні. У фільмі «Служили два товариші» роль поручика Брусенцова, роботу над якою В. Висоцький згадував з особливою теплотою, була задумана як головна, але її «обчикрижили» до другорядної.
Доля двох інших улюблених робіт також склалась драматично. Фільм «Короткі зустрічі» вийшов на широкий екран у 1987 році, через 20 років після його створення. «Інтервенція» з’явилася на екрані після його смерті, пролежавши на полиці 19 років.
Володимиру Висоцькому не судилося взнати, що за краще виконання чоловічої ролі у фільмі «Погана добра людина» йому був присуджений приз Міжнародного кінофестивалю в Терніні (Італія) та спеціальний приз ІХ Всесоюзного фестивалю телефільмів у Єревані за створення образу Жеглова у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна». У 1987 році В. Висоцькому була присуджена Державна премія СРСР (посмертно).
За своє коротке життя, наповнене лірикою, музикою, кіно та драмою у всіх її проявах В.Висоцький написав понад 600 пісень та віршів, зіграв більше 20 ролей на сцені театру, 30 ролей в кінофільмах і телефільмах, вісім – в радіоспектаклях.
Володимир Висоцький помер 25 липня 1980 року і похований на Ваганьковському кладовищі в Москві. На його могилі цілий рік живі квіти. Про нього багато написано, знято кінофільмів та телепередач. Поети, художники, композитори присвятили йому свої твори. Слова його пісень висікають на мармурі обелісків на честь загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни. І цей процес і надалі триває. Він продовжує жити у віршах, піснях, назвах вулиць. Його іменем співробітники Кримської астрофізичної обсерваторії назвали малу планету.
Віктор Войковський
