З-поміж плеяди визначних дослідників Волині другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. таких як Михайло Грушевський, Микола Біляшівський, Микола Петров, Микола Теодорович, Орест Фотинський та інших непересічне місце по праву займає учень і послідовник Володимира Антоновича, провідний археолог і організатор археологічної науки в Україні на рубежі 20-30-х років ХХ ст. Сергій Гамченко (1859-1934 рр.).

Уроженець м.Ратного, що нині в складі Волинської області, С.С. Гамченко усе своє життя зв'язав з рідним краєм і прославився як його дослідник. Батьки мріяли про військову кар'єру свого сина. Тому з 18-ти роки С.С. Гамченко поступає на службу до російської армії в частини, що дислокувалися в Острозі, Житомирі і Петербурзі (1905-1908 рр.) й до 1917 року служить офіцером. проте рутинна армійська буденщина не вбила в ньому допитливості й жадоби до знань. Коли ж київський професор В.Б. Антонович почав в 1878 року розкопки в околицях Житомира давньоруського городища Х-ХІ ст., то молодий Гамченко одразу ж вступив до складу експедиції і назавжди зацікавився археологією. Уже з 1886 року Гамченко веде на території мііста самостійні археологічні розкопки, в результаті яких з'являється його перша публікація - монографія "Житомирський могильник" (Житомир, 1988, 124 с.), що здобуває прихильну рецензію в часописі "Киевская старина" (1889, т.25) і визначила Гамченка як вченого.
Протягом 1889-1895 років Гамченко досліджував слов'янські пам'ятки Х-ХІІ ст. в басейні р.Корчеватої та біля с.Студениця (Соколова гора) в Житомирському повіті, допомагав В.Б. Антоновичу збирати матеріали до його "Археологічної карти Волинської губернії". Так, Гамченко повідомив Антоновича про відкриття в с.Горошки (тепер Володарськ-Волинський) поховання в кам'яних гробницях доби міді, кам'яних знарядь праці доби бронзи (Див. Труды ХІ Археологічного з'їзду, М., 1901, т.1., с.9)

Важливою віхою у вивченні Східної Волині стали археологічні дослідження С.С. Гамченка у 1896 році в басейні рік Случ і Тетерев пам'яток V-VIII ст. н.е. Особливо результативними стали розкопки в околицях Мирополя, де Гамченко обстежив городище і 32 кургани. Вивчені ним ранньослов'янські пам'ятки пізніше одержали назву "культури корчацького типу" або "житомирської культури" характерні для Волинського Полісся. Своє відкриття Гамченко обґрунтував у доповіді "Розкопки в басейні р.Случ" на XI Археологічному з'їзді 1899 року в Києві.

Уже як відомий учений С.С. Гамченко 1896 року гаряче підтримав на сторінках газети "Волынь" (№113) ідею місцевої інтелігенції про створення у Житомирі Товариства дослідників Волині, виступив одним із авторів проекту Статуту (1897 р.) і членом-засновником цього Товариства (1900 р.), згодом найбільшої в Україні регіональної краєзнавчо-наукової організації.

На початку ХХ ст. у зв'язку з переміщенням по службі до Петербургу С.С. Гамченко майже на десять років перервав свої дослідження Східної Волині. Після повернення на Україну він розширив наукові інтереси на Поділля і в 1909-1913 рр. обстежує трипільські пам'ятки в околицях Балти, Тульчина, Немирова та інших місцях цього краю. Розкопками неолітичних поселень у 1913 році поблизу сіл Баглаї, Білий Камінь на Старокостянтинівщині Гамченко знову повертається до вивчення первісної доби на Волині.

Однак самим плідним періодом у дослідженні Східної Волині Гамченком стали 1919-1930 роки. Вони у творчості вченого поділяються на три етапи. Під час першого (1919-1923 рр.) Гамченко ще раз обстежив околиці Житомира в радіусі 20-30 км, обійшов береги р.Тетерева та її приток Кам'янки, Гуйви, Гнилоп'яті, Бобровки і виявив понад 50 місцезнаходжень ліпної кераміки, відкрив невідомі в науці кургани, особливо безкурганні могильники, поселення корчаківської V-VІІІ ст. Опис цих відкрить Гамченко залишив у рукописній праці "Пятилетие археологических исследований Волыни 1919-1923 гг." (К., 1924). Під час другого етапу (1923-1927 рр.) Гамченко зосередив увагу на вивченні переважно пам'яток трипільської культури в Житомирському, Коростенському і Овручському районах Східної Волині. Тут він провів розкопки в околицях сіл Липлянщин, Бабиничі, Володарськ-Волинський, Народичі, Ястребень, Колодяжне, Миропіль й ін., результати праці висвітлив у рукописному звіті 1314 аркушів, що зберігається в науковому архіві Інституту археології України НАН України. В ході третього етапу (1927-1930 рр.) уже в якості віце-президента Всеукраїнського археологічного комітету С.С. Гамченко ґрунтовно досліджує Південно-Східну Волинь (сучасна Хмельниччина). Він здійснює у 1927 році розкопки трипільських і ранньослов'янських пам'яток в околицях Шепетівки, Славути, Полонного. 1930 року він провів свої останні розкопки на Волині поблизу с.Баглаї на Старокостянтинівщині. Матеріали вивчення цього регіону відображені у статтях Гамченка "Досліди археолічні 1927 р. на Шепетівщині (Зап. Шепетівського наук. тов-ва, 1929), "могильний некрополь біля ст.Полонного" (К., 1930) та ін.

Для С.С. Гамченка притаманний широкий науковий діапазон інтересів у вивченні первісного суспільства і раннього середньовіччя в Україні. Протягом останньої чверті ХІХ - першої третини ХХ ст. він досліджував пам'ятки палеоліту (Волинь), неоліту (Волинь, Харківщина), трипільської культури (Волинь, Поділля, Черкащина), епохи бронзи (Волинь і Поділля), епохи полів поховання ІІ-V ст. (Волинь, Поділля, Черкащина), корчацької культури V-VІІІ ст. (Волинь), Київської Русі (Волинь, Київ, Дніпропетровщина), виступив організатором археологічного вивчення на території Дніпробуду, підтримував важливі археологічні проекти у їх реалізації в різних регіонах України. Проте головним науковим уподобанням С.С. Гамченка залишались впродовж його життя Східна і Південно-Східна Волинь, у дослідженні якої він досяг найбільших результатів і сформувався як відомий український учений - археолог. Наукова спадщина Гамченка ще чекає ґрунтовного історіографічного вивчення, узагальнення і широкої популяризації.