«Робота функціонера має залишатися непомітною» -

у цьому щиро переконаний Валерій Кравчук, директор КДЮСШ ППО ХАЕС.  І, мабуть, має рацію. Звісно, за умови, що така «непомітна» діяльність приносить помітні результати.

Батьківщиною ювіляра є Славутчина, а саме Прикордонна Улашанівка. Дитинство було схоже на дитинство більшості сільських мешканців. На першому місці навчання та господарські обов’язки. А  весь вільний час присвячувався свіжому повітрю та спортивним баталіям. Валерій, найстарший із братів, вволю втішався усіма видами сільського спорту, найулюбленіший і найдоступніший з яких – футбол. А ще були настільний теніс, багатоборство. Не пасли задніх згодом і два його брати­ – Леонід та Віталій – у подальшому, як і він, футболісти «Енергетика».

Нинішній очільник безперечного лідера серед спортшкіл Хмельниччини був здібним учнем, але в свої чотирнадцять й не здогадувався, що спорт у його долю незабаром увійде назавжди. Вірний  шкільній дружбі, Валерій із двома товаришами вступає до... Чемеровецького медучилища. Сергій та Михайло, як стверджує наш герой, і досі в медицині, ще й на провідних ролях. А його самого вистачило на рік стажування сільським фельдшером. Невдовзі, на  зламі вісімдесятих, покликала армія – Баку, батальйон розвідки. Тільки дивом не потрапили до Афганістану.

Цій обставині «зрадів» Терно­пільський педінститут, і невдовзі  зарахував Валерія Кравчука на  перший курс. Згодом «біологом-хіміком» прийшов спершу в неповну середню школу села Лисичого, а через три роки потрапив у місто, яке визначило подальшу його долю. Попрацювавши 2 роки вчителем біології освітнього закладу №2,  Леонід отримав цікаву пропозицію.

У 1994 році виконавчий комітет міськради увів нову посаду – спеці­аліста у справах молоді і спорту. Спершу доводилося непросто, адже не мав досвіду. Справа ж  була абсолютно нова на теренах Нетішина. Отож,  вивчав роботу «з нуля», спілкувався з колегами з інших міст району, області. Таким чином Валерій Леонідович і став першим спортивним фундатором міста. І пішло-поїхало – змагання на рівні шкіл, загальноміські тощо. На одне із моїх запитань керівник КДЮСШ і відчеканив оту фразу, з якої  розпочато розповідь. Скромний ювіляр крім цього зауважив, що за часів його роботи заввідділом фінансування спорту у місті завжди було 100-відсотковим, бо вважав це одним з  основних обов’язків. Традиції, як правило, підтримуються. Тому, якщо комусь на теренах області й урізають спортивний бю­джет, то тільки не Нетішину.

- Дев’ять років виконкомівського функціонерства скінчилися тоді, як директор спорткомплексу Стані­слав Балаян запропонував мені  попрацювати з колективом, - каже співбесідник.

В  КДЮСШа нині двадцять сім працівників і у підпорядкуванні тисяча дітей! Десять різноманітних відділень. Наймолодшим вихованцям  6 ро­ків (секція плавання), найстарші навчаються у ВУЗах, але мають вільний графік відвідувань. «Непомітний функціонер» помітний серед колег. В області, як уже йшлося, серед 57 спортшкіл, нетішинцям нема рівних уже мінімум років  шість. На теренах республіки КДЮСШ теж на провідних позиціях, бо частий «гість» першої десятки спортпараду. Недаремно, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту  заслуги директора школи відзначило званням «Почесний працівник фізичної культури і спорту».

Якщо оминути фехтувальне золото Олімпіади 2008-го, а взяти до уваги лише  останній навчальний рік, то гордитися  і зараз є чим. Нетішинські фехтувальники, яких тренує подружжя Штурбабіних, вибороли  нещодавно європейські «золото» та «срібло» у командних змаганнях та бронзу в індивіду­альному заліку. Самбісти Дмитро Бабі­йчук та Іван Васильчук, - вихованці Геннадія Горохова, підкорювали п’єдестали найпрестижніших змагань. Левову частку очок у скарбницю Хмельниччини внесли легкоатлети Олександра Краснова, ставши призерами юнацьких національних змагань. Серед нових перспективних імен юна пловчиня Олександра Поночовна. Гандболісти «Енергетика-НАЕК» (тренер Олег Каспаров) були призерами вищої ліги національної першості. Друге місце у національній аматорській лізі  волейболістів Василя Мазурова – безперечний успіх. Успіхів досягали боксери, дзюдоїсти, футболісти. 

Спорт, попри те, що «годує» керівника дитячо-юнацької спортивної школи, залишається чудовим захопленням. «Зарядка вранці, - стверджує Валерій Леонідович, - само собою. Але й активні заняття футболом та баскетболом  у вільний від основної діяльності час не полишаю». А вже телебачення дозволяє заглибитись у весь спектр спортивних дійств – переглянути улюблені, окрім, звісно, футболу, легкоатлетичні змагання, боротьбу, бокс, фехтування. Найбільша радість – порадіти за успіхи «своїх».

Якби ж то Нетішину хоч один власний вищий навчальний спортивний заклад – більшість спортсменів, вихованих і загартованих у КДЮСШ, мали б гарну можливість приносити славу місту й опісля завершення школи. А так – успіхи дістаються іншим містам України. Це не єдине, про що шкодує директор КДЮСШ ППО ХАЕС. Він мріє про той час, коли школа матиме такі споруди, що всі тренери будуть задоволені умовами для навчально-тренувального процесу. Можливо, це станеться в ході будівництва нових блоків Хмельницької АЕС, адже здоров’я персоналу та його родин – одна з умов добудови Х-3/Х-4.

Богдан Фединчук