Активну позицію напередодні громадських слухань з приводу буді­вництва третього і четвертого енергоблоків ХАЕС зайняли здолбунівці. Не ставши чекати офіційного старту саме в такому статусі діалогу енергетиків з населенням зони спостереження, депутати тамтешньої районної ради вирішили підійти до нього у всеозброєнні. Тобто, бути максимально поінформованими про діяльність атомної електростанції, рівень безпеки об’єктів, які перебувають в експлуатації, доцільність будівництва нових енергоблоків, законодавчо закрі­плені пільги для населення довколишньої округи і зобов’язання генерації і держави перед ним за можливі ризики. Щоб  могти доступно пояснити людям реальний стан речей та аргументовано обстоювати права й інтереси громади. Депутати навіть створили тимчасову контрольну комісію з питань проведення громадських слухань, вона й зініціювала поїздку на ХАЕС, яка відбулася минулого четверга.

Зустріч з генеральним директором станції        М. С. Панащенком показала зацікавленість обох сторін у перспективі співпраці, яка б ґрунтувалася на гарантіях безпеки, розумінні обопільних проблем і тверезого підходу до їх вирішення. На запитання гості не скупилися, зосереджуючись не тільки на інтересах окремо взятого регіону, хоча вони й найбільш актуальні та обговорювані в місцевому середовищі, бо зачіпають інтереси кожного. А от вирішення багатьох із них потребує значно масштабніших фінансових вливань, ніж тих, які можуть зробити районні, міські, а тим паче сільські бюджети. Відтак, яким би не було ставлення людей до спорудження нових енергоблоків ХАЕС, громади таки зацікавлені, аби вони з’явилися. Відслідковуючи розвиток ситуації і пам’ятаючи про соціальні програми, які реалізовувалися паралельно з добудовою нашого другого мільйонника, мешканці прилеглих територій хочуть достеменно знати на що можуть розраховувати тепер. Отож, більша частина розмови під час зустрічі велася довкола змін до Закону в частині передбачених компенсацій за ризики. Йдеться не тільки про певні суми, а й принцип їх розподілу між громадами, строкові рамки, протягом яких здійснюватиметься фінансування.

Соціальні програми запрацюють на повну силу лиш тоді, коли розпочнеться спорудження самих енергоблоків. Наразі на майданчику тривають підготовчі роботи, фахівці науково-дослідного інституту будівельних конструкцій провели обстеження споруд і приміщень, експертизу матеріалів на 3-му енергоблоці. І дійшли висновку, що будівлі і споруди знаходяться в нормальному  стані, в окремих випадках, на що вказували експерти, потрібний буде ремонт чи часткова заміна будівельних конструкцій. Науковці не бачать підстав розпочинати роботи з нуля і допускають продовження будівництва на вже існуючих конструкціях та подальшу експлуатацію нових енергоблоків впродовж проектного строку. Щоправда, представлені експертами матері­али викликали суперечливі думки в Держатомрегулюванні, про що неодноразово повідомлялося в ЗМІ. На окремі публікації з аргументами не на користь будівництва енергоблоків на освоєному майданчику посилалися здолбунівські депутати, прагнучи почути від своїх візаві чи ж насправді це доречно та чи не викличе такий підхід певних ризиків у майбутньому, коли блоки запрацюють.

- На сьогодні, після дискусій, вже сформульо­вано єдину думку фахівців, у тому числі й з Держ­атомрегулювання, яка знайшла відображення у висновку за представленими експертами матері­алами, - зазначив М. С. Панащенко. – Вона наступна: все, що виконано в рамках реалізації проекту «В-320» і обстежено, відповідає нормам, правилам і стандартам в Україні. Отож, подальша робота з добудови енергоблоків виправдана.

Уже проведено доволі багато зустрічей з російськими організаціями, оскільки для добудови енергоблоків вибрана реакторна установка «В-392» російського виробництва. Вона є результатом еволюційного розвитку «В-320» - реактори саме такого типу експлуатуються на обох наших мільйонниках. Крім того, в Україні успішно працюють ще дев’ять аналогічних установок – дві на Рівненській АЕС (3 і 4 енергоблоки), одна (№3) на Південно-Українській і 6  на Запорізькій АЕС.

Микола Сергійович доступно пояснив гостям чим різняться нині діючі реакторні установки від пропонованого варіанту на нові енергоблоки в Нетішині. Сукупність всіх удосконалень дозволить суттєво збільшити проектний термін експлуатації – з 30 до 45 років, з можливістю його продовження до 60.

Генеральний директор висловив сподівання, що взаємодія з Російською Федерацією завершиться підписанням контрактних угод, над чим зараз працюють обидві сторони, і отриманням від партнерів фінансових ресурсів на добудову нових енергоблоків.

Варто  чи  ні

Це питання звучить не вперше. Основні аргументи опонентів будівництва нових енергоблоків зводяться до твер­дження про достатнє, ще й з надлишком, забезпечення України електроенергією, а ради експорту, мовляв, нарощувати ядерні потужності немає сенсу. Тим паче, залучаючи для цього величезні іноземні кошти. А ну ж, якщо інвестор претендуватиме по завершенні робіт на право власності і чого доброго реально заволодіє нашим майном і товаром.

- Другий енергоблок також добудовувався за кредитні кошти, і ми маємо досвід їх повернення, - підкреслив Микола Сергійович. – Щоправда, тоді їх надавали вітчизняні банки, але механізм розрахунків за отримані фінансові ресурси такий же, ми цю схему пройшли і відпрацювали. Кредити, як і процентну ставку за ними, яка буде встановлена, повертатимемо після пуску енергоблоків, коли частина виробленої електроенергії і її реалізація на енергоринку йтиме на погашення боргу перед інвесторами. Іншого не дано. У випадку з 2 енергоблоком це вдалося зробити протягом першого року експлуатації.

Ілюзорною назвав М. С. Панащенко думку про те, що Україна виробляє електроенергії значно більше, ніж може спожити, відтак потреби у нових потужностях немає. Тим паче у західному регіоні, споживчий потенціал якого суттєво уступає індустріальним областям. Там нехай, мовляв, собі будують.

Ну, по-перше, відмовитися від вже освоєного майданчика з відповідною інфраструктурою і починати заново «винаходити велосипед» просто не по-господарськи. Бо ж потягне це за собою ще більші затрати, ніж маємо зараз. По-друге, в Україні ведеться робота з будівництва нових ліній електропередач і з реалізацією цього проекту не буде проблем з транспортуванням електроенергії до потенційних споживачів у східних областях, де потреба в ній досить висока. Не матимуть тоді вимушених диспетчерських обмежень наша і Рівненська АЕС.

По-третє, кризові явища останніх років спричинили зниження промислового виробництва, багато підприємств працюють не на повну потужність, або й зупинилися зовсім. Думати, що так триватиме вічно, значить жити сьогоднішнім днем і не думати про перспективу. Починати будувати енергоблоки тоді, коли значно зросте попит на електроенергію, а генерації не зможуть його задовольнити, - ознака відвертого невігластва. Адже на це підуть роки, а споживачі тим часом знову будуть вимушені згортати виробництво. По-четверте, вже сьогодні в Україні відчувається нестача електроенергії. Спекотні літні дні, коли споживачі вимушені були по-максимуму користуватися кондиціонерами, холодильними і морозильними камерами тощо, були найскладні­шими. Постало питання про зниження поставок електроенергії в Білорусію, аж до повного їх припинення. Про що свідчить лист директора Енергоринку адресований першому заступнику Міністра палива й енергетики України. Його озвучили на зустрічі.

Отож, не все так веселково, як видається на перший погляд. Не варто забувати, що наші теплові електростанції, які здатні працювати в маневровому режимі і підтримувати пікові навантаження в енергосистемі у вечірні й ранкові години, вже двічі відпрацювали свій ресурс, не завжди мають вони достатні запаси вугілля тощо. Розраховувати за таких умов на високу продуктивність ТЕС марно.

Не оминув Микола Сергійович у розмові з депутатами теми експорту української електроенергії. Кожна країна, яка прагне зміцнити свої позиції на світових ринках, завжди віддає перевагу продажу за кордон свого товару. Саме товару, а не сировини. Електроенергія – дуже привабливий товар, і відмовитися від його реалізації за ринковими цінами закордонним споживачам, отримуючи від цього економічні вигоди для своєї країни, було б нерозумно.

- Я особисто, - сказав М. С. Панащенко, - за те, аби Україна торгувала своїм товаром. Разом з тим переконаний, що на момент закінчення будівництва наших 3 і 4 енергоблоків вона сама буде заці­кавлена у більшому споживанні цього важливого продукту. Диспетчерські обмеження для вітчизняних АЕС, які в поточному році генерують 48% електроенергії від загального виробітку, вже поступово зменшуються. Якщо в 2004 році через їх запровадження ми втратили 712 мільйонів кіловат-годин електроенергії, то вже в 2009 – лише 180, а за неповних вісім місяців поточного року – 40 мільйонів. Отож, говорити про те, що попиту на нашу товарну продукцію немає, не доводиться. І це ще один аргумент на користь буді­вництва нових енергоблоків.

На  що  розраховувати

регіонам

Передусім мусимо дочекатися розв’язки законодавчої колізії, що склалася через визнання Конституці­йним Судом за поданням попереднього Президента України В. А. Ющенка неконституційними окремих положень і поправок до Закону, у яких ідеться про компенсацію за ризики населенню зони спостереження АЕС. Суть Закону полягає в тому, що 1% вартості виробленої нами електроенергії резервується і відраховується в спеціальний фонд Держбю­джету. Звідки видаватимуться субвенції областям і районам, чиї населені пункти входять у зону спостереження. Пропорції розподілу приблизно такі – 15% місту-супутнику, 35% - обласним центрам, решта – територіям, розташованим у зоні спостереження. Постановою Кабінету Міністрів визначена норма і процедура вилучення коштів у спецфонд, «Енергоатом» такі відрахування в Держбюджет вже проводить. А от механізму,  за яким кошти доводитимуть до бюджетів територій, поки що нема.

Законом також передбачено, що на соціальний розвиток зони спостереження виділятимуться кошти вже при будівництві нових енергоблоків. За різними оцінками вони складатимуть від 5 до 10% від вартості об”єкта, що в грошовому вираженні може рівнятися півтора, або трьом мільярдам гривень. Також передбачаються відрахування на природоохоронні заходи та медичне обстеження певних категорій населення, передусім дітей. Такі обов’язки держави перед населенням закріплені Законом, механізм реалізації наразі відпрацьовується. На переконання М. С. Панащенка, до кінця року вдасться розблокувати ситуацію. Громади мають бути готові визначитися з об’єктами, на які витрачатимуться виділені кошти. Функції їх розподілу між населеними пунктами зони спостереження покладаються на адміністрації райо­нів, до складу яких входять конкретні села й міста.

Депутати висловлювали побажання розширити зону спостереження з 30 до 50 кілометрів, висловлювали такі думки раніше й представники інших територіальних громад. Однак це не в компетенції атомників. За існуючими нормативними документами, які регламентують параметри зони спостереження, при чотирьох і менше діючих енергоблоках вона обмежується якраз 30 кілометрами. При більшій кількості потужностей встановлена норма 50 кілометрів, як, наприклад, на Запорізькій АЕС. Тим часом дискутується питання щодо конфі­гурації території, віднесеної до зони спостереження. Вважаємо за доцільне включати до неї населений пункт з дотриманням його адміністративних меж, не ділячи село чи місто навпіл, тим самим створюючи непорозуміння між людьми.

Випивати  Горині  ХАЕС  не  збирається

Питання водозабезпечення ХАЕС у разі нарощування її потужностей порушується громадськістю постійно. От і цього разу наші гості переймалися чи «не вип’є ХАЕС Горині». Депутатам були дані грунтовні пояснення звідки і скільки беремо води для своїх потреб, як задіюємо гідротехнічні споруди в її охолодженні, що робиться для більш ефективної експлуатації водосховища. І теоретичні розрахунки, і багаторічна практика показують, що ставок-охолоджувач здатен забезпечити наше підприємство необхідною кількістю води в повному обсязі. Якщо й матиме місце забір води з річки, це не загрожуватиме Горині ні обмілінням, ні висиханням, бо обсяги ці будуть навіть менші допустимих норм.

На завершення розмови генеральний директор заспокоїв сусідів, що «випивати води з Горині ХАЕС не збирається» і висловив зацікавленість у подальшому діалозі. У тому числі й під час громадських слухань, які, швидше за все, розпочнуться в наступному році після завершення роботи над ТЕО.

- Добре, що цей діалог відбувся, - сказав на завершення Микола Сергійович. – Сподіваюся, що достовірну інформацію, яку почули з перших вуст, донесете до людей.

- Вона нас заспокоїла і обнадіяла, - відповів керівник делегації В. М. Сидорня.

Ольга Сокол