У машзалі  діючих енергоблоків ХАЕС людина, котра перебуває тут вперше, почуває себе некомфортно: важко переносить великий шум, через який слова співрозмовника можна зрозуміти лише зблизька. Така ситуація знайома представникам численних делегацій, які часто навідуються на електростанцію. Для них важко уявити, як в таких умовах  працюють люди, передусім машиністи-обхідники. У кожного з них своя вузька спеціалізація, бо обладнання турбінного відділення займає велику площу і відрізняється своїми функціями та параметрами.

До найвищого ступеня відповідальності належать машиністи-обхідники сьомої групи, серед яких моя співрозмовниця О.О.Аржанцова (на знімку). Вони контролюють основні параметри роботи всієї турбіни, починаючи від «мінусових» відміток і аж до «п’ятнадцятої», де сам турбоагрегат знаходиться як на долоні.

Робочий день Оксани Олександрівни розпочинається з оглядин обладнання, перевірки показників манометрів, датчиків. Про результати вона доповідає інженеру з управління турбіною.

За робочий кабінет Оксані Аржанцовій править невелика кабіна, яка розміщена на «п’ятнадцятій» відмітці. Її спеціальна конструкція дає можливість значно зменшити відчуття шуму, щоправда тут жінка перебуває не всю робочу зміну, бо кожні дві години потрібно здійснювати обхід території згідно з маршрутною картою. Багато параметрів роботи турбіни контролюється візуально, але є випадки, особливо при перехідних режимах турбі­нної установки, коли виконання певних операцій потребує значних фізичних зусиль.

Спілкуючись з турбіністами, не раз чув думку, що професія машині­ста-обхідника аж ніяк не пасує для жінок, вона надто складна. Саме про це сказав під час зустрічі з Оксаною Аржанцовою.

- Так, бути машиністом-обхідником важко, - каже Оксана Олександрівна, - але я не зациклююсь на цьому, подобається працювати з металом. А турбінну установку можна порівняти з живим організмом. Добре, коли відчуваєш, що у неї нормальне «здоров’я».

Про атомну енергетику Оксана Аржанцова наслухана ще з дитинства. Її тато Олександр Васильович був спеціалістом-реакторником. Працював на ЧАЕС, а після аварії трудову біографію продовжив на Балаковській АЕС. Мама Катерина Филимонівна – працювала там же в цеху дезактивації.

 У 1994 році сім’я переїхала до Нетішина. Олександр Васильович працевлаштувався у реакторному цеху ХАЕС. На той час у Оксани не було ще енергетичної спеціальності, працювала маляром у ремонтно-будівельному підпри­єм­стві. Весь час вона мріяла побачити себе серед спеціалістів, які, як мовиться, на «ти» із технікою. І така нагода трапилась у 1999 році. Оксана відкрила для себе один із важливих агрегатів електростанції – турбіну. Тоді й успішно склала вступні іспити до Севастопольського Національного університету атомної енергетики та промисловості.

До навчання підходила, як кажуть, з вогником. Багато хотілось пізнати, зрозуміти. Свою допитливість проявляла, коли розпочинався на станції черговий планово-попереджувальний ремонт. Тоді турбіна перебувала в розібраному стані, можна було на власні очі побачити її «нутрощі», уявити як саме протікають ті чи інші технологічні процеси.

Захист дипломної роботи Оксани Аржанцової відбувся напередодні пуску другого енергоблока. Вона довела для екзаменаційної комісії, що до розкриття своєї теми підійшла з великою відповідальністю, і показала високий рівень теоретичних знань. У практичних навиках викладачі не сумнівались, і остаточним вердиктом інтелекту­аль­ного «двобою» стала оцінка «від­мінно».

Оксана Олександрівна постійно брала участь у пуско-налагоджувальних роботах на другому енергоблоці. У цей час на системах турбоагрегату проводився великий обсяг монтажних робіт, завершення яких супроводжувались різними випробуваннями. Всі вони проходили за участі маши­ні­стів-обхідників різних груп, а найбільша відпові­да­льність припадала саме для «сьомої».

- Коли у Нетішині,- пригадує Оксана Аржанцова,- тривали урочистості з нагоди пуску другого енергоблока, ми на робочих місцях не розслаблялись ні на хвилинку. Важко описати той психологічний стан, відчуття стократної відповідальності і хвилювання. Але турбіна за­пра­цювала. Правда, згодом довелось докласти чимало зусиль, щоб вона діяла як годинник у подальшому.

Згідно з посадовою інструкцією машиніст-обхідник сьомої групи Оксана Аржанцова повинна не тільки контролювати і забезпечувати безперебійну роботу основного турбінного устаткування, а й знати будову і технічні характеристики  турбогенератора, допоміжного устаткування, теплових схем, технологічні процеси роботи установки та багато-багато інших технологічних тонкощів. Керівництво цеху схвально оцінює роботу Оксани Олександрівни. Коли від Хмельницької обласної державної адміністрації надійшла пропозиція про надання кандидатури від ХАЕС для занесення на обласну Дошку пошани, вибір впав саме на Оксану Аржанцову.

- Звичайно, приємно, коли належно оцінюється твоя праця, - каже Оксана Олександрівна, - але я вважаю, що кожен з моїх колег вартий не менших почестей. Багато для мого фахового зростання зробили  Роман Сиротюк, Роман Єпіхін, Анатолій Токмак, Сергій Комар та інші. Не можу не сказати добрих слів про жінок, які працюють у інших змінах турбінного цеху.

Сила турбіністів у розумінні командного духу. Про нього в цеху можна судити не тільки за виробничими успіхами, тут у великій пошані спорт. На Спартакіаді серед підрозділів ХАЕС саме турбіністи виборюють призові місця. У цьому є й заслуга Оксани Аржанцової, яка два роки поспіль є другою в індивідуальних змаганнях з плавання. А її вдале проходження дистанцій на бігових дорі­жках під час легкоатлетичних змагань допомогло посісти перше командне місце.

Досягненнями своєї мами пишається її син Віктор, який навчається на четвертому курсі Севастопольського національного університету ядерної енергетики та промисловості за спеціальністю «Атомна енергетика». Отож, їм завжди є про що поговорити.

Крім спеціальної літератури Оксана Аржанцова любить читати художні твори авторів, які глибоко розкривають внутрішній світ героїв. Їй близькі такі теми, як філософія, психологія, а одним із улюблених авторів є Дейл Карнегі.

Два роки тому їй випала нагода відвідати місто свого дитинства – Прип’ять. Жінка неодмінно знайшла свій будинок, під’їзд і квартиру. Тоді ніщо не могло зупинити сльози болю за кожного, кому понівечила життя Чорнобильська трагедія.

У житті Оксана Аржанцова – оптимістка, але вона завжди пам’я­тає, що будь-які досягнення даються тільки завдяки наполегливій праці, а чудеса бувають тільки у ка­з­ках.

Олександр Шустерук 

Фото автора