Спортсмени нерідко люблять послуговуватися псевдонімами, які розкривають їхню сутність і фізичну підготовку. Ось, скажімо, у боксі. Яких тільки гучних назв не придумають собі спортсмени – «Металевий кулак», «Самурай», «Бенгальський тигр» тощо. І це, на їх думку, повинно додати впевненості у майбутніх перемогах.

Побувавши якось на тренуваннях вихованки Нетішинської КДЮСШ Аліни Комащук, спіймав себе на думці, що старанна спортсменка асоціюється з «працьовитою комашкою». Звичайно, сказав їй про це. Аліна тільки посміхалась. Псевдоніми – псевдонімами, а ось працьовитості для фехтувальниці, як мовиться, не позичати. Вже кілька років поспіль її прізвище звучить нарівні з іменитими спортсменами світового рівня.

У ранньому дитинстві Аліна проявила себе схильною до активної рухливості. Їй подобались ігри, під час яких не засидишся на одному місці. Коли трохи підросла,  виявила бажання займатись у спортивних секціях. Багато чого перепробувала, але відчувала, що не все їй до душі. Одного разу тато Іван Іванович, який колись займався боксом, порадив спробувати себе у фехтуванні. Так Аліна познайомилась із подружжям талановитих тренерів Штурбабіних.

Перші роки занять були переповнені постійними фізичними навантаженнями, без яких, власне, у жодному виді спорту неможливо сподіватися на якийсь поступ. Згодом дівчина почала демонструвати свою індивідуальність, яка й вирізняла її серед багатьох однолітків. На це звернула увагу Ольга Штурбабіна. Вона побачила, що Аліна здатна на велику самовіддачу і намагається перейняти у наставників всі корисні настанови.

Багато часу для занять з Комащук приділили також Валерій і Вадим Штурбабіни.

Кажуть, що поганий той солдат, який не мріє бути генералом. Аліна Комащук все робила для того, щоб піднятися на одну із сходинок п’єдесталу. Як згодом виявилось, їй під силу перші місця у Європі та світі. Сьогодні у послужному списку молодої спортсменки такі гучні титули, як дворазова чемпіонка світу серед юніорів, майстер спорту міжнародного класу. Були в неї й інші перемоги, чого варта «бронза» на чемпіонаті Європи в Афінах. Звичайно, що більш приємніше «золото», яке в напружених поєдинках здобула цьогоріч на чемпіонаті світу у Баку. За досягнуті успіхи на спортивних аренах напередодні 19-ої річниці Незалежності України портрет Аліни занесено на обласну Дошку Пошани «Кращі люди Хмельниччини».

Хорошим результатам Аліни Комащук сприяє не тільки її працьо­витість, професійні настанови тренерів, а й психологічна атмосфера, яка склалась у колективі нетішинських шаблісток. Серед вихованок подружжя Штурбабіних є на кого рівнятись. Перше пекінське олімпі­йське золото для нашої держави було завойоване саме завдяки участі старших колег Аліни – Галини Пундик та Ольги Жовнір, чиї портрети й досі прикрашають фасади міських будівель.

Для кожного спортсмена знайо­ме не тільки відчуття великих перемог, а й гіркота поразок. Вони також є у спортивній біографії Аліни Комащук. На кадетській Першості світу з фехтування, яка проходила в італійському місті Акіріале, лише сім уколів не вистачило нетішинці для того, щоб попасти у трійку лідерів. Були й інші «провали». Але це не стало підставою для того, щоб опускати руки. Як постійно повчає своїх вихованців Валерій Штурбабін: «Переміг – роби висновки, програв – аналізуй свої прорахунки»

Великі надії любителі спорту покладали на участь національної молодіжної команди в перших Юнацьких олімпійських іграх, які проходили у Сінгапурі. Вони виправдалися, бо за підсумками медалей Україна посіла третє місце. Були надії й на наших шаблісток, в когорті яких була Аліна Комащук.

Приємною новиною для жителів Хмельниччини і Нетішина, зокрема, стала інформація про те, що на олімпіаді нести державний прапор України довірено саме Аліні Комащук. Вона у свої численних інтерв’ю зазначила: «Для мене це велика честь. Мені доводилось спостерігати, як завдяки моїм перемогам піднімався прапор України і лунав гімн – це просто незабутньо. Але бути прапороносцем своєї країни на такому престижному форумі – це справді фантастика».

Аліна відчайдушно включилась у шабельні «баталії». Початок турніру для Комащук склався більш-менш вдало, у попередньому турі вона уступила лише німкені Ані Муж і посідала друге місце. У чвертьфіналі впевнено обійшла суперницю із Франції Кензу Боудад, а в півфіналі не змогла обійти свою давню суперницю росіянку Яну Єгорян. У поєдинку за третє місце доля її звела з вихованкою Вадима Штурба­біна (тренує німецьку команду - прим. авт.) Анею Муж. Хиткий рахунок 15:13 став не на користь Аліни. Їй дісталось почесне четверте місце.

Після короткого перепочинку члени збірної команди українських шаблісток відправились на збори для підготовки до нових міжнародних турнірів. Із Валерієм Штурбабіним ми спілкувались у телефонному режимі. Як завжди, досвідчений тренер переповнений оптимізмом і аж ніяк не робить трагедії із «тимчасового невезіння». Він вірить у майстерність своїх вихованок, зокрема, і в Аліну Комащук, яка на сьогодні має хорошу спортивну форму і є конкуренткою для багатьох іменитих фехтувальниць. А те, що росі­янці Яні Єгорян  вдалось вперше у історії двобоїв перемогти Аліну, можна вважати просто «бонусом».

На запитання: «Як Валерій Вікторович ставиться до того, що вихованка його сина – німкеня – перемогла», він відповів, що вважає для себе цей факт також ве­ликим успіхом. Бо діти повинні            показувати прогрес у порівнянні з батьками, а це поступ вперед. Правда, є ще шанс довести, що саме Аліна Комащук та інші нетішинські спортсменки кращі.

Постійні тренування, участь у змаганнях вимагають витрачати багато часу, Аліні Комащук його  часто просто не вистачає для особистих справ. До того ж, їй потрібно сидіти над підручниками, бо нещодавно стала студенткою. За словами тата Івана Івановича, багато його доньці у постійних поїздках допомагають хороші кулінарні здібності. Коли є нагода, неодмінно приготує щось смачненьке. А ще любить дівчина своїми «кухарськими шедеврами» частувати не тільки рідних, а й колег по команді.

- Коли Аліна далеко від дому, - каже Іван Комащук, - моя дружина Оксана Василівна не переживає за доньку, що вона залишиться голодна.

- Як батькам вдається перебороти хвилювання, коли Аліна виступає на престижних турнірах? – запитую під час зустрічі.

- Звичайно, хвилюємось. Пості­йно телефонуємо. Але ще жодного разу ми не чули нарікань доньки, мовляв, те не так, це не так. Вона вже давно самостійна. А найкраща винагорода за наші хвилювання – гучна перемога. Ми завжди «тримаємо кулаки» за Аліну.

Олександр Шустерук 

На знімках: вгорі - Аліна з тренером Валерієм Штурбабіним; внизу - під час тренувань.

Фото  автора