30 лIт, помiтний слIд
Сьогодні колективному виробничому підприємству МУ-13 «Електропівдензахідмонтаж» виповнюється 30 років. Треба ж, щоб так співпало, що саме 1 жовтня його директор Богдан Рудик святкує черговий день народження! А приступив до роботи у цьому колективі Богдан Васильович також 30 літ назад 2 жовтня 1980 року! Отже, є що відзначати!
КВП МУ-13 «ЕПЗМ» славне своїм внеском у створення вагомості та облаштованості міста, а також працьовитими людьми, без яких неможливі жодні досягнення. Восьмеро працівників не полишають МУ-13 із першого дня його заснування. Це Віктор Лисий – виконроб виробничої дільниці №2, Василь Швець – електромонтажник силових мереж та електроустаткування 4 розряду, Геннадій Мельников – електромонтажник з кабельних мереж, Павліна Новза – завкоморою, Іван Семенюк і Олександр Могильницький – електромонтажники силових мереж та електроустаткування 5 розряду, Григорій Демковський – донедавна електромонтажник силових мереж та електроустаткування 6 розряду, та Валентина Муштук – нині табельник, а до цього електромонтажник вторинних ланцюгів.
Першопрохідців на роботу приймали ще в Ладижині, а перший штаб нової організації розташовувався на «піонерці» у трьох вагончиках.
Павліна Новза пригадує з тих часів наступне: «Я була многолика в одній особі: видавала рукавиці, лопати, вела табель, була касиром, електромонтажником 2 розряду, на роботу приймала, кошторис складала...». Вісімка старожилів – це прибульці з різних районів Хмельниччини, Рівненщини, Вінничини, Київщини і навіть Усурійська, як Геннадій Мельников. Тільки Валентина Муштук була тутешня, солов’євська.
Закипіла робота в організації, яка називалась у далекому 1980 році просто монтажна дільниця №13, що входила до тресту «Електропівденмонтаж» Головного електромонтажу Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. Утворилась тринадцята дільниця на базі МУ-9, і першим начальником її був призначений А.Г.Желєзняков.
За словами керівника відділу кадрів Лариси Верховської, нині на підприємстві трудиться 174 особи. Шістдесят вісім працівників МУ-13 подолали 25-річний рубіжний служіння підприємству.
МУ-13 з тих підприємств, котре, незважаючи на велетенську національну та світову економічну кризу, залишається одним із найстабільніших та продуктивніших у місті. Головний інженер підприємства Олександр Мартинюк оцінює сьогодення монтажного управління як надійне. Вчасно виплачується заробітна плата, податкові зобов’язання, є об’єми робіт.
«Одним із основних об’єктів, куди ми докладаємо зусиль, - розповідає головний інженер, - залишається Хмельницька АЕС. Беремо участь у реконструкції, ремонті та модернізації блоків №1 та №2. Третій рік виконуємо значні обсяги у Калуші на «Карпатнафтохімі». Причетні ми й до будівництва заводу керамічної плитки «Церсаніт-Інвест» у Новоград-Волинському. Чимало наших працівників трудиться в Росії – на Ленінградській та Калінінградській АЕС. Радує нас те, що плинності кадрів на підприємстві немає і те, що в останній період кількість працюючих не зменшується, а навпаки збільшується».
Більшість, з ким я поспілкувався, вважають, що успішна діяльність підприємства - це заслуга керівника Богдана Рудика. І наголошують, що він надзвичайно кваліфікований фахівець. Прийшов Богдан Васильович у МУ-13 електромонтажником 6 розряду. Через рік уже працював майстром, ще за рік – виконробом, у 1994-му став начальником дільниці, а з 1995-го – головним інженером. З 2006 року Богдан Васильович – директор підприємства. «Прекрасний організатор, зумів згуртувати колектив, дбає про людей. Людяний, завжди вислухає. Хороша душевна людина, чудовий сім’янин» - це слова кадровика Лариси Іванівни.
Богдан Васильович Рудик – людина знана і шанована у місті енергетиків. В історично вагомий для Нетішина 2004-ий рік, коли вводився в дію енергоблок №2, тодішній головний інженер МУ-13 «ЕПЗМ» Указом Президента України «за значний особистий внесок у зміцнення енергетичного потенціалу країни» був відзначений медаллю «За працю і звитягу».
Державні нагороди – це вагоме визнання, але довір’я та повага колективу важать набагато більше. Небагатослівний, але конкретний та виважений, - такий Богдан Рудик не лише як керівник, а й у колі сім’ї, родини. Таким знають його найрідніші люди, зокрема Людмила Миколаївна, дружина. Одружились 32 роки тому, а знайомі ще з шкільних років. Разом їздили на обласні предметні олімпіади, зокрема з математики, фізики, хімії. Одруження подарувало двох синів. Людмила Миколаївна дуже влучно висловилась про «своїх трьох чоловіків»: «тато будував Хмельницьку АЕС, діти пішли експлуатувати».
Ігор та Олександр – працівники реакторного відділення ХАЕС. Серйозні та працьовиті, бо важливі чоловічі риси прививав їм змалку батько. «Сам був завжди прикладом, - каже Людмила Миколаївна, - не курив, ніколи не підвищував голос, не говорячи вже про якісь «міцні» слівця. Дача, город – привчав, щоб знали, що праця честі та гідності не принижує».
Починаючи з 2004-го у Рудиків з’явилось корисне захоплення – лижі. І не просто лижі – а гірський спуск на улюбленому Буковелі. І абсолютно не шкодують Богдан Васильович та Людмила Миколаївна, що проміняли море, сонце, лежання на піску на засніжену карпатську благодать. Згодом до цього захоплення долучились діти, а за якийсь час (це прогноз), цілком ймовірно, долучиться ще й онук Олег.
Як з’ясувалось, Богдан Васильович дуже смачно готує. Коронною стравою залишається запечена у фользі на природі картопля з салом. А що тут дивного? Богдан Васильович – справжній українець, то ж без сальця нікуди! Якщо серйозно, то Б.Рудик доводить не на словах, а на ділі, що для нього скрите в слові Батьківщина. Він знає, що часи не бувають легкими, просто є люди, які вміють працювати так, що сторонні помічають лише світлий бік медалі.
Богдан Фединчук
На знімках: робочі моменти життя МУ-13