Дитинство заступника начальника управління капітального буді­вництва ХАЕС Дмитра Васильовича Цибенка пройшло на будівельних майданчиках. Народився він під звуки двигтіння великої кількості техніки, яка була задіяна на спорудженні Мингегаурської ГЕС на річці Кура, що в  Азербайджані. Його тато, Василь Семенович, тоді обіймав посаду начальника будівельного управління. Не встигла сім’я, як мовиться, облаштуватись, як знову треба було пакувати валізи і переїжджати на нове місце «дислокації». Той період у своїй біографії Дмитро Васильович може описати лише зі слів рідних. У спогадах зринають епізоди іншого буді­вництва – Красноярської ГЕС.

…Велика повноводна річка Єнісей петляє між великими сибір­ськими пагорбами і горами. Її живлять тисячі малих річечок і потічків, які беруть свою силу в талих снігах, що білими шапками видніються на всіх підвищеннях рельєфу Саян. Саме біля міста Дивногорська було вирішено спорудити одну із найбі­льших у Радянському Союзі гідроелектростанцій, яку назвали Красноярською.

На місці спорудження нового енергетичного об’єкта годі було говорити про якийсь елементарний комфорт для тамтешніх будівельників. Все нагадувало великий циганський табір, оточений  брезентовими наметами. Але люди призвичаїлись і до таких екстремальних умов, поволі облаштовуючи власний побут. Важко описати ентузіазм, який панував у повоєнні часи майже на кожному будівельному майданчику, люди  жили вірою, що зрештою все зміниться на краще і настане очікуваний благоустрій.

Юний Дмитро Цибенко був свідком спорудження великої гре­блі, яка перетнула від берега до берега потужний Єнисей. Важко уявити, що вага такої споруди сягнула 15 мільйонів тонн.

Вдома він часто спостерігав, як тато допізна засиджувався над кресленнями, документацією. На­віть мова його була переповнена різними будівельними термінами, які запам’яталися Дмитру на все життя.

У 1967 році відбувся урочистий пуск першої черги Красноярської ГЕС.

- Неможливо описати побачене, - розповідає Дмитро Васильович. - З висоти майже у сто метрів величезні струмені річкової води з гуркотом падають вниз. Навкруг рояться хмари туману, верхня частина якого під сонячними променями перетворюється на різнобарвну веселку. Вся ця романтика поєднується із усвідомленням того, що в енергомережу надходять такі важливі кіловати електроенергії.

Приклад батька і його колег стали визначальними у виборі професії Дмитром Цибенком. Після закінчення вузу він став професійним будівельником. Перше «бойове хрещення» спеціаліста відбулось на споруджені заводу залізобетонних труб у місті Добропілля Донецької області.

У 1980 році він вже був серед численного колективу будівельників, які прибули на проммайданчик ЗАЕС і взяли участь у монтажі конструкцій  першого енергоблока.

Далі Дмитра Цибенка знову чекала дорога. Вона привела його на північ Хмельниччини, де також ударними темпами здійснювалось будівництво нової АЕС та її міста-супутника. Він тоді і не здогадувався, що Нетішин стане близьким, можна сказати  рідним містом на багато-багато десятиліть.

- Доля закидала мене у різні куточки великого Союзу,- продовжує свою розповідь Дмитро Васильович,- але чомусь місцевість на березі  Горині  запала в душу. Насправді тут  райська місцина. Біля Нетішина вдосталь водойм, а поряд –  стіна правічного лісу. Коли моя дружина разом із дітьми Павлом і Катериною із Енергодара прибули сюди, щоб поселитись у новій квартирі, в них вже не виникало сумнівів, що мій вибір є вдалим. Спочатку я працював у тресті «Теплоенергомонтаж», а потім у Славутському монтажному управлінні.

Перед пуском другого енерго­блока ХАЕС Дмитро Цибенко влився в колектив управління капітального будівництва ХАЕС. Це була пора, коли спеціалісти електростанції пройнялися метою  якомога швидше закінчити пусконалагоджувальні роботи. Дмитро Васильович безпосередньо займався розробкою графіків постачання. Він переконаний, що той період став справжньою школою для багатьох праці­вників ХАЕС, які мріють згодом ввести в експлуатацію третій та четвертий енергоблоки.

Вже п’ять років поспіль Дмитро Цибенко обіймає посаду заступника начальника управління капітального будівництва ХАЕС. За його словами, колетив цього підрозділу має великий потенціал у вирішені різних виробничих питань, пов’язаних із введенням нових енергетичних потужностей на нетішинському проммайданчику.

Нещодавно в житті Дмитра Цибенка відбулася знаменна подія – він відсвяткував  60-річчя від дня народження. Під час зустрічі автор цих рядків запитав, як оцінює ювіляр пройдений шлях.

- Я ніколи ні про що не жалію, - ділиться роздумами Дмитро Васильович, - переконаний, що свої перші кроки у житті я зробив правильно. Принаймні мені не соромно за все, що довелось зробити під час роботи у різних організаціях. Головне, що всі наші здобутки зможуть гідно оцінити нащадки.

Під час розмови з Дмитром Цибенком приємно був здивований, що він цікавиться філософськи теоріями місця людини на Землі, у Всесвіті. Принаймні у нього є переконання, що рушійною силою будь-якого поступу є гармонія. Правда, для її досягнення доводиться проходити через часті терни. І все пізнається у порівнянні…

Олександр Шустерук

Фото автора