Про швидкоплинність років говорити не хочеться, але констатувати мушу – за плечима майже двадцять років редакторської праці, понад чверть віку в журналістиці. Зважаючи на «прихід» тисячного номера, підрахував, що за цей час на редагування потрапило понад півмільйона знаків, тобто літер, чветрь з яких саме мною складені у слова і відтак «стали на папері сумними», дотепними, розумними і подекуди не зовсім виваженими реченнями. Вихід такої кількості часопису – це тисяча миттєвостей ХАЕС. У червні 1991 року в першому номері часопису директор ХАЕС В.Сапронов зазначив, що «через газету отримано можливість ділитись думками, ідеями, спілкуватись один з одним... Тепер є можливість знайомити мешканців міста з життям колективу ХАЕС, який забезпечує своєю працею можливість існування Хмельницької АЕС, її безпечну роботу».
За ці роки задача фактично не змінювалась, окрім, хіба що тематичної спрямованості. Адже у дев’яності було завдання вийти з економічної скрути, психологічного тиску, який зазнавала атомна енергетика країни і Хмельницька АЕС зокрема. З початком нового століття на арену вийшло питання добудови другого енергоблока. Десятиліття, що на порозі, стане етапом повнокровної роботи з будівництва енергоблоків №3 та №4.
Озираючись у минуле, хочу сказати, що вважаю себе щасливою людиною, адже праця на вістрі високих напруг підтримувала мій тонус, як журналіста і як людини. Не кожен журналіст обласного видання мав можливість спілкуватись з Президентами України, урядовцями найвищого рангу, іноземними фахівцями передової галузі промисловості. Не надто часто звертаються мої колеги і до так званого простого роботяги, бо не в пошані були ці люди на сучасному історичному етапі, не надто багато прикладів сумлінного виконання обов’язків має промисловість, що занепала за ці роки.
А ми можемо у будь-якому підрозділі станції обрати за приклад першого ліпшого працівника. І не помилимось у виборі, бо фактично тут немає пересічних людей.
Гортаючи підшивку часопису згадуєш події, які сьогодні не є актуальними, але які були складовою життя колектива і міста. У 51 номері від 1994 року читаємо про відвідини журналістами Шепетівки Хмельницької АЕС. Редактор газети «Шепетівський вісник Світлана Мороз констатує: «Як і скрізь у нашій країні, на АЕС даються взнаки неплатежі споживачів за спожиту електроенергію. В цьому році їм вже заборгували 400 мільярдів карбованців. Енергетики одержують мізерну платню. Хороші кадри йдуть зі станції, виїжджають в Росію, де зарплатня в 10-20 разів вища. А за кордоном такі спеціалісти одержують по 3500-4000 доларів щомісяця.
Працю таких людей треба дуже високо оцінювати. Вони варті того. Адже ви ніде не побачите такої дисципліни, організованості, порядку, як на атомній електростанції. Ми протягом дня «втомилися» від контролю. Там ніхто не запізнюється, не відлучається від роботи. Там працюють зосереджено, з повною відповідальністю протягом зміни...».
Відзначимо, що того року перший енергоблок ХАЕС перейшов рубіж у шість мільярдів кіловат-годин електроенергії, а коефіцієнт встановленої потужності становив понад 92 відсотка.
Сягнувши з інтервалом у 150 номерів газети натрапляємо на матеріал «По першому колу «круглого столу» (7 грудня 1996 року), у якому розповідь про розмову з журналістами за участю представників облдержадміністрації, Держкоматому, міського голови, спеціалістів ХАЕС та представника Єврокомісії П’єра Одіж’є, керівника проекту оцінки впливу добудови 2-го енергоблока на оточуюче середовище. Запитання задавали представник Народного руху Микола Руцький, редактор «Трудівника «Полісся» В.Мальчук, активіст «Зеленого світу» з Острога Т.Бартосевич, редактори Нетішинського та Шепетівського вісників М.Зарицький і С.Мороз. На твердження, що врешті-решт другий блок так і не буде збудовано, представники Держкоматому запевнили: «Існує Постанова Кабміну від 15.10.95 р. №991, затверджена Верховною Радою України, що передбачає обов’язкове введення в експлуатацію 2-го енергоблока». Питання лише в тому, хто платитиме за добудову.
Через 158 номерів знаходимо репортаж про приїзд в Нетішин тодішнього Прем’єр-Міністра України Валерія Пустовойтенка, головним питанням відвідин якого стало завдання ввести другий енергоблок до 2000 року. Були призначені відповідальні за цю роботу, зокрема міністр енергетики А.Шеберстов, новий керівник станції М.Дудченко тощо.
У 2000 році, коли частина екзальтованого людства готувалась до кінця світу, станція забезпечувала світлом значну частину України і вперто сподівалась на прогрес у будівництві. У березні повномасштабний тренажер ХАЕС ВВЕР-1000 отримує новий статус, адже був прийнятий у промислову експлуатацію і визнаний одним з кращих у СНГ.
Цього року відзначає 15 річницю хімічний цех – один з найкращих підрозділів станції, надійність якого підкріплена продуктивною безаварійною роботою.
У вересні 2002-го газета повідомляє про відкриття в Нетішині пологового будинку, конкурсу на написання гімна ХАЕС, про нараду на ХАЕС за участю президента НАЕК «Енергатом» Сергія Тулуба та голови Хмельницької облдержадміністрації Івана Гладуняка щодо завершення будівництва другого енергоблока.
Нарешті в липні 2004 ми повідомляємо про 100 000 000 000 кіловат*годин електроенергії, виробленої на ХАЕС, а 7 серпня цього ж року знаменна дата в історії колективу – енергетичний пуск другого мільйонника.
«Знаменне дійство. Я тамую подих, у мене частий, але повний пульс: сьогодні свято у мого народу – енергетичний пуск!
Заметушаться атоми-іони, зігріється теплом енергоблок, і запрацює ще один мільйонник, плекаючи достаток і добро». Такими рядками відізвалась душа на цю подію.
Сподіваюсь, що минула п’ятирічка ще на пам’яті кожного працівника станції. Ми в колі людей і з людьми.
Звичайно ж, пишемо не лише про глобальні теми, не лише виробництвом живе колектив, але й дозвіллям, громадськими справами тощо.
Не один головний редактор борсається в цьому великому океані подій. З березня 1992 року підставляє своє плече прекрасний журналіст Ольга Сокол. За винятком віршів, вона пише на всі теми, які хвилюють громаду. Дві вищі освіти, досвід роботи у районній газеті, гарні ділові якості дають їй змогу брати на себе тягар редакторської роботи під час моєї відпустки та у інших обставинах. Вона прискіплива і незаангажована, ділова і послідовна, вона фахівець, а тому в колективі займає почесне і відповідальне місце редактора.
За роки існування газети кореспондентами в ній були Ігор Герасимчук, Олена Веселова, Жанна Суліма, Тетяна Степанюк. Троє останніх працюють на інших посадах у відділі роботи з громадськістю та ЗМІ.
З 1999 року «Перпектива» прийняла в свої ряди своєрідного генератора ідей (газета ж бо енергетична) Олександра Шустерука, якому не сидиться на місці, у кого тих ідей більше, ніж грошей. Гадаю, він знайшов тут поле для діяльності, підтримку і розуміння, а тому на творчому рахунку Олександра не лише різнобічні матеріали з життя ХАЕС, але й реалізовані знахідки іншого спрямування (про це згодом).
Фотографія – обличчя газети. В різні роки ілюстрували часопис Леонід Данилюк, Сергій Жиленко (загинув 1995 р.), та останні п’ятнадцять літ - Валерій Валуєв.
Але щоб газета дійшла до читача, треба її зверстати і надрукувати. А це неможливо без такої ланки, як набір тексту, верстка і власне друк. Найдавніші партнери газети - працівники дільниці друку ЦГЗ Анатолій Переятенець, Іван Ходорчук, Олексій Ковальчук, Олена Калугіна, Тетяна Степаненко, Віта Бринза. Куди ми без них.
Зрештою, як і без дописувачів.
Це окрема категорія людей, які власний час присвячують добровільним мукам над словом. Пишаюсь, що дехто з їх числа досяг певних вершин у цій діяльності і нині є членом Національної спілки журналістів України. Це насамперед Петро Шелепало, Богдан Фединчук, Віктор Войковський. Багато допомагають редакції профспілкові активісти Дмитро Поляков, Леонід Волков, Галина Бабаєва, Людмила Малько, Лідія Куртєва, Володимир Хотюк... Саме тому на сторінках часопису постійні розповіді з середини колективу ХАЕС, з її душі.
Звичайно, дружні контакти у нас з представниками культури, особливо науковими працівниками міського краєзнавчого музею, з фахівцями бібліотечної справи. Їх допомога у творенні газети доречна і завжди бажана.
Тому вважаю, що тисячний номер газети, - це свято всієї громади Нетішина. Зі святом, читачі!
Віктор Гусаров,
головний редактор
Фотоколаж Валерія Валуєва
