Подія є хлібом журналістики. А коли події нема, то її треба організувати. Це принцип роботи колективу нашої редакції. Головний заспівувач у цій справі Олександр Шустерук, ідеї якого підтримуються і перекладаються на плечі автора. Ось і цієї п’ятниці має встановлюватись рекорд на найбільший автограф у світі. Передбачається, що його довжина сягне кілометра.

З деяких пір ми менше як на світову першість не претендуємо. Принаймні цьогоріч саме в нашому колективі зародився сумнів щодо тверджень, що Київ першим увічнив ім’я поета і актора Володимира Висоцького в назві вулиці. Архівні документьи засвідчили, що Нетішин у цій справі випередив усіх. А тому  місцеві члени Націона­льної спілки журналістів України провели справжню іміджову кампанію і заставили дослідників творчості знаного барда визнати факт переваги Нетішина над іншими містами. Звичайно, ми не зупинились на півдорозі, і на вулиці Висоцького з’явився меморіальний знак, виготовлений місцевим скульптором Світланою Лелях. Про подію писали не лише журналісти «Перспективи».

 

Згадаємо, що 2005 року у Нетішинському міському краєзнавчому музеї Олександр Шустерук організував першу в Україні виставку вінілових платівок (після припинення їх випуску на початку 90-их років минулого століття жодної виставки у музеях нашої держави не організовувалось). Він представив власну колекцію грамплатівок, яка  на сьогодні складає понад три тисячі екземплярів. Організація виставки мала велике пізнавальне значення для учнів шкіл та училищ Хмельницької та Рівненської областей, які з екскурсіями навідувались у краєзнавчий музей. Вони мали змогу познайомитись із історією грамзапису, основними тенденціями розвитку  естради  у 70-90 роках минулого століття. Виставка була схвально оцінена у багатьох періодичних виданнях не тільки Нетішина, розповіді про оригінальний проект  з’явились на шпальтах газет - республіканської “Експрес”, хмельницьких “ Проскурів”, “Подільські вісті”, рівненських - “Провінційна газета”, “Рівне-ракурс”, а також у  журналі “ Citi Life “.

 

Оригінальним проектом стала участь в організації виставки “Шкіряне диво”, що успішно була презентована у Нетішинській мистецькій галереї “АРТ – Пласт“. Наш кореспондент домовився з народною артисткою України, володаркою­ найвищої нагороди міжнародного пісенного конкурсу “Євробачення – 2004“ Русланою  Лижичко про поєднання виробів зі старовинної шкіри, колекція яких надійшла від Луцького музею-заповідника, та її шкіряного гардеробу. Олександр до Нетішина доставив сценічний костюм Руслани, в якому вона знімалась у відомому кліпі “ Знаю я“. Про оригінальну виставку розповіли телестудія “Лотел“, газети “Експрес”, “Високий замок”, “Проскурів“, “Пульс“, “Рівне вечірнє”, “Життя і слово“, “Замкова гора“, “Провінційна газета“, “Час молоді”, “Нетішинський вісник“.

 

Олександр Шустерук  подав ідею запрова­дження на ХАЕС спеціальної спортивної відзнаки “Лицар спорту ВП “ ХАЕС”, взяв участь у розробці концепції та положення про умови нагоро­дження. Сьогодні відзнакою пишаються десятки працівників станції. Нещодавно у сім’ю відзначених влились Світлана Цимбота, Наталія П’янкова, Олег Каспаров, Юрій Тюпкін, Сергій Яшан, Сергій Савчук, Василь Мазуров, Валерій Вельдін, Олександр Мокроусов, Михайл­о Трофі­мчук та Іван Парфенюк. Ми ще маємо розповісти про них на сторінках часопису.

В спортивному аспекті не можемо не згадати, що мало не з моменту започаткування газети на Хмельницькій АЕС проводиться футзальний турнір на призи «Перспективи». Цьогоріч вдев’ят­надцяте на майданчиках спорткомплексу зійдуться команди цехів та підрозділів. Перші учасники турніру подекуди вже передпенсійного віку.

 

До рангу успішно реалізованих ідей також можна зарахувати випуск Національним банком України у 2004 році пам’ятної монети «Атомна енергетика України» номіналом «дві гривні», яка присвячена пуску енергоблоків на ХАЕС та РАЕС. Ми не карбували цю монету, але запропонований газетою план заходів до пуску другого енергоблока включав цей пункт. І пропозиція втілилась у життя.

 

2003 року саме в надрах нашого колективу народилась ініціатива проведення велопробігу Нетішин - Кузнецовськ (250 кілометрів). Профспілкова організація і адміністрація ХАЕС схвалили захід, допомогли не лише морально, і  три дні редакція газети майже у повному складі (В.Валуєв з дітьми, О.Шустерук, В.Гусаров з дітьми) натискала на педалі, аби не впасти в багнюку перед іншими  представники ЗМІ з Острога та  Рівного, працівниками ХАЕС, які виявили бажання розділили не лише славу, але й тягар подолання дороги.

 

А якого  резонансу у ЗМІ набула організована нами і краєзнавчим музеєм виставка «Світ захоплень працівників Хмельницької АЕС»! Було представлено колекції двадцяти колекціонерів – монети, банкноти, значки, марки, листівки тощо. Під час її презентації О.Шустеруку було вручено «Свідоцтво», в якому засвідчено, що він визнаний «Людиною року 2005 - 2006 у Нетішині» у номінації «Ус­пішна реалізація культурно-мистецьких проектів».

Варто зазначити, що з  нагоди 15-річчя пуску першого енергоблока ХАЕС було здійснено запуск повітряних кульок із текстом послання від станції. Одну з них нам пред’явили мешканці Шепетівщини, іншу – з Рівнещини. Володарі знахідок отримали у подарунок фотоапарати, а костопільчанка Катерина Рогалінська на її прохання відвідала ХАЕС.

 

«Подія світового значення виявилася поміченою і відзначеною тільки у Нетішині, писала газета «Подільські вісті»  з нагоди  виставки, присвяченої «175-річчю відкриття способу фотографування», яку ми розгорнули у краєзнавчому музеї. «Поза їхньою, ентузіастів, увагою не залишився той важливий в історії образотворчого мистецтва факт, що у липні 1832-го французький художник-декоратор Луї Жак Манде Дагер (18X1.1787 р. — 10.VII.1851 р.) уперше «одержав незникаюче зображення на світлочутливій плівці у камері-обскурі». Відтак перший спосіб фотографії було названо за ім’ям винахідника — дагеротипією.

...Отож на виставці «Відкрий нам очі, фото­об’єктиве!» представлено до уваги глядацької аудиторії майже 40 знімків знаних і шанованих у краї майстрів - Анатолія Лисого, Сергія Ревери і Анатолія Кирилишина з Хмельницького, Володимира Павлинського з Летичева, Валерія Валуєва, Петра Войтовича, Віктора Войковського, В’ячеслава Гаврилюка з Нетішина».

 

Працівники редакції – щирі українці і до сала ставляться з великою прихільністю. Коли ж у Луцьку організовувався чемпіонат любителів сала, ми вислали туди свого представника, який взяв участь у  науково-практичній конференції з доповіддю: „Використання продуктів переробки сала під час планово-попереджувальних ремонтів на Хмельницькій АЕС”. Для багатьох стало відкриттям, що на електростанції в Нетішині у ремонті двигунів головних циркуляційних насосів використовують свинячий смалець, який попередньо змішується із графітом. Це практикує вже майже двадцять років дільниця з ремонту та технологічного обслуговування насосів реакторного відділення енергоремонтного підрозділу.

 

 Звичайно, на слуху і в аналах історії захід з викладе­ння монетами восьмим­етрового герба Україн­и на День незалежності. Хочеться нагадати, що рекорд був благодійним і зібрані понад шість з половиною тисяч гривень (близько 25 тисяч монет різного номіналу) були передані Сашкові Турчаку, який має потребу у лікуванні. Знову ж таки зауважимо, що автор ідеї і реалізованого проекту Олександр Шустерук відзначений дипломом «Книги рекордів України», а цьогоріч йому було дові­рено представити національний проект «Книга рекордів України»  і звяти участь у фіксуванні рекорду жителів міста Луцька: «Найдовший вишитий рушник у світі».

Редакційні працівники доклали чимало зусиль, аби діяння працівників станції стали надбанням багатьох людей. 2004 року з’явилась книга «Енергія єднання», у якій зібрано факти про будівництво ХАЕС, про знаних людей Нетішина, Шепетівки, Острога, Здолбунова, Гощі, Ізяслава тощо. Книга була передана бібліотекам, учбовим закладам округи і є певним посібником з історії будівництва ХАЕС та розвитку зони спостереження.

Не стояли ми осторонь і копіткої роботи музейників Нетішина, які представили «Нетішин­ських талантів дивоцвіт» окремими виданнями.

Можна говорити ще і ще про участь представників редакції у заходах, власноруч організованих. Бо ж спускались наші журналісти у скафанд­рі на дно ставка-охоло­джувача і стрибали з парашутом, з’їзджали на велосипеді з Говерли  і лазили по печерах. А потім писали, писали... Тому що маємо про що писати.

Фото  з  архіву  газети