У нашому регіоні, напевно, не знайдеться такого населеного пункту, в якому не побував водій автобуса транспортного цеху ХАЕС Петро Родонюк. Часто випадають поїздки  до навчальних закладів,  розташованих у тридцятикілометровій зоні спостереження електростанції. Звідти він доставляє екскурсійні групи учнів та вчителів. Трапляється, що й представники органів місцевого самоврядування виявляють бажання познайомитись із роботою ХАЕС. Знову ж таки не обійтись без участі досвідченого водія.

За шістнадцять років роботи в транспортному цеху Петро Миколайович помітив тенденції у ставленні громадськості до роботи ядерного енергетичного об’єкта, що більше двох десятиліть тому виріс неподалік правічної річки Горинь. Він є свідком постійних розмов та обговорень, які часто-густо точаться в салоні автобуса. За словами транспортника, у дев’яностих роках недовіри до атомної енергетики було більше, бо населення не мало достатньої інформації про діяльність атомної енергетики, зокрема і ХАЕС. Далася взнаки й аварія на Чорнобильській АЕС, про яку через брак інформації ходило багато пліток.

- Чого тільки не доводилось вислухати під час доставки екскурсійних груп, - пригадує Петро Родонюк, - найчастіше про всякі «жахи», які нібито трапляються на електростанції та в Нетішині. Але, що цікаво: після ознайомлення з роботою енергетичного об’єкта, зустрічей із керівниками підрозділів, які на території промислового майданчика (на великий подив гостей) ходять без скафандрів, ставлення екскурсантів змінюється кардинально. Не дарма ж в народі кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути.

Для Петра Родонюка частими є поїздки до інших міст-супутників АЕС нашої держави. Відтак він стає неформальним членом делегації вже від ХАЕС. Як мовиться, доводиться тримати «нетішинську» марку. Принаймні він завжди подбає, щоб у салоні автобуса було чисто та охайно, не знехтує й наведенням «глянцю» для кузова. Водієві приємно, коли пасажири почувають себе комфортно.

Через постійну зайнятість у Петра не завжди знаходиться час для заняття спортом. А він  любить пограти у футбол, зробити пробіжку на кілька кілометрів. Коли доставляє спортсменів із Нетішина для участі у різних спортивних змаганнях під егідою Атомпрофспілки, неодмінно поповнює групу вболівальників за земляків.

- Приємно, що наші спортсмени методично виборюють призові місця, - каже Петро Миколайович,- відтак дорога до рідних місць не здається такою обтяжливою.

Серед водіїв побутує  думка, що романтика доріг закінчується там, де починається безпека руху. Принаймні кожному треба не забувати стару заповідь про те, що кожного шофера з нетерпінням чекають вдома. Це добре усвідомлює Петро Родонюк. Колеги по роботі його характеризують як дисциплінованого водія. Серед працівників ХАЕС, які регулярно відвідують Карпати, також можна почути гарні відгуки про професіоналізм Петра Миколайовича. Він має досвід водіння автобуса у складних, можна сказати,  екстремальних гірських умовах. А коли  пасажири  впевнені у тому, що поїздка залишить лише приємні спогади, то й не зникне бажання раз по раз бачити за кермом саме Родонюка.

Ази водійської справи Петро Миколайович опанував ще перед призовом на строкову військову службу. В солдатській гімнастерці два роки доставляв  вантажі у різні населені пункти Туркменського військового округу. Після служби у Збройних Силах СРСР на рідній Одещині зустрів дівчину з Нетішина, яка у тих краях проходила виробничу практику. Згодом місто енергетиків стало його другою батькі­вщиною. Тут на світ з`явились дві доньки – Іра та Діана. Для них повернення тата із поїздки стає справжнім святом, і не лише тому, що  Петро Родонюк завжди привозить символічний презент чи гостинець. Це є проявом любові та вдячності.

Під час зустрічі із Петром Миколайовичем я поцікавився, яка поїздка запам’яталася найбільше.

- Сім років тому мені було довірено супрово­джувати учасників велопробігу Нетішин-Кузнецовськ,- пригадує водій. - Тоді три десятки станційників на чолі із головою профкому Михайлом Гуком осідлали велосипеди і попрямували на гостини до колег на РАЕС, щоб морально підтримати їх прагнення успішно ввести в експлуатацію четвертий енергоблок. Двісті п’ятдесят кілометрів для автотранспорту – порівняно невелика дистанція. А коли її долати на велосипеді?.. Я тоді співчував нашим хлопцям. До речі, серед них були і героїчні жінки – Людмила Малько, її донька Юля, Олена Канигіна. Звичайно ж, було трохи лячно за старших учасників цієї  велоподорожі. Але тоді ж вкотре переконався, що перемога над своїми слабкостями окриляє людину.

Олександр Шустерук

Фото автора