Експедиційна робота відділу етнографії РОКМ (1996-2004)

Пархоменко Т.

Важливою подією в історії відділу етнографії РОКМ (завідувачка - А.М.Українець) стало відкриття наприкінці 1996 р. нової експозиції, присвяченої основним заняттям мешканців краю, традиційним промислам і ремеслам Рівненщини. Був даний новий поштовх для пошукової та експедиційної роботи, і вже в грудні того ж року авторка статті спільно з працівниками лабораторії поліссязнавства Рівненського інституту культури (завідувачка лабораторії - А. Сівець) вирушила у віддалені села Рокитнівського р-ну (Борове, Кисоричі, Нетреба, Масевичі) [1]. Пізніше, у 1998-1999 p p., експедиція РОКМ була проведена разом з членами Рівненського фольклорно-етнографічного товариства, а також працівниками обласного центру народної творчості на чолі з Леонідом Кашперським: Березово, Біловіж, Блажове, Борове, Буда, Вежиця, Глинне, Дерть, Дроздинь, Залав'є, Кам'яне, Карпилівка, Кисоричі, Купель, Масевичі, Мушня, Нетреба, Познань, Сновидовичі, Старе Село [3]. Фінансова підтримка експедиційної роботи з дослідження північних районів області з боку МНС України, зокрема Росгислава Омеляшка, сприяла продовженню творчої співпраці відділу етнографії з ОЦНТ, художницею Вірою Герасимчук, фотохудожником Анатолієм Похилюком та художнім керівником фольклорного гурту "Веснянка" Рівненського міського Палацу дітей та молоді Віктором Ковальчуком. У1999 р. обстежувалися малодосліджені села Володимирецького р-ну: Біле, Бишляк, Великі Телковичі, Воронки, Зелене, Красносілля, Луко, Малі Телковичі, Новосілки, Радижево, Хино-чі; а також Березнівського - Балашівка, Вітковичі, Михалин, Яцковичі [2J. Республіканського характеру набула здійснена в 2000 році комплексна експедиція селами Сарненського (Люхча, Немовичі, Федорівка) та Дубровицького (Бережниця, Кураш) р-нів, адже, окрім відділу етнографії РОКМ (Українець A.M. та Пархоменко Т.П.), у ній брали участь науковці з різних куточків України: Ірина Несен (Національний музей архітектури та побуту, м.Київ), Олена Чабанюк (Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнології і.м. М.Т.Рильського, м.Київ), Андрій Шкарбан (дослідник народної медицини, Черкаська обл.), Андрій Мазур (Інститут народознавства НАН України, м.Львів), Олександр Романчук (краєзнавчий музей, м.Нетішин), Раїса Тишкевич (історико-етнографічний музей, м.Сарни). 2001 р. відзначився плідною роботою з членами Рівненського фольклорно-етнографічного товариства на чолі з його головою Віктором Ковальчуком у селах Березнівського (Білка, Богуші, Князівка, Ленчин) та Сарненського (Белятичі, Карасин, Карпилівка, Стрільськ, Чудель) р-нів.

У 1999 р. з метою інтерв'ювання переселенців із "забруднених" сіл Чорнобильського, Поліського р-нів Київської області співробітники відділу працювали у складі республіканської експедиції Центру захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій МНС України в Баришівському та Переяслав-Хмельницькому р-нах Київської області, досліджуючи наукові теми: "Народний календар" (Т.Пархоменко), "Народні ремесла" (А.Українець). Пізніше, у 2003 p., у складі подібної ж експедиції авторка побувала в селах Брусилівського, Радомишльського й Попільшшського р-нів Житомирської області, опрацьовуючи теми: "Народні вірування та знання", "Бджіль ництво (бортництво)" (77 інформаторів) Завідувачка відділу етнографії А.Укра їнець досліджувала тему " Народний одяг". Аудіокасети та розшифровані за писи зберігаються в архіві Культуроло гічної експедиції МНС України, м. Київ.

У 2004 р. авторка статті брала участь в експедиції ЦЗКС МНС України в селах Черняхівського, Ружинського, Андрушів а.кого, Новоград-Волинського, Баранівського, Житомирського р-нів, Житомирської області та у Немирівському р-ні Вінницької області, де працювали над темою: "Допоміжні господарські заняття: мисливство, бджільництво, рибальство збиральництво". Влітку 2003 та 2004 рр за кошти, виділені Рівненською обласною держадміністрацією на реалізацію гранта "Шляхами Південної Рівненщини", була здійснена етнографічно-культурологічна експедиція в села Рівненського (Біла Криниця, Гориньград, Городок, Котів, Пересопниця, Тайкури, Шубків), Гощанського (Воскодави, м.Гоща, Дорогобуж, Красносілля, Пашуки, Русивель, Рясники), Корецького (Велика Клецька, Великі Межирічі, Голичівка, Залізниця, Коловерти, м.Корець, Користь, Крилів, Морозівка, Щекичин); Здолбунівського (Богдашів, Мізоч, Нова Мощаниця, Спасів) районів. Вибір маршруту експедиції не був випадковим. Обстежувались населені пункти, відомі не лише історичним минулим і збереженими пам'ятками, але й самобутніми традиціями народної культури Волині [4], [5].

Склад учасників експедиції: А.Українець - завідувачка відділу етнографії РОКМ, Г. Данильчук - завідувачка виставкового сектору РОКМ, О.Романчук - науковий співробітник Нетішинського краєзнавчого музею, В. Даниличева - завідувачка сектору новітньої історії РОКМ, І.Марчук - молодший науковий співробітник сектору новітньої історії РОКМ, О. Сауш - завідувачка відділу природи РОКМ, О. Нагорнюк - художник, аспірант Європейського колегіуму польських та українських університетів м.Люблін, О.Гурисгюк - художник, З. Заболотна - фотограф РОКМ, та керівник проекту, науковий співробітник відділу етнографії РОКМ Т. Пархоменко.

Дослідницька робота проводилась за такими напрямками:

- фотофіксація пам'яток церковної та народної архітектури, меморіальних пам'яток, зразків самобутнього народного мистецтва, предметів побуту;

- аудіозапис розповідей старожилів;

- відеофіксація робочого дня членів експедиції;

- збір предметів музейного значення. З метою збереження матеріальної та духовної культури досліджувались теми:

- основні господарські заняття, ремесла та промисли краю (зокрема млинарство, теслярство, лозоплетіння, гончарсгво та ін);

- дерев'яна архітектура;

- календарна та родинна обрядовість;

- усна народна творчість;

- народна медицина;

- маловідомі сторінки історії Рівненщини 20-40 pp. XX ст.;

- національні меншини на Волині поч. XX ст.;

- фауна та флора краю.

Зібраний матеріал став основою для видання кольорового буклету "Шляхами Південної Рівненщини", у якому представлені результати експедиційної роботи, що проводилась упродовж двох років. Зокрема, зафіксовано особливості одного з місцевих промислів - теслярства, яке й сьогодні залишається одним із найбільш масових промислів на селі. Проведено фотофіксацію дерев'яних будівель кін. ХІХ-поч. XX ст., виготовлених зрубною технікою. Зафіксовані архаїчні форми фігурних вікон, які свого часу зацікавили відомого етнографа Федора Вовка. Останній звернув увагу на особливу конструкцію зрубних хат, у яких можна побачити вікно, що являє собою прорізаний навскіс у колоді отвір, у якому брусок видовженої ромбічної форми може повертатися по горизонталі навколо своєї осі. Подібне вікно було зафіксоване нами в с. Нова Мощаниця Здолбунівського р-ну; але не менш цікавими є й вікна у вигляді двох симетричних трикутників у с. Богдаїлів Здолбунівського р-ну, хреста - у с. Пересопниця Рівненського р-ну, ромба - у с. Крилів Корецького р-ну. Архаїчний звичай вирізьблювати на дерев'яному сволоку хрест продовжує існувати в с. Морозівка Корецького р-ну.

Окрема увага приділена дослідженню конструкції вітряків у селах Щекичин і Стовпин Корецького р-ну, а також у селах Красносілля й Витків Гощанського р-ну. Більша частина старовинних вітряків належить до стрижневих (стовпових) млинів, адже центральним стрижнем у них слугує грубий дерев'яний стовп. Під час їхньої роботи разом з крилами повертається весь корпус вітряка. Каркас виготовлений у формі квадрата. Власне робочий механізм вітряка розташований у двох ярусах. Через верхню частину млина проходить горизонтальний вал, у комлевій частині якого, що виходить назовні, видовбані перпендикулярні отвори для закріплення бруса, до нього й прикріплені крила. Лопасті крил розміщені під кутом; починають обертатись тоді, коли повернуті до вітру (з метою визначення напрямку вітру вітряки мають віконця). Щоб повернути корпус вітряка, а відповідно, і крила відносно вітру, потрібно закріпити "коловорот", для чого навколо вітряка в землю вбивають стовпчики. За грубий брус ("дишло"), що виступав із корпусу, закріплювались ланцюги, які намотуючись на колоду коловерта, повертали дишло та весь корпус млина крилами на вітер.

Водяні млини зафіксовані в с. Півче Здолбунівського р-ну, м.Гоща, с. Воскодави Гощанського р-ну, с. Городок Рівненського р-ну. Один із найархаїчніших та найцікавіших - млин у Городку, який згадується в документах, пов'язаних з маєтком барона Ф.Р.Штейнгеля. Цікавий за своїм архітектурним рішенням і самобутній триповерховий млину Гощі, на якому вказаний час побудови -1889 р.

Про поширення млинів на Україні свідчать традиційні українські прізвища - Мельник, Мельничук, Мірошниченко, котрі вказують на зв'язок їхніх власників з прибутковим заняттям помолом зерна. Усна народна поетична творчість в обрядовій грі кусання калити зафіксувала текстові примовки про млин: - Куда єдєш? / - У млін./ -А що визеш ? / - Мешки. / - А що у мєшку? / - Смєшкі. /- А засмієсса? / - Не буду. / - Засмейсь! / - Не буду! (записи авторки, с. Блажове Рокитнівського р-ну).

З роботою мельника пов'язаний також образний вислів "потрапити під жорна", що означає зазнати переслідування, опали, фізичного нищення. Варто згадати, що в часи "розкуркулювання" одними із перших зазнали репресій саме власники млинів як найбільш заможні на селі люди. Сьогодні ще існує реальна можливість зберегти й реконструювати млини - живі свідки минулих століть, пам'ятки дерев'яної архітектури, скарби технічних знань, що заслуговують на увагу прийдешніх поколінь.

Характер господарської діяльності населення краю сприяв також розвитку соломоплетіння - традиційного виду народного декоративно-прикладного мистецтва Рівненщини. За даними археологів, його поява має безпосередній зв'язок із виникненням в епоху неоліту нової форми господарства - землеробства (6 тис. років тому). Існує думка, що соломоплетіння виникло раніше, ніж гончарство, ковальство та навіть ткацтво.

Вироби з соломи - солом'яні мати - використовували в якості матраців і як засіб для утеплення вікон, дверей, вуликів; із солом'яних снопків виготовляли стріхи будівель. Ще й тепер у с. Морозівка Корецького р-ну можна побачити солом'яну стріху, виконану технікою покриття "у снопки".

Сучасним українським дітям, особливо міським, майже невідомий давній атрибут різдвяно-новорічних свят - Коляда, що являє собою сплетений "сніп-дерево" з жита або пшениці, чи з колосків різних кулыур злакових, зібраних під час жнив. Побачити сплетений снопик -"Коляду" можна в селах Гощанського району - Воскодавах, Дорогобужі - та й у самому районному центрі.

Серед традиційних господарсько-побутових солом'яних виробів увагу привертають "солом'яники" -великі місткості для зберігання зерна та борошна, виготовлені технікою спірального суцільного плетіння зі жмутів соломи, обвитих прутиками лози (на Поліссі ця техніка відома під назвою "шиття ликом"). Під час експедиційного обстеження південних районів Рівненщини, у селах Біла Криниця Рівненського р-ну, Дорогобуж, Ряшики - Гощанського р-ну, Крилів - Корецького р-ну було зафіксоване побутування традиційних солом'яників різних форм та розмірів, "сіваньок" та солом'яних мірничок. "Сіваньки" - ємкості для ручного сіву, як правило, зі стінками, розширеними догори. Для переносу "сіваньок" слугували вушка з сиром'ятної шкіри, до яких прив'язували ремінь, мотузку, пояс, що надягали через плече. Побутові вироби із соломи є зручними у використанні, бо мають невелику вагу та добре провітрюються.

Сьогодні сприяє відтворенню традицій декоративного соломоплетіння в Рівненській області уродженець с. Копитків Здолбунівського р-ну Микола Сергійович Огородник. У творчому доробку майстра представлений особливий вид соломоплетінгої - соломопласгика.

Досить часго плетені вироби є предметами першої необхідності, що виготовляються спеціальними майстрами-кошикарями. Матеріалом для них слугують лоза, коріння сосни, соснова, дубова дранка (фа-нероподібні дощечки, які відщеплювали від колод). Майстер з лозоплетіння Осипчук Володимир Феодосійович, 1928 р.н., з с. Морозівка Корецького р-ну спеціалізується на виготовленні квадратної форми кошиків та дитячих колисок, вміє робити й дерев'яні коробки - "сіваньки". Так само, як і інший майстер з лозоплетіння, Татарин Дмитро Гаврилович, 1942 р.н., родом із с. Нова Мощаниця Здолбунівського р-ну, Осипчук Володимир за допомогою прийому чергування відтінків лози досягає збільшення художньої виразності виробу, отримуючи потрібний декоративний ефект. Якіцо перший майстер у своїй роботі переважно використовує круглі пагони лози, то другий - стругані, розщеплені вздовж лозини. У с. Щекичин Корецького р-ну мешкає майстер з лозоплетіння Коток Павло Сергійович. Він славиться виготовленням традиційних кошиків з покришкою, що застосовуються для зберігання сала, риби. Основна техніка плетіння - каркасна.

Традиційний промисел виготовлення хатнього начиння з клепки відзначений в с. Нова Мощаниця Здолбунівського р-ну, де мешкає бондар Проток Дмитро Ількоїшч. Бондарство погребує спеціального обладнання, зокрема - верстата у формі ослона з сегментоподібним виступом посередині (шаблоном для клепки). Бондарні вироби - це бочки, бодні, відра, цебра, жлукта, дійниці, мірки, солонки тощо. У "пікній" (для тіста) діжі дубова клепка іноді чергувалася з сосновою. Діжки, як і бочки, стягували дерев'яними обручами, способом "в замок". Для виготовлення обручів використовували ліщину. Часом застосовували залізні обручі, виковані місцевими ковалями. Однією з найцінніших порід був дуб, адже, крім міцності й довговічності деревини, враховувалась її здатність надавати продуктам особливого смаку, сприяти процесу квашення. Як правило, з дуба, сосни, граба виготовляли традиційне пристосування для обробки зерна на крупу - ступу. Для цього відшукували шматок грубого стовбура, у середині якого випалювали або видовбували конусоподібне заглиблення-виїмку. Часом видовбували нижню випуклу частину ступи, і тоді вона стояла, немов на ніжках (с. Богдашів Здолбунівського р-ну). Для збивання масла користувались масничками - вузькими високими діжками, які зверху накривались циліндричним вершняком з отвором посередині, куди всгавлялась палиця з насадженим на неї кружком з 5-6 дірками (с. Н.Мощаниця Здолбунівського р-ну).

Посуд вміли робити й місцеві гончарі, адже Рівненщина відома покладами білої, червоної, жовтої, синьої глини. У с. Велика Клецька Корецького р-ну мешкають гончарі Кирильчук Дмитро Назарович, 1929 р. н., та Коваль Михайло Іванович, що пам'ятають секрети праці на ножному гончарному крузі та випалу в горні. На жаль, це ремесло в даний час занепало, гончарі практично не працюють. За день кожен майстер міг зробити до 40 горщиків, випалювати які починали навесні, заставляючи в гори по 300-500 шт. глиняного посуду. Звичайно обпалювання тривало звечора до 5-ої ранку, всього 7 годин. Піч розпалювали сосновими дровами, очікували, коли з горна вийде білий вогонь. Глиняний посуд села Велика Клецька був виготовлений із білої глини з домішками чорного глею. Декор стриманий, часто взагалі відсутній. Виготовляли горщики, миски, полумиски, глечики, макітри, гладишки, баньки, двійнята, слоїки, маснички.

З давніх давен майже все жіноче населення нашого краю займалось ткацтвом та вишивкою. В обстежуваному регіоні нитки для тканин виготовляли в основному з конопляного прядива. Ткали як ужиткові речі (скатертини, рядна, рушники), так і тканини для одягу, які часто оздоблювали вишивкою, виконаною переважно червоними, чорними, білими нитками. Традиційні в минулому техніки вишивки - заволікання, верхоплут, гладь, вирізування - згодом були витіснені хрестиком. Найпоширеніші мотиви в геометричному орнаменті рушників, хусток, наміток, фартухів, сорочок - це ромби, трикутники, квадрати, розетки, хрести, зубці, меандри. Рослинний орнамент характеризується розмаїттям зображень квітів, листя, квіткових галузок. Головний мотив архаїчних композицій у волинських вишивках - восьмипелюсткова розетка, виконана червоними й чорними нитками. У зафіксованих нами хустках мотив розетки поєднаний із зображенням ромбів, квадратів, хрестів. Рідкісними є платові головні убори, композиція кожного кута яких має різне художнє вирішення. Зразки самобутньої народної вишивки та ткацтва переважно зберігаються у шкільних музеях та музейних кімнатах (смт Мізоч Здолбунівського р-ну, м. Корець, с. Біла Криниця Рівненського р-ну).

Осередками кушнірства - промислу з вичинки шкур з хутром та пошиття кожухів - на поч. XX сг. були містечка Корець, Межирічі, Тучин. Невипадково в Корці збереглися назви старих вулиць - Гарбарська та Шнайдерська. Декілька кожухів того часу були виявлені нами в с. Голичівка Корецького р-ну. Тут виготовляли жіночі темно-червоні кожухи, колір яких досягався процедурою дублення - занурення шкур у розчин з кори дуба. Від складу розчину, тривалості дублення колір кожуха змінював своє забарвлення від світло-жовтого до червонуватого відтінку. Якщо кожуху вологу погоду ставав вогким, це свідчило про його неякісне дублення. З метою закріплення кольору шкуру натирали крейдою або перепаленою червоною глиною (в останньому випадку шкура завжди мала червоний відтінок). Жіночі кожухи переважно короткі, з малим коміром-стійкою та прямими рукавами. Довгі чоловічі кожухи вирізняються широким викладеним коміром (м.Гоща). Вишивкою з геометричним орнаментом оздоблювалися ноли, низ, рукави кожуха (ви-користовувались жовті, зелені, червоні, сині нитки).

Під час експедиційного обстеження було виявлено багато фотографій поч. XX ст., 20-30-х років XX ст., на яких зафіксований традиційний одяг представників різних верств населення нашого краю, однострої російської царської та польської армій, форма учнів різних навчальних закладів, місцеві краєвиди та ін. Це світлини з родинних альбомів О.П. Світлицької та O.K. Вінничука з с. Шубків Рівненського р-ну; Г.І. Остапчук з с. Богдашів Здолбунівського р-ну; М.М. Горбової з с. Великі Межирічі Корецького р-ну; барона Ф.Р. Штейнгеля з с. Городок Рівненського р-ну.

Проведена комплексна експедиція дала можливість розкритії маловідомі сторінки історії нашого краю, поповнити етнографічну колекцію РОКМ новими експонатами та фотодокументальними матеріалами, аудіо-, відеозаписами. Сподіваємось, що вони викличуть зацікавлення науковців, краєзнавців та всіх, кому не байдужа доля рідного краю, історична та культурна спадщина Волині.

1. Рокитнівськии р-н, КН 21233 / IV Т 4046; КН 21234 / IV Т 4047; КН 21235 / IV Т 4048; КН 21236 / IV д 5467;КН 21237 / IV д 5468; Доп. №17070.
2. Березнівський р-н, КН 21722 / IV Т 4101.
3. Рокитнівський р-н, КН 21723 / IV Т 4102, КН 21724 / IV Т 4103, КН 21725 / IV Т 4104, КН 21726 / IV Т 4105,КН 21727 / IV Т 4106, КН 21728 / IV Т 4107.
4. Гощанський, Рівненський р-ни, КН 22329 / IV Т 4177, КН 22330 / IV Т 4178, КН 22332 / IV Т 4174, КН 22333 /IV Т 4175, КН 22334 / IV Т 4176 4175, КН 22334 / IV Т 4176
5. Здолбунівський, Корецький р-ни, КН 22537 / IV К 5668, КН 22538 / IV К 5669, КН 22539 5671, КН 22541 / IV д 5672, КН 22542 / IV д 5673, КН 22543 / IV С 5674, КН 22544 / IV С 5675, Доп №20740, КН 22546 / IV Т 4240, КН22547 / IV Т 4241, КН 22548 / IV Т 4242, КН 22549 / IV Т 4243

Пархоменко Т. Експедиційна робота відділу етнографії РОКМ (1996-2004) / Т. Пархоменко // Наук. зап. Рівнен. обл. краєзн. музею: До 165-річчя заснування Рівнен. гімназії: Мат. наук. конф. 23.11.2004 р. – Рівне, 2005. – Вип. 2. – С. 53-57.