Старий Кривин. Якщо біля залізничного вокзалу зійти й повернути вправо, за кілька десятків кроків відкриється незабутній краєвид старого князівського парку, тихого і задумливого, безмовного свідка колишньої слави його власників, сторожа пам'яті віків, що притишують свій біг над цим древнім селом. Од цих столітніх дерев повіє якоюсь дивною таємничістю й неначе скаже: «Зачекай, перехожий, зараз до тебе вийде старий князь і проведе до своєї господи...» Шкода, що цього вже ніколи не станеться, і тільки листя гомонітиме тихо про плинність людського буття і його слави.
З першої половини XVI століття село було власністю древнього волинського князівського роду Острозьких, а з кінця наступного відійшло до династії Яблоновських гербу Прус III, котрі володіли також частиною сусіднього Острога. За переказами, коронний гетьман Станіслав-Ян Яблоновський наказав полоненим татарам викопати навколо своєї садиби у Кривині глибокий рів, який видніє там і досі.
Яблоновські зробили нічим не примітне до того село своєю резиденцією, заклали в Кривині палац, а на початку XIX століття запросили сюди відомого митця палацово-паркового мистецтва Дионісія Маклера. Англійський садівник перетворив непривабливу пустинну місцевість на квітучу оазу, якою згодом неодноразово захоплюватимуться мандрівники, котрим пофортунить завітати до князівської оселі.
Кінець XVIII - початок XIX століття став періодом найвищого розквіту Кривинського маєтку Яблоновських. Сучасники згадують, що палац знаходився посеред великого газону на високому підмурівку. Резиденцію прикрашали широкі канали з чистою джерельною водою. Вражала надзвичайно велика кількість квітів та зелені. Як висловився Ю. Дунін-Карвіцький, «мистецтво замінило в Кривині природу, надто скупу на піщаній рівнині». Головною оздобою кривинського палацу, за словами Е. Хлопіцького, були широкі, на той час ще ніде не відомі вікна з чеського скла. Яблоновські мали прекрасні колекції монет, мінералів; в палаці була картинна галерея, родинна бібліотека та архів.
У 1763 році коштом князя Антонія-Варнави Яблоновського збудовано новий православний храм. Раніше, 1737 року у Кривині з'явився католицький костьол. Виписи із метричної книги костелу від 1834 року згадують про існування при ньому шпиталю. Під Кривином на узвишші знаходився костьол із кляштором сестер милосердя, в якому знаходилася також аптека. При церкві на початку XIX століття існувала якась дуже стара дерев'яна школа, заснована, вірогідно, ще в другій половині XVIII століття. Разом із тим, у Кривині протягом певного часу діяло й однокласне фундушеве училище Міністерства народної просвіти, відкрите на початку 1850-х років коштом князя Владислава Яблоновського.
Один із Яблоновських навіть виробив був привілей на закладення нового містечка, котре мало розміщуватися на узвишші південніше від села, але задум цей не був утілений в життя.
Антоній-Варнава залишив своєму синові Максиміліану Кривинський, Плужнянський та Мощаницький маєткові ключі в Острозькому, Гільчанський у Звягельському та Дерманський із Погорільцями в Дубенському повітах Волинської губернії. Окрім розлогих володінь, сенатор і воєвода Царства Польського М. Яблоновський отримав у спадок Чорноліський маєток і 200 000 дукатів готівкою. Мешкаючи у Варшаві і маючи там два власних палаци, він відвідував Кривинську резиденцію досить рідко, головно влітку.
Через кілька десятиліть по смерті батька, у 1842 році, незважаючи на отриманий солідний спадок, Максиміліан
позичає в держави велику суму грошей. Дотепер точно невідомо, чи він повернув цей борг, чи ні. Протягом першої половини XIX століття над розкішним князівським маєтком небо почало захмарюватися. Згодом через свою надзвичайно добродушну вдачу та завдяки численним «друзям» серйозні фінансові проблеми почав відчувати також його син Владислав, шамбелян конституційного двору Царства Польського. Саме Владислав, котрого сучасники згадували як «красивого, милого, захоплюючого, ґречного до всіх, прекрасно вихованого - великого пана у всьому розумінні цього слова», став останнім із Яблоновських, який володів Кривином. Через його числені борги розкішний Кривинський маєток небавом було передано Острозькій дворянські й опіці.
Рятуючи володіння Яблоновських від повного занепаду, тесть Владислава Бенедикт Михайлович Тишкевич викупив його частину (Плужнянський та Гільчанський ключі) і записав її на ім'я дочки Людгарди, а невдовзі, 7 лютого 1856 року, Кривинський маєток було продано з публічного торгу в Санкт-Петербурзькій опікунській раді дійсній статській радниці графині Наталії Павлівні Зубовій. Родина Яблоновських, забравши зі своєї старої резиденції найнеобхідніше, в тому числі, очевидно, й архів (більшість з палацових речей теж була продана), переїхала до Плужного, де згодом також було зведено чудовий палац.
Зовні усе ніби залишилося по-старому, ось тільки одного чогось не стало... серця і любові. Невідомо, чи нова власниця хоч раз приїжджала до свого нового маєтку. Повірені, які з її рук хазяйнували у Кривині, намагалися скористатися ним для власних вигід. Князівська резиденція і розкішні газони, рукотворна краса, яка не залишала байдужими сучасників - дуже скоро все стало надбанням пам'яті та оповідок. Село продовжувало жити, але це життя вже було буденним і сірим. Кривин став подібним до багатьох навколишніх волинських сіл, а в другій половині XIX століття кривинчани вже навіть добре не пам'ятали імен своїх колишніх господарів...
Немає більше князівського палацу, і барвистих квітів, немає струмків, що тихим шепотом повнять вечірню тишу. Лишилася пам'ять. Лишився двохсотлітній парк. Залишилися спогади сучасників і пожовклі аркуші історичних документів, у яких - історія Старого Кривина - колишньої резиденції Яблоновських...
Тарас Вихованець