Відомий оперний співак Львова Андрій Поліщук наш земляк

Романчук О.

Український письменник і дослідник історії вітчизняної літератури і культури, директор Львівського музею Івана Франка Роман Горак дослідив життєвий шлях уроженця села Нетішин відомого оперного співака, людини виняткової долі Андрія Зотовича Поліщука. Хотілося б ознайомити читачів “Нетішинського вісника” з долею цієї самобутньої людини, оскільки публікації романа Горана для нетішинців важкодоступні. 
Народився Андрій Поліщук 29 січня 1906 року в селі Нетішин Острозького повіту в сім’ї селян Зотія Васильовича Поліщука та Марії Яківни Супрун. Крім Андрія в сім’ї було ще семеро дітей. Батько працював мірошником, був людиною розумною і підприємливою – всім дітям дав вищу освіту.
Андрій навчався в Острозі, куди виїхала сім’я його батьків. Після російсько-польської війни за Ризьким мирним договіром місто Острог залишилося на території Польщі. У 1927 році йому виповнився 21 рік і згідно польським законам Андрієві судилося служити в армії, але він був переконливим носієм Христової науки: любити ближнього свого, як самого себе, і це переконання зробило його супротивником війни. Хлопець не взяв в руки зброї і був засуджений трибуналом у Варшаві на п’ять років, один місяць і один день ув’язнення. Сидів у столичній тюрмі, а потім в Тронках, що на Познанщині.
Бог дав Андрієві Поліщуку талант художника, поета. Його вірші зачарували російського письменника, автора популярних книжок для народу Андрія Рубакіна. Саме Рубакін дізнався про ув’язненого у Варшаві Андрія Поліщука і підняв громадскість на захист в’язня. У тюрмі Андрій одержав листівку від останнього секретаря Льва Толстого-Булгакова.
Невдовзі вся європейська преса оповіла про долю Андрія Поліщука. На його ім’я в тюрму з усього світу приходили листи підтримки, а також листи до президента Польщі Мосціцького з вимогою звільнити в’язня совісті. Листи протесту президенту писали Альберт Ейнштейн, Ромен  Ролан, Герберт Уеллс-найвизначніші письменники та діячі культури світу. Вимогу про звільнення прислали 50 представників англійського парламенту. Спільні зусилля увінчалися успіхом. Після трьох років ув’язнення Андрія було звільнено і він повернувся в Острог. В Острозі голос юнака почув Олександр Улуханов і намовив йти вчитися у Вільнюську консерваторію до відомого педагога Івана Кармінова. Батько був проти, бо вважав спів несерйозним заняттям і не професією, тай співали в сім’ї Поліщуків всі не гірше Андрія, але хлопець все-таки поїхав учитися. Там же, у Вільнюсі, відбувся його перший публічний виступ у залі “Купеческого собрания”, на запрошення російського хору. Враження слухачів було фантастичне. По місту йшли чутки про послідовника Шаляпіна. Проте Андрій перебивався з дня на день випадковими заробітками співаючи в різних хорах. Батько відмовився надавати йому допомогу. Після першого курсу на прослуховувані Поліщук був відібраний поза конкурсом на навчання у Варшавську консерваторію до класу Гейнтса, у якого навчався з 1931р. по 1935 р. Хлопцеві було присуджено доволі солідну державну стипендію. Він ще студентом дебютував на сцені Варшавської опери в партії Антоніо в опері Моцарта “Весілля Фігаро” та опері Ніколає “Віндзорські пастухи”. Закінчив навчання у класі оперного співу у Фрешля та диригента Бердяєва. У 1936 році, відразу після екзаменів був запрошений до Львова в оперний театр самим Олександром Улухановим. Дебютував 8 грудня 1936 року в опері “Борис Годунов”, яку ставив О.Улуханов, а диригував Бердяєв.
Грандіозний успіх випав Андрієві Полішуку за участь у ювілейній виставі “Наталки – Полтавки” до сторіччя її написання. Виставу ставив Андрій Рудницький, режисер Леся Кривицька.На головні ролі були запрошені найкращі співаки з усього світу. За рекомендацією Улуханова в цій виставі роль Миколи виконував Андрій. Це був його тріумф. Не було такої газети, й не було жодного критика, який на сторінках цих газет не писав би про нього.
Пізніше Поліщук разом з Лесею Кривицькою вирушають в турне по Галиччині. Вона читала шедеври української поезії, він співав. 
Андрій мав чудові акторські дані й прекрасну зовнішність, а тому не дивно, що на нього впав вибір зіграти в першому звуковому повнометражному західноукраїнському кінофільмі за сценарієм Романа Купчинського та Василя Софронова-Лозицького “До добра і краси”.
Перед нападом Німеччини на Польщу Андрій поїхав в Острог до батьків, де був арештований, але випадково уникнув смерті.
З приходом радянської влади став у Львові ведучим солістом опери, але  тоді не міг показати свій голос у повній красі. У ті часи сцену заполонив оперний трафаретний соціалістичний реалізм.
В 1940 році одружився з уроженкою м. Острога Оленою Володимирівною Малиновською, а 17 червня 1941 року в них народилася дочка Анна, відомий зараз у Львові лікар-окуліст.
З приходом німців відмовився співати в опері для загарбників і повернувся в Острог до родини. В Острозі працював на різних адміністративних роботах, рятував людей від вивезення до Німеччини, а також відкрито виступав проти окупаційної влади, за що змушений був переховуватись.
Після війни Андрій Зотович знову повертається до Львова і стає ведучим солістом-басом. У театрі тобі працювали над операми М. Вериківського “Мати-наймичка” та М.Лисенка “Запорожець за Дунаєм”, в яких він виконував провідні партії. 
30 травня 1946 року після прем’єри опери Д.Россіні “Севільський  цирульник”, де він виконував партію Бертоло, його арештовують і засуджують до десяти років. Відсидів чотирнадцять літ. У 1954 році до нього прибула дружина з донькою, щоб розділити його долю в засланні. У вересні 1956 року прийшла довідка про реабілітацію за відсутністю складу злочину, але додому Поліщук повернувся тільки через чотири роки. У Магадані організував український хор.
Після повернення з таборів був знову прийнятий солістом Львівського оперного театру, де працював з 1960 р. по 1971 р. У 1971 році на знак протесту за знущання над ним , як українським митцем, на знак протесту проти русифікації оперного театру А.Поліщук написав заяву на звільнення. З того часу він був під пильним оком КДБ, який шантажував його і робив у його помешканні обшуки. Під час останнього обшуку у 1983 році були вилучені особисті записи, листи А. Ейнштейна, Г.Уеллса та інших діячів світової культури.
7 листопада 2002 року Андрій Поліщук на 97-му році життя відійшов від нас у вічність, залишивши нам книгу своїх віршів “Бунтар”, “Спогади пережитого”. Він писав: “…не дивлячись на свій досить драматичний життєвий шлях – 17 років в’язниць, таборів і заслання, я через усе своє життя від юнацьких літ до посивілої голови,куди б мене не кидала лиха доля, чесно і з любов’ю служив українському мистецтву, всюди достойно голосив слово і пісню мого народу, якого мова, культура, пісня, мистецтво є одним з найкращих у світі, але яким діялася кривда віками. Дбати про їх вільний розвиток, красу й велич було і є моїм свідомим обов’язком людини на основі вселюдської правди і справедливості – волі, рівноправ’я, братерства всіх людей на землі”.

Романчук О. Відомий оперний співак Львова Андрій Поліщук наш земляк / О. Романчук // Нетішинський вісник. – 2003. – № 7. – 15 лют.