Романчук О.
Населення сучасної Волині неоднорідне за своїм національним складом. Основну його масу складають українці. Протягом століть землі Волині були в складі різних держав і частково заселялися етносом окупантів. Але крім загарбників тут також селилися представники інших народів, серед яких були і чехи. Перші чеські поселення з’явилися на Волині у 1863 році, коли 17 сімей з Богемії оселилися при селі Дагорнивицях Дубенського повіту 1. Масового характеру переселення набуває з 1863 року, коли царський уряд надав переселенцям з Чехії значні пільги, головними з яких були право на звільнення протягом 20-ти років від усіх повинностей, в тому числі й від військової служби на 5 років. На ці ж роки припадає ріст безземелля селян в Чехії, посилення гніту німецько-австрійської бюрократії. Велику увагу (серед бажаючих виїхати за межі Австро-Угорщини) привертала Волинь, де земля була майже у десять разів дешевшою при високій родючості. Чехи на той час домоглися високого рівня агротехніки і культури землеробства. Російський імператор був зацікавлений в чеських переселенцях – без винятку досвідчених землеробів, для господарського піднесення одного з найвідсталіших в європейській частині імперії регіону 2 .
Крім землеробства, переселенці займалися пивоварінням й іншими промислами, були добрими будівельниками. Чехи користувалися культурною автономією, яка сприяла підтримці зв’язків з вітчизною, допомагала зберегти мову і традиції. За своїм соціальним становищем чеські переселенці були неоднорідні. Царська адміністрація ділила їх на тих, що “мали матеріальні кошти” і “більш терплячих нужду”. Загалом же чехи були більш заможними, ніж корінне населення. Наприкінці 1870-х – початку 1880-х рр. дещо зменшилася хвиля еміграції з Чехії на Україну. Головними причинами цього визначалися труднощі у придбанні земельної власності та поширення на чехів у 1887 році військового обов’язку 3.
Чехи про життя своїх співгромадян у Російській імперії дізнавалися з періодичних видань. Одним із них був тижневик «Російський чех». Видавався він у Києві. Його редакція знаходилася в готелі «Прага». Редактором і видавцем газети був В.Вондрах. на сторінках тижневика, що видавався чеською мовою, містилися політичні, господарські та культурні огляди, які присвячувалися як подіям в Росії в цілому, так і становищу чеських переселенців зокрема 4.
На карті Острозького повіту, від 1868 року, значиться декілька чеських колоній. Про одну із них – Ядвоніно І йтиметься у цій статті. Автору не відома точна дата заснування цього поселення вихідцями з Чехії, але вдалося записати два перекази про його заснування. Один розповіла мешканка с. Півнева Гора Ляхевич Зоя, 1918 р.н. Для неї батькоКостянтин розповідав, “…що перший землю (ліс) в Ядвоніно купив німець Юнг, другий і третій чехи Долежав, Душплик. Три рідні сестри Зоїної баби Марії були за ними замужем. Долежав та Душплик померли до колективізації і похоронені на могілках в Ядвоніно”. Жителька Новосілок Марія Борисюк розповідала, що чехи прийшли в цю місцевість зі сторони села Кам’янка. За плечима несли нехитрий домашній скарб і малих дітей. Жінка говорила, що чехи втікали в Острозький повіт від утисків німців І. Поселенці вибрали місце для села на дюнному підвищенні, витягнутому по осі захід – схід, по краю правої заплави безіменного струмка, що витікає з боліт в околиці села Сторониче.
В той час, коли прийшли чехи, дана місцевість була поросла дубовим лісом. Колоністи вирізали і розкорчували дюну під поля, побудували хати, господарські будівлі. Ґрунти в околицях поселення були піщані, супіщані і малородючі. Зате заплава струмка була з багатими травостоями і давала можливість тримати велику рогату худобу, коні, вівці. Тому основний напрямок в господарстві був звернутий в сторону тваринництва, яке давало основний прибуток.
До початку переселення на Волинь 97% чехів належали до римо-католицького віросповідання. Царський уряд, допускаючи їх на окраїни імперії, де значну частину населення становили католики-поляки, зобов’язав переселенців розірвати будь-який зв’язок з Ватіканом. Таким чином російський уряд розраховував створити для чехів особливий церковний устрій, який би викликав розкол серед місцевих католиків. Такі розрахунки уряду ґрунтувалися на знанні ним релігійної ситуації в самій Чехії. Справа в тому, що чеський католицизм мав значні відмінності від католицизму польського з його ортодоксальністю і фанатизмом. Церква в Чехії розкололася на багато течій і напрямків – гуситів, євангелістів, кальвіністів тощо. Цей процес збігся в часі з початком переселенського руху чехів до Російської імперії. Цілком природно, що колоністи представляли весь різнобарвний спектр релігійних течій, напрямків і рухів, що панували тоді в чеській церкві. Більшість переселенців були вихідцями з Богемії, де ще в часи Яна Гуса існувала сильна опозиція традиційному католицизму 8.
Вже на початку 70-х р. чехи виявили повну готовність приєднатися до правосла’я. Цей висновок ілюструє подія, яка відбулася 11 травня 1870 р. в м. Острозі з нагоди святкування Дня пам’яті слов’янських першовчителів Кирила і Мефодія. Сюди зібралися чехи з Острозького, Дубенського та Рівненського повітів. Вони прибули на урочистості зі своїми знаменами і хоругвами. Символічні написи означали релігійне і політичне об’єднання двох слов’янських народів – чехів і росіян. Знамено було урочисто освячене архієпископом Агафангелом 9.
Чехи з Ядвоніно з часом теж переходили до православної віри. В журналі Волинські єпархіальні відомості за 1892 р. надрукована накладна про чехів Волинської єпархії, що приєдналися до православ’я протягом 1890 року. Там є список чехів з колонії Ядвоніно: Маршалек Олександр (Франц) Тимофійович, 51 рік, Маршалек Олександра (Францішка) Францівна 51, діти Олександр (Адольф) 21, Марія (Іосифа) 14, Камінек Вікентій Вікентійович 32 роки, дружина Камінек Євгенія (Францишка) Францівна 28 І , їх діти: Володимир (Франц) 5, Людмила (Вікентія) 6, Йосиф 2, Софія (Іосифа) 1, Камінек Антон (Франц) – 18 років, Янча Володимир (Коломан) Коломанович 22 роки. Кубик Іоан Францович 50 років, дружина Єкатерина Іоановна 47. Цимбурек Іосиф (Франц) Іосифович 37 років, дружина Марія (Вікентія) Тимофіївна 42, син Цимбурек Іосиф Іосифович 2 роки. Видра Іоан Іоанович 44 роки, дружина Анна Антонівна 45, діти: Іоан 20, Антон (Франц) 18, Олександр (Адольф) 15, Іосиф 13, Анна 12, Юлія 9. Мусиль Іоан Йосипович 53 роки, діти: Мусиль Володимир (Франц) 15, Ксенія (Францишка) – 23, Анна (Іосифа) 11. Дворжачек Іосиф Іосифович 63 роки, дружина Анна (Іосифа) 61, їх дочка Марія (Францишка) 32, дочка Марії Анна (Антонія) 12. Шутера Олександр (Карл) Карлович 28 років, Шутера Антон (Франц) Карлович 19, Шутера Стефан Карлович 15. Мусиль Іосиф Іосифович 58 років, дружина Анна (Іосифа) Іосифовна 47, діти: Людмила (Іосифа) 23, Софія (Францишка) 20, Марія – 18, Ксенія (Вікентія) 4, Іосиф 1. Шутера Іосиф Карлович 50 років, дружина Анна Іоановна 52, діти: Вікентій 23, Антон (Франц) 22, Анна 18, Софія (Іосифа) 14. Клукан Іосиф (Франц) Францович 37 років, дружина Анна (Іосифа) 38, діти: Володимир (Франц) 14, Іосиф 4, Владислав півроку, Марія (Іосифа) 12. Войтова Софія (Вікентія) Іванівна 19 років, Кубик Іоан Іоанович 20 років. Холупник Іосиф (Франц) Павлович 36 років, дружина Єлена (Вікентія) Вікентіївна 29 років, діти: Антоній (Рудольф) 6, Софія 4, Олександр (Франц) 2, Ольга (Іосифа) 4 місяці. Ворач Іосиф Андрійович 62 роки. Дуршпек Олександр (Вільгельм) Карлович 41 рік, дружина Софія (Іосифа) Карлівна 39, діти: Володимир (Карл) 13, Іван 10, Юліан 8, Марія 15, Анастасія (Амалія) 12, Анна 5, Софія 3, Христина півроку. Дворжачек Яків (Августин) Іосифович) 23 роки, Ворач Анна (Францішка) Іванівна – 66 років, Ворач Михайло Іосифович 31 рік, дружина Єлизавета Яківна 33, діти: Михайло 7, Володимир (Станіслав) півроку, Софія 5, Анна (Францишка) 4, Марія (Кароліна) 2. Рихлік Іосиф Георгійович 57 років, дружина Анна (Елеонора) Тимофіївна 47, діти: Володимир (Рудольф) 23, Марія 19, Віра (Амалія) 17. Рихлік Іосиф Іосифович 28 років, дружина Марія Іосифовна 27, діти: Михайло 5, Єлена (Елеонора) 2, Машка Євгенія (Юзефа) Ігнатівна 19 років.
Вищеназвані жителі чеської колонії Ядвоніно були приписані до приходу Богоявленського собору м. Острога в такі числа: 4, 6, 11, 15, 29 серпня, 5 вересня 1890 року 10.
Олександр Цинкаловський про чеську колонію писав: “Ядвишин, колонія, Острозький пов., Плужанська волость, 17 км від Острога. В кінці 19 ст. було там 42 домів; 270 жителів і євангелицький дім молитви”11. Виходячи з цих відомостей можна судити, що основна маса переселенців з Чехії були євангелистами, частина яких прийняла православну віру, і в колонії було дві конфесії.
15 жовтня 1913 року в місті Почаєві було проведено зібрання настоятелів чеських приходів і священиків-чехів для обговорення питань церковно-релігійного життя чеських приходів на Волині під головуванням Волинського Єпархіального місіонера Архімандрита Митрофана. Слухали доповідь священика с. Гільчі Олексія Ванека. Після обговорення доповіді постановили: “…В приходах с исключительно чешским населениемъ совершать церковные службы на чешском языке, не избегая однако и языка словянского, произнося песнепения по усмотрению настоятеля. Там же, где население прихода смешаное, служить по славянски, некоторые же возгласы, молитвы и песнопения, по усмотрению настоятеля, исполнять по чешски; Евангелие же непременно читать на двух языках: на словянском и чешском. В смешаных приходах исключительно для чехов устраивать вне богослужения собрания и беседы в школах или даже в частных домах. Стараться практиковать общее пение на религиозных собраниях в школах и домах по чешски, а в церкви – по словянски, содержание же песнопений на усмотрение настоятелей. Для большего успеха общего пения покорнейше просить Его Высокопреосвященство определять псаломщиков в чешские приходы из лиц хорошо понимающих пение и могущих руководить общим хором…» 12.
З кожним роком перехід чеського населення Ядвоніно в православія розширювався і на початку ХХ століття в колонії постало питання про будівництво православного храму. Крім Ядвоніно, чехи жили в сусідній німецькій колонії Михайлівка13, селі Станіславівка 14. В навколишніх селах і хуторах були українські сім’ї, а дорога до Острога із Ядвоніно займала багато часу.
У фондах міського краєзнавчого музею м. Нетішин зберігається 4 документи, які мають відношення до будівництва церкви в селі Ядвонін. В даній статті я приведу два із них: “Благочинному Протоірею Николаю Кроткевичу. По Указу Его Императорского Величества, Волынская Духовная Консистория слушали: предложение Высокопреосвященного Антония, Архиепископа Волынского и Житомирского, от 30 минувшего Декабря за № 9484, такого содержания: «Дело о достройке церкви в чешской колонии Ядвинин близь г. Острога поручается о. Игумену Савватию, которому и передать ассигнованные на сие деньги, находящиеся у покойного протоирея Гапановича». Приказали: об изложеном к исполнению Благочинному, Протоирею Николаю Кроткевичу послать указ. Января 3 дня 1912 г."15 … “Благочинному, Протоіерею Николаю Кроткевичу. – По Указу Его Императорского Величества, Волынская Духовная Консисторія, на основаніи резолюціи Его Высокопреосвященства от 12 Декабря 1911 года за № 9680 и вследствіем рапорта Вашего от 4 сего Января препровождая при сем за исключением пересылочных, одну тысячу рублей взятых заимообразно из консисторских сумм на постройку церкви в кол. Ядвинин, поручаем Вам о времени полученія денег и записки их на приход донести. Консисторія. Января 25 дня 1912 года…”16
Церква в Ядвоніно будувалася із дерева за типовим проектом. За розповідями старожилів села вона була такої форми, як в селі Новородчиці Острозького району. Це однокупольна церква разом з дзвіницею. Стіни церкви зовні були обшиті струганими дошками і покриті фарбою.
Невеличка церква була побудована в західній частині села у 1913 році, поблизу роздоріжжя на села Карлс Вальд, Кам’янка, Михайлівка. Освятили церкву 10 листопада на свято великомучениці Параскеви. Напроти церкви, за метрів 100 на високій піщаній дюні, витягнутій по осі захід-схід, було закладене приходське кладовище, яке збереглося до цього часу. Православні чехи, українці хоронили своїх покійників у східній частині кладовища, німці, поляки – в західній. Кладовище умовно було розділене на чотири частини, де кожна із націй мала свій куток. Могили німців були відгороджені від чеських парканом із дощок у три горизонтальні ряди. Над парканом був козирок із дошки. На більшості могил стояли пам’ятники, в основному типу “вазон”, виготовлені із піщаника в сусідньому селі Кам’янка. На даний час частина із них зруйнована. Крім пам’ятників, на багатьох могилах лежать плити з піщаника з вирізаними епітафіями. Кладовище було огороджене жердинами, а на вході була хвіртка. Серед могил ростуть сосни, дуби. На кладовищі в Ядвонін ховали православні з сіл Півнева Гора, Михайлівка, Прикордонне (Карлс Вальд), Дертка.17
Через дорогу, напроти церкви, стояла школа, будівництво якої чехи добилися на початку ХХ століття. Дах школи був критий оцинкованою жерстю. Це була початкова школа, уроки в якій велися чеською мовою.
Порівняно з місцевим українським населенням рівень писемності у німців і чехів був набагато вищим. Мережа народних шкіл в їхніх поселеннях була досить густою, там діяли читальні та бібліотеки.
Представники цих національностей навчальні заклади спочатку утримували на власні кошти і навчання проводили національними мовами за іноземними підручниками.
Згодом ці національні школи були підпорядковані Міністерству народної освіти і поступово перетворювалися на російські міністерські школи 18 .
Хати в селі були побудовані під одним дахом разом з хлівами, клунями, які відділялися від житла сіньми. В кожній хаті чеха була піч, але іншої конструкції, ніж в українців. В печах пекли хліб, пироги, а їжу варили на плитах, яких на кухні було 3-4. Часто плити, грубки були обкладені кахлями. В коминах печей були вмуровані залізні прути, до яких підвішували для коптіння сало, м’ясо, ковбасу. В деяких господарствах коптильні були зведені на подвір’ях. Хати і хліви в селі були криті соломою і зрідка - оцинкованою жерстю. Біля хат стояли погреби, колодязі з “журавлями”.19
Чеські колоністи, в основному, займались сільським господарством. Воно було в них на значно вищому рівні, ніж у волинських селян. У колоніях можна було зустріти і хорошу молочну худобу, і молотильні млини, сіялки та багато іншого сільськогосподарського реманенту .
Чехи-переселенці були більш підприємливими і більш культурними за волинське селянство. Легко відкривали торгівлю і різного роду ремісниче виробництво 20. Чехи в Ядвонін маючи значні площі сіножатей, займалися тваринництвом. Держали по декілька дійних корів, свині, пару робочих і пару коней на виїзд. В кожній хаті був сепаратор, і з переробленого молока виробляли масло, яке збували в м. Острозі, а після 1921 р. в м. Славуті. Вставали о 2-3 годині ночі, запрягали коні, грузили на фаетона масло і везли в Славуту, де здавали євреям оптом. Це було до колективізації. Випаси були поділені на секції, в яких по черзі пасли худобу чехи та німці. Там були викопані криниці, а біля них стояли дерев’яні корита для води.
Орної землі в чехів було мало. Сіяли більше жита, яке стояло стіною до 1,5 м. Жито жали серпами. Поля удобрювали гноєм. За подвір’ями під гноївку було відведено спеціальне місце, де за зиму збиралася гора гною, який весною вивозили на поля спеціальними робочими возами 21.Після Ризького мирного договору, яким завершилася радянсько-польська війна, у 1921 р. за 2-3 км на північний захід від села по р. Вілія став кордон. Село Ядвонін стало прикордонним з відповідним жорстким режимом. За кілометр на захід від села стояла радянська прикордонна застава.
Через східну частину села тягнулась вузькоколійна залізна дорога, прокладена австро-угорськими полоненими солдатами у 1916 р. Ця вузькоколійка була прокладена із залізничної станції Кривин в сторону Шумська, але була недобудована і дійшла тільки до с. Дертка теперішнього Ізяславського району. В роки розрухи залізниця була розібрана, а в 1923 р. відновлена, і по ній вивозили лісоматеріали на станцію Кривин. На початку 1930-х р. в 66 кварталі був побудований шпалоріз, де деревину сосни різали на залізничні шпали. На вирубці лісу і на шпалорізі працювали чоловіки-чехи із с. Ядвонін. В 1930-х р. ліс був вирізаний, і чехи перейшли працювати в колгосп.
Колгосп в с. Ядвонін був організований в березні 1933 р. і одержав назву імені 8-го Березня. В погосподарській книзі за 1944-46 рр. перший запис вступу селян в колгосп датується 8-им березня 1933 р. 22. Далі йдуть дати 20, 30 березня 23.
До колективізації в Ядвоніно було розвинуте таке ремесло як ткацтво, де ткачі із ниток замовника ткали полотно, рушники, рядна для населення із навколишніх сіл. Працювали столярі, теслярі, ковалі, стельмахи. Шили одяг і взуття. Чех Шуляк мав олійню. Стельмах-колесник Вацлав Янча постійно мав трьох учнів, які протягом 3-х років здобували фах стельмаха. Колеса з Ядвоніно надходили ковалям в с. Дорогощу, де масово виготовлялись вози.24 Стельмахи Франц Марцінковський, 1875 р.н., з сином Станіславом, 1907 р.н, працювали в промисловій артілі с. Дорогоща.25 Після колективізації ці промисли почали занепадати.
Голодомор 1932-33 рр. не зачепив прикордонне село Ядвонін, населення якого живучи у прикордонній зоні, мало деякі пільги і забезпечувалося продовольчими і промисловими товарами.
З початком колективізації почалися масові репресії у вигляді “розкуркулення” заможних селян і виселення їх з території України. Не обминули вони і колонію Ядвонін.
В 1935-36 рр. з прикордонної зони почали виселяти німців і поляків. В Ядвоніно жили сім’ї німців: Аусберг Роберта, 8 синів і 2 дочки, Райнер, сини та дочка. Син Райнера Готліб навчався в с. Куневі у ковбасника Ніча робити ковбаси. Жила сім’я німця Юнга та інші. В хати, з яких були вислані німці, заселялися сім’ї українців і поляків з сусідніх сіл.
В 1938-39 рр. в околицях Ядвоніно і на території села стали зводити залізобетонні довготривалі оборонні точки (ДОТи) лінії Сталіна. Колгоспники, нагнані з багатьох сіл, копали ями під споруди. Виливали ДОТи солдати, вихідці з азійських республік Радянського Союзу. Бетон возили вантажівками з с. Дертка, де був бетонний завод. Будівництво проходило під керівництвом військових інженерів.
В міжвоєнний період в початковій школі уроки велися чеською мовою, а з другої половини 1930-х р. були переведені на українську. Директором був чех Зведелик, який загинув на фронті в роки Великої Вітчизняної війни.
В 1939 р. жителька сусіднього села Півнева Гора Клавдія Ляхович закінчила в с. Кунів 10 класів, а потім в Проскурові 3-х місячні учительські курси і була направлена в школу с. Ядвонін, де працювала протягом 1939-41, 1944-45 рр.
Варто відзначити, що чехи в колонії жили за власнми національними обрядами, додержуючись звичаїв свого народу. До колективізації чоловіки ходили в костюмах з жилетками, в хромових чоботах. Чехи святкували всі свої національні та православні свята. Під час проводів до початку 1930-х р. чехи застеляли могили рідних скатертинами. На скатертини ставилася їжа: печені поросята, великі круглі булки, пляшки з горілкою, яку пили маленькими чарками. Кожну могилу освячував місцевий священик. Його старожили пам’ятають як високого худого чоловіка, який жив на квартирі в селі.
В 1939 році радянські війська увійшли у Західну Україну, і в тому ж році вона приєдналася до Української Радянської Соціалістичної Республіки. Українські землі об’єднали, але кордон і прикордонний режим не був ліквідований. Застави з прикордонниками стояли до початку війни – 22 червня 1941 року. Щоправда, прикордонний режим був пом’якшений, але перетинання кордону не заохочувалося. В 1939 році в Острозі відкрили педагогічну школу, де навчалися сотні юнаків і дівчат з усієї округи, але там не навчався жоден чех. Чомусь чеське населення ігнорувало педагогічну освіту. Всі старалися господарювати на землі.
В 1940 р., під час війни СРСР з Фінляндією, із села на фронт було мобілізовано одинадцять юнаків і молодих чоловіків, але ці дані, напевно, неповні (Див. Додаток № 1).
Початок німецько-радянської війни пройшов стороною. Мобілізовані на фронт не потрапили у зв’язку з швидким просуванням німців. З приходом окупантів в селі зберігся колгосп і населення уже працювало на нових господарів. На роботу до Німеччини із села було вивезено 6 чоловік. (Див. додаток № 2). У 1942 р. німецька влада виселила з села Ювківці українські сім’ї, а в їхні хати поселили німців з навколишніх місцевих колоній. В с. Ядвонін з Ювківців було переселено українські сім’ї – Хрипанюка Назара, Соколюка Назара, Шевчука Ульяна, Рудюк Палашки, Кучерук Пріськи, Рибіцького Трихона. Переселенців поселили в порожні хати, в яких раніше жили німецькі сім’ї, і дали по 0,50 га землі.
18 січня 1944 р. радянські війська звільнили північні райони Ізяславщини. 1 лютого в партизанські загони Олексенка було призвано 4 чоловіки і з іншими партизанами вони були перекинуті за лінію фронту 26.
З 2 лютого в лави Робітничо-Селянської Червоної Армії почалася мобілізація військовозобов’язаних. Сама масова мобілізація на фронти Великої Вітчизняної війни була проведена в Ядвоніно 3 березня 1944 року. Останній призовник чех Ростислав Дуршпек пішов на фронт 20 січня 1945 року. (Див. додаток № 3)
На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах загинули 18 чоловік. 29 (Див. Додаток № 5).
Багато фронтовиків було поранено, частина з них стала інвалідами ІІ та ІІІ груп. З армії фронтовики масово стали повертатися в село у вересні 1945 р., деякі служили до 1947 р.
В роки війни молодь і чоловіки середнього віку були на фронтах, а також працювали на шахтах Донбасу. (Див. додаток № 4). В 1944 році серед жителів Ядвонін були старожили, які могли ще бути свідками зародження чеської колонії. Полька Борушевська Зузана, 1868 р.н., чешка Ворач Єлізавета, 1858 р.н., чех Кучерик Павло, 1867 р.н., чех Крафт Іван, 1866 р.н., чех Шутер Вікентій, 1865 р.н., полька П’ятковська Марія, 1860 р.н., поляк Яновський Йосип, 1869 р.н.
Погосподарська книга зберегла дату побудови наймолодшої хати села – це 1944 р. В цьому ж році Дунька Савчук побудувала хату, хлів, клуню. В наступні роки хатів в с. Ядвонін не будували.
Цікаво прослідкувати дати побудови хат, хлівів, клунь. Якщо до колективізації на подвір’ї для зберігання збіжжя, обмолоту зерна на току обов’язково повинна була стояти клуня, то в часи колективного господарювання ця будівля втратила своє призначення.
В господарствах біля хати залишився тільки хлів для великої рогатої худоби, свиней.
Найстаріші датовані будівлі в селі – хата, хлів, клуня були в чеха Клукана Йосипа, 1912 р.н., з датою побудови 1892 р. Далі ідуть дати 1896 – 1 господарство, 1897 – 5, 1901 – 1, 1906 – 1, 1912 – 1, 1914 – 1, 1915 – 1, 1916 – 1, 1918 – 3, 1920 – 4, 1921 – 1, 1923 – 4, 1924 – 3, 1925 – 3, 1926 – 3, 1927 – 2, 1928 – 5, 1929 – 3, 1930 – 1, 1932 – 1, 1933 – 1, 1934 – 1, 1935 – 2.
У 1938 р. у восьми господарствах були зведені хата, хлів, клуня, а в 14 – хата, хлів, 1939 – 2, 1944 – 1 27. В 1944 р. в селі було записано в сільській раді 69 датованих хат з господарськими будівлями, а в решті записів у графі “Рік збудування” стоять прочерки. Це може свідчити, що ці будівлі були зведені першими поселенцями, які заснували село, але дати побудови загубились з плином часу. Можливо, що нові поселенці колонії придбали господарства і вселялися в старі хати, не знаючи їх дати побудови. У 1938 році в Ядвоніно було зведено 22 хати й хліви і 8 клунь. Це не були нові будівлі, тому що в 1938 році зносилось сусіднє польське село Станіславівка, хутори і, імовірно, частина будівель звідти була перенесена в Ядвоніно.
Погосподарська книга є цінним джерелом, де записана площа присадибної ділянки кожної сім’ї, кількість худоби, плодових дерев, площу землі під зернові та овочі. Вказано, якою була площа землі під господарськими будівлями і будівлями під житлом.
Норма присадибної ділянки однієї сім’ї колгоспника тоді становила 0,31-0,32 га, але були сім’ї, у власності яких були площі різної величини. Цікаво прослідкувати їх площу. В 1944 році в Ядвонін проживало 107 сімей. Найменша присадибна ділянка була площею 0,14 га. Далі ідуть 0,15 га – 1; 0,20 – 1; 0,21 – 1; 0,31 – 12; 0,32 – 38; 0,33 – 2; 0,34 – 2; 0,35 – 3; 0,40 – 2; 0,42 – 2; 0,43 – 1; 0,44 – 1; 0,45 – 3; 0,46 – 3; 0,47 – 1; 0,48 – 1; 0,49 – 2; 0,50 – 3; 0,51 – 2; 0,52 – 2; 0,53 – 1; 0,54 – 2; 0,55 – 2; 0,56 – 2; 0,57 – 1; 0,61 – 2; 0,63 – 1; 0,64 – 1; 0,65 – 2; 0,66 – 3; 0,69 – 14 0,70 – 1; 0,71 – 1. Найбільші присадибні ділянки площею 0,72 га були в сім’ях чехів Маречика Вікентія, 1882 р.н., Маречика Франца, 1893 р.н., Шутера Володимира, 1904 р.н.
На кожній присадибній ділянці частина землі була засіяна житом і засаджена картоплею. Рідко сіяли ячмінь, а ще рідше просо.
В 1944-46 рр. у кожному господарстві була корова, менше держали телят. Вісім чеських хазяїв держали по одному коню. У 13-ти сімей на подвір’ї було по 1 вівці-матці і по декілька ягнят грубошерстої породи.
У 1944 році на село була 1 свиноматка, в 1945 р. – 4, а 1946 р. –1. Поросята віком до 6 місяців тримали майже в кожному господарстві і рідко свині були віком до 9 місяців. Кіздержала тільки родина Володимира Камінека.
Кожне господарство в селі було обкладене обов’язковими податками як грошовими, так і натуральними. Протягом року треба було здати 240 літрів молока, 240 яєць, 40 кг м’яса, вовну, шкіру великої рогатої худоби та свиней.
За кожне плодове дерево і кущ смородини потрібно було платити податок. Тому в селі в садибах 57 сімей не було жодного плодового дерева, а хто мав, то платив “за корні” по 7 карбованців за штуку. В 1944-45 рр. в селі росло 5 груш, 9 слив, 29 яблунь. На піщаному ґрунті непогано родили вишні, і тому їх було найбільше – 218, але біля хат росло, в основному, 2-4. Рідко в кого було 6-8, тільки в садку чеха Варач Михайла росло 10 яблунь, 3 сливи, 2 вишні. Основна маса плодових дерев в селі - це були молоді саджанці посаджені в роки війни.
В 1944 р. відновилося навчання в школі, яка була з початкової реорганізована у семирічку. Школу очолив директор Вітковський. 5, 6, 7 класи були в хаті чеха Миколи Душплика, висланого з села як куркуля. В 1947 р. школу-семирічку закрили і перевели у початкову. Це було зв’язано з тим, що чехів вивезли на історичну батьківщину.
Після війни в селі почався еміграційний процес. В 1944 р. з села виїхало 2 сім’ї, в 1945 р. – 4, в 1946 – 6, а в 1947 р. примусово вивезли майже всіх чехів. Для вивезення майна чеських сімей в навколишніх колгоспах були мобілізовані їздові з возами. Для цього було потрібно сотні підвід виселення чехів почалося у березні і тривало до початку червня. Людей, майно, худобу звозили на залізничну станцію в с. Оженін Острозького району і грузили у грузові вагони. Залишилися тільки 2 сім’ї – Дуршпек Григорій, 1888 р.н., дружина Анна, син Вячеслав, Козловська Зоя Григорівна, 1922 р.н., дочки Еміля, Люся. В трьох родинах дівчата з чеських сімей були замужем за українцями і росіянином. Вони залишилися жити в селі. В порожні хати чехів з навколишніх, ближніх і дальніх сіл почали з’їжджатися сім’ї, в яких були проблеми з житлом у своєму селі. Після виїзду чехів, с. Ядвонін його перейменували у Новосілки. В селі стало жити 56 українських сімей, 24 польських, 2 чеські і 1 білоруська. З 31 січня 1947 року колгосп ім. 8-го Березня в Ядвонін очолив колишній партизан, командир роти загону Муздльова Юрчук Тимофій Ігнатович, 1913 р.н. 28.
Колгосп в селі до війни і в перші післявоєнні роки був досить багатий. Основні прибутки давала велика рогата худоба. Корови в чехів були породисті і давали багато молока. В селі був сепараторний пункт, а вершки возили в с. Мякотин на маслозавод. Після укрупнення колгоспів тваринництво в селі стало занепадати, а бідні піщані ґрунти давали малі врожаї.
З кожним роком кількість сімей в Новосілках зменшувалася. У 1947 році з села виїхала 21 сім’я, 1948 р. – 2, 1949 р. – 5. Сім’ї виїжджали в м. Острог, села Плужне, Шикеринці, Кам’янку, Прикордонне та інші. Три родини виїхали на Сахалін. Після виселення чехів церкву в селі закрили і розібрали. До війни діти в 5-7 класи ходили в школу в село Хотинь Другий (раніше Баляри) за 7 км. Ті діти, які хотіли мати середню освіту, навчалися в школах сіл Кунів, Плужне. До рідного села було 10-15 км , і тому весь навчальний рік вони жили в гуртожитку. З 1947 до 1990-х рр. учні з Новосілок в 5-8 класи ходили в школу за 5 км в с. Кам’янка. За браком дітей початкова школа в Новосілках в кінці 1960-х закрилася. Діти ходили в початкову школу в сусідню Михайлівку. Із закриттям початкової школи багатодітні сім’ї почали виїжджати з села в Миколаївську, Херсонську, Донецьку області та м. Ізяслав.
Після війни в селі був клуб, і там 1-2 рази на тиждень з с. Дертка приїжджав кіномеханік і крутив фільми.
Крамниця була в хаті Кокорського Олексія, а сам власник садиби був продавцем.
На початку 1960-х р. колгосп в Новосілках об’єднали з сусіднім колгоспом в с. Михайлівка, а пізніше – з с. Дертка. В селі було 2 тваринницькі ферми, конюшня, свиноферма. Основним напрямком господарювання в Новосілках було тваринництво.
В середині 1980-х р. в селі було 12 хат. На сьогодні їх залишилося 9. В західній частині села живе Павло Романюк, 1927 р.н., а в східній – Микола Камінський, 1943 р.н., з дружиною. Решта хат стоїть пусткою. Ще в 2004 р. в 7-ми хатах жили люди. Пройде ще рік-два, і село Новосілки стоятиме як привид, дивлячись на світ порожніми вікнами хат, побудованих роботящими руками чехів, німців, поляків та українців.
Додаток № 1
Жителі с. Ядвонін, призвані на війну, розв’язану Радянським Союзом проти Фінляндії (листопад 1939 – березень1940 рр.)
Цвях Володимир Володимирович, українець, 1921 р.н.
Петровський Рафаїл Сігізмундович, поляк, 1920 р.н.
Клукан Іван Володимирович, чех, 1906 р.н.
Каминек Сергій Іванович, чех, 1920 р.н.
Длович Йосип Володимирович, чех, 1920 р.н.
Халупник Вячеслав Вікентійович, чех.
Тіхий Володимир Йосипович, чех, 1916 р.н.
Кокорський Адольф Станіславович, поляк, 1920 р.н.
Цвях Володимир Володимирович, українець, 1920 р.н.
Рамбовзек Вячеслав Францович, чех, 1916 р.н.
Маречек Йосип Вікентійович, чех, 1919 р.н.
Додаток № 2
Вивезені на роботи до Німеччини в 1942-43 рр.
Дуршпек Олександр Миколайович, чех, 1925 р.н.
Маречик Віра Францівна, чешка, 1923 р.н.
Сикора Франц Йосипович, чех, 1896 р.н.
Рихлик Йосип Володимирович, чех, 1923 р.н.
Рибицький Василь Трохимович, українець, 1924 р.н.
Рудюк Явдоха Павлівна, українка, 1923 р.н.
Додаток № 3
Список жителів с. Ядвоніно, які були учасниками бойових дій в 1941-45 рр.
Ягода Йосип Францович, чех, 1911 р.н.
Дуршпек Йосип Володимирович, чех, 1916 р.н.
Вуяс Едвард Францович, поляк, 1916 р.н.
Шутер Юліан Антонович, чех, 1913 р.н.
Янча Йосип Вячеславович, чех, 1927 р.н.
Клукан Йосип Володимирович, чех, 1912 р.н.
Зимбіцький Йосип Володимирович, поляк, 1911 р.н.
Сикора Володимир Францович, чех, 1922 р.н.
Шуляк
Шуляк Михайло Йосипович, чех, 1898 р.н.
Шуляк Володимир Михайлович, чех, 1927 р.н.
Крафт Констянтин Антонович, чех, 1926 р.н.
Маречик Франц Вікентійович, чех, 1893 р.н.
Шутер Володимир Антонович, чех, 1904 р.н
Хрипонюк Микола Хомович, українець, 1919 р.н.
Безпятко Петро Васильович, 1912 р.н.
Кокорський Олександр Станіславович, поляк, 1922 р.н.
Нестерський Олександр М., українець, 1908 р.н.
Горбатюк Ігнат Михайлович, українець, 1912 р.н.
Кучерик Вячеслав Карлович, чех, 1926 р.н.
Рибицький Трохим Юхимович, українець, 1899 р.н.
Рибицький Станіслав Трохимович, українець, 1927 р.н.
Долежал Ярослав Антонович, чех, 1913 р.н.
Кокорський Олександр Станіславович, поляк, 1922 р.н.
Новоселецький Йосип Володимирович, поляк, 1923 р.н.
Новоселецький Франц Володимирович, поляк, 1926 р.н.
Видра Йосип Іванович, чех, 1898 р.н.
Видра Іван Іванович, чех, 1911 р.н.
Ромбовзек Бодулим Францович, чех, 1921 р.н.
Соловей Олександр Федорович, чех, 1909 р.н.
Соловей Ярослав Федорович, чех, 1919 р.н.
Ворач Юліан Михайлович, чех, 1922 р.н.
Ворач Володимир Михайлович, чех, 1926 р.н.
Янча Йосип Іванович, чех, 1912 р.н.
Куклинська Софія Людвіговна, полька, 1923 р.н.
Куклинська Кароліна Людвіговна, полька, 1925 р.н.
Соколюк Ананій Юрійович, українець, 1907 р.н.
Каминек Іван Юліанович, чех, 1922 р.н.
Маршалек Володимир Григорович, чех, 1924 р.н.
Марцінковський Станіслав Францович, поляк, 1907 р.н.
Марцінковський Казимир Францович, поляк, 1909 р.н.
Марцінковський Вячеслав Францович, поляк, 1911 р.н.
Маречек Вацлав Вікентійович, чех, 1922 р.н.
Дуршпек Кирило Володимирович, чех, 1905 р.н.
Дуршпек Ростислав Миколайович, чех.
Шуляк Іван Йосипович, чех, 1899 р.н.
Видра Йосип Іванович, чех, 1903 р.н.
Видра Андрій Йосипович, чех, 1907 р.н.
Рихлик Вячеслав Володимирович, чех, 1926 р.н.
Додаток № 4
Вивезені на роботу на Донбас в 1944 р.
Дуршпек Іван Володимирович, чех.
Каминек Олександр Йосипович, чех, 1929 р.н.
Квасюк Віра Талимонівна, 1925 р.н.
Новоселецька Кароліна Володимирівна, полька, 1920 р.н.
Шутер Лідія Антонівна, чешка, 1926 р.н.
Юнг Зінаїда Андріївна, чешка, 1929 р.н.
Додаток № 5
Жителі с. Ядвоніно, які загинули на фронтах
Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр.
Долежал Олександр Антонович, чех, 1921 р.н.
Долежал Йосип Антонович, чех, 1911 р.н.
Семенюк Филимон Терентійович, українець, 1916 р.н.
Шутер Йосип Антонович, чех, 1901 р.н.
Цимбурек Володимир Вікентійович, чех, 1926 р.н.
Цвях Микола Володимирович, українець, 1920 р.н.
Дмитрук Володимир Іванович, чех, 1903 р.н.
Каминек Констянтин Володимирович, чех, 1925 р.н.
Вуяс Едвард Францович, поляк, 1916 р.н.
Клукан Вячеслав Володимирович, чех, 1916 р.н.
Савчук Василь Ярмолович, українець, 1899 р.н.
Халупник Вячеслав Вікентійович, чех.
Манько Федір Антонович, чех, 1922 р.н.
Захарчук Василь, українець, 1900 р.н.
Козловський Петро, чех.
Липовський Йосип Йосипович, чех, 1914 р.н.
Свиріда Іван Васильович, українець, 1912 р.н.
Крафт Йосип Іванович,чех, 1910 р.н.
Примітки
1. Манько М.П. До історії чеських поселень на Волині // Велика Волинь: минуле і сучасне. Тези регіональної наукової конференції.- Рівне, 1991. – С. 29.
2. Костриця М.Ю. Життя і смерть професора Є.А. Рихліка // Національні меншини Правобережної України: історія і сучасність. Житомир: “Волинь”, 1998. – С. 163.
3. Воловик О.В., Рішан Н.А. Чехи на Волині // Національні меншини… С. 159.
4. Там же. – С. 160, Волынские епархиальные ведомости. - № 21. - 1916. - 19 мая. – С. 199-203. Чехи на Волыни.
5. Державний архів Рівненської області – Ф. 545 ОП – 1 Спр. 509, 517
6. Спогади жительки м. Острога Ляхович Зої Костянтинівни, 1918 р.н., записані 2 серпня 2004 р. // Архів Романчука О.М.
7. Спогади жительки с. Новосілки (Ядвонін) Борисюк Марії Тихонівни, 1936 р.н., записані 1 серпня 2004 р. // Архів Романчука О.М.
8. Блашкевич Л.А. До питання про віросповідання Волинських чехів. // Національні меншини… - С. 161. Арндт Николаус. Чехи на Волыни. Из истории поселений с 1862 по 1947 годы и сравнение с немецкими поселениями. // Родина Волынь: сборник статей и воспоминаний о жизни немцев на територии современных Житомирской, Ровенской и Волынской областей Украины, составленый на основании публикаций немецкого исторического общества (“Wolhynische Hefte”) «Волынь» и «Волынских тетрадей». Визентхайд; Житомир, 1998. – Т. 17. – С. 148-149.
9. Там же. – С. 162.
10. Волинські єпархіальні відомості. - № 23. - 11 августа 1892. – С. 719-721.
11. Цинкаловський О. Велика Волинь і Волинське Полісся. – Вынныпег, 1984. – С. 561.
12. Постановленіе о.о. настоятелей чешских приходов и священников чехов – по вопросам церковно-приходской жизни чешских приходов на Воліни. // Волынские епархиальные ведомости. - № 49. - 5 декабря 1913. – С. 874-875.
13. Романчук О.М. З історії німецької колонії Михайлівка на Ізяславщині. // «Сангушківські читання». Збірник наукових праць. Львів, 2004. – С. 186-191.
14. Романчук О. Загублене село Станіславівка. // Волання з Волині =Wolania z Wolynia. - № 26. – 1999. – С. 23-27
15. Міський краєзнавчий музей м. Нетішин. Відділ фондів КН-6013 Дк-144.
16. МКМН. ВФ КН-6014 Дк-145.
17. Спогади жительки села Новосілки (Ядвоніно) Камінської Марії Володимирівни, 1919 р.н., записані 3 вересня 1994 р. // Архів Романчука О.М.
18. Щербак М.Г., Щербак Н.О. Політика царського періоду щодо німців та чехів на Правобережній Україні в ХІХ столітті. // Національні меншини… - С. 12.
19. Спогади Зої Ляхович, Марії Камінської, Марії Борисюк.
20. Кимюх В.В. Про населення національних меншин на Волині у другій половині ХІХ ст. // Національні меншини…- С. 29.
21. Спогади Зої Ляхович, Марії Камінської, Марії Борисюк.
22. Погосподарська книга основних виробничих показників господарств колгоспників за 1944-46 рр. сільської ради с. Михайлівка. // Архів сільської ради с. Дертка Ізяславського району Хмельницької області.
23. Там само.
24. Спогади Жителя м. Острога Денисюка Дмитра Кириловича, 1908 р.н., уроженця села Майдан Плужнянської волості, записані в 1997 р. // Архів Романчука О.М.
25. Спогади Камінської Марії.
26. Погосподарська книга…
27. Там само.
28. Там само.
29. Погосподарська книга… Книга пам’яті України. Хмельницька область Ізяславський район. Т. 4. 1995. “Поділля”. – С. 13-306.
