Мiй Нетiшин

Для мене Нетішин -  місто рідне. Хоч я проживаю у селі Киликиїв Славутського району, але народилася  у Нетішині. Тут живуть мої родичі, тому зараз я часто їжджу до них. Кожна поїздка відрізняється від іншої тим, що місто змінюється на очах. Ось з’явилися дитячі ігрові майданчики, а тут - вечірнє місто «виграє» кольорами веселки. Влітку воно потопає у квітах, у пахощах хвої, а зимою крони дерев не в силах сховати від допитливих очей багатоповерхові будинки. Мені подобається прогулюватися центром міста, біля фонтану. Йду не поспішаючи, милуюся краєвидами, захоплююся жителями Нетішина і радію.    У таку хвилину забуваються усі негаразди, наче потрапляєш у чудову казку. І казка ця - Нетішин. Я впевнена, що саме завдяки їм, енергетикам, місто так швидко розвивається та розбудовується­.

Життя людини багатогранне і різнобічне, але воно в усі часи включало у себе турботи про матеріальне, про побут та статки, про місце у суспільстві та соціальні проблеми. Звісно, хоча й «не хлібом єдиним...», як сказано у Біблії, але було б  нечесно стверджувати, що в світі є люди, яких не турбує матеріальне становище. Спостерігаючи за життям у Нетішині, хочу сказати, що люди тут живуть заможно. Це говорить про те, що вони мають роботу, стабільну заробітну платню. А все завдяки розвитку атомної енергетики.

ХАЕС забезпечує роботою жителів сусідніх міст і сіл. Це вже дуже добре. Безперебійне постачання електроенергії у міста і села говорить про те, що ми на шляху розвитку до кращого майбутнього. Щодо роботи ХАЕС та про радіа­-ці­йний стан у Нетішині, то населення інформується в реальному режимі часу у випусках новин, а також у місті встановлені відповідні інформаційні табло.

Мені відомо, що багато вихідців із Киликиєва також живуть у Нетішині і працюють на атомній електростанції та в інших сферах. Зокрема мої рідні живуть тут з тих часів, коли розпочиналося спорудження АЕС. Часто, коли заходить розмова про прожите життя, згадують, як приїхали молодими дівчатами та хлопцями будувати місто енергетиків, як саме тут знайшли свою долю.

Тоді все було інакше. Навколо ліс, недалеко село Нетішин. Дехто влаштувався у гуртожитку, а дехто доїжджав до місця роботи. Моя тьотя працювала кухарем у їдальні, а дядько - водієм. „Коли син отримав кімнату у гуртожитку, - згадує бабуся, - вирішила поїхати відвідати онука, який щойно народився. Вийшла з автобуса на трасі Славута-Острог і йду. А куди - не знаю. Кінця-краю немає. Добре, що ще одна жінка їхала зі мною, то веселіше було. Не знаю, скільки часу ми йшли. Ось і місто. Кілька будинків, магазин і танцювальний майданчик. Мені аж недобре стало. Переживала за сина. Але час проходив. Ось і квартиру син одержав, дочка народилася. А місто розбудовувалося, і через роки його стало не впізнати».

Дійсно, життя нетішинців відрізняється від інших: на вулицях дуже чисто, в оселях тепло і затишно, вулиці освітлені. Діти мають можливість навчатися, розвивати свої таланти і здібності, займатися улюбленою справою, адже діють тут гуртки, секції, клуби. Завдяки піклуванню керівників, слава про місто енергетиків лине по всій Україні та за її межі. Воно славиться спортсменами, співаками, художниками і просто людьми своєї справи.

Для мене особисто здобутки жителів - це приклад,  стимул до навчання, до досягнення своєї мети, це втілення краси. Дійсно, мені також хочеться жити в таких умовах, навчатися і мати такі технології, як в учнів Нетішина. Я сподіваюся, що керівництво атомної електростанції дослухається до думки тих людей, які не проживають у тридцятикілометровій зоні, адже вони є сусідами, і надаватимуть їм пільги та допомогу. Вірю, що Хмельницька атомна електростанція працюватиме на користь країні, народові і говоритимемо ми тільки про мирний атом. Сподіваюся, що всі труднощі будуть подолані і завжди у цьому місті шумітимуть верби і тополі, цвістимуть вишні, горітиме полум’ям ягід червона калина.

Тетяна Цехмейструк,

учениця 9 класу Киликиївського НВК

 

Повiр у це! 

Давно північна частина сучасної Хмельниччини була покрита дрімучим лісом. Соснові бори, непрохідні хащі, ревіння диких звірів, сміх лісових мавок, милозвучний плин вод красуні Горині.

На такій землі оселилася перша вигнанниця київського князя Святослава, його кохана Милуша, рабиня за походженням, що народила нешлюбну дитину князеві - сина Ізяслава. Від роду рабині Милуші, як стверджує легенда, пішов великий рід полісян. Наші предки були гарними бондарями, стельмахами, гончарями, зброярами, шорниками, ковалями... А благодатні землі дозволили розвивати рільництво та скотарство.

Цей край приваблював до себе князів Заславських, Любомирських, Острозьких, гетьмана Яблоновського... У XVII столітті починає розвиватись промисловість. А з розвитком науково-технічного прогресу у XX столітті виникла потреба у будівництві атомної електростанції на території Хмельниччини.

Отож, постановою від 14.07.75 р. №56 Держплан УРСР погодив акт вибору майданчика для будівництва атомної електростанції і визначив найменування об’єкта - Хмельницька АЕС. Її будівництво розпочалося 1979 року біля селища Нетішин.

Тепер це красень-місто, а його серцем, його цитаделлю є Хмельницька атомна електростанція. Зараз там працює понад 5 тисяч працівників, десятки різнопрофільних підрозділів. Хімія та машино­будування, металообробка, ком­п’ютерна техніка і зв’язок, автомобільний транспорт і будівельні конструкції, захисне спорядження - все це в полі інтересів Хмельницької атомної електростанції. В складі підприємства ремонтні і будівельні служби, залізничний і автомо­більний цехи, військова частина з охорони важливого народногосподарського об’єкта. Тут є такі екзотичні спеціальності як водолаз, коваль, майстер з озеленення, психолог, друкар, рибник, інженер-перекл­адач. Кожен на своєму місці виконує важливу роботу. Усі разом - колектив, який працює на кінцевий результат.

Хмельницька АЕС дала робочі місця жителям навколишніх сіл і районів. Лише із тих, хто проживав на території Хоняківської сільської ради, Хмельницька атомна електростанція забезпечила роботою 400 осіб. Із них водіїв - 27, будівельників - 9, вихователів дитячих садків - 5, вчителів -25, медиків - 7, слюсарів - 14, інженерів - 4,  працівників комунальних підпри­ємств - 17, лаборантів - 6, продавців - 12, сантехніків -7, швачок - 2, технологів - 1...

На території Хмельницької атомної електростанції діє ПТУ №23, нині професійно-технічний ліцей, який забезпечує станцію і навколишні підприємства необхідними робітничими професіями, тому нам, випускникам шкіл, є можливість обрати професію до душі і працевлаштуватись.

Я особисто мрію обрати професію інженера-теплоенергетика і працювати на ХАЕС. Працювати за покликанням -  наймиліша відрада, втіха і насолода. У такій праці - невичерпне джерело енергії, що  перетворює ніщо в дивні дива, казку - в дійсність, звеличує і облаго­-ро­джує людину, дає їй радість і гордість, до усвідомлення того, на що вона здатна. Якщо ж відняти у людини можливість трудитись, вона внутрі­шньо перестає жити.

Я народився у сім’ї, де кожен цінує працю. Ніхто із нас не ухиляється від роботи, хоч би якою важкою вона не була. А надто дідусь. Від природи такий маленький, а як вправно орудує косою, лопатою, молотком... Своє щастя він здобув у праці. А відтак повагу не тільки від нас, а й від тих, хто знає його. Таким хочу бути і я - висококваліфікованим і відповідальним у своїй роботі. Адже робота на електростанції вимагає максимуму уваги і зосере­дженості.

То як же житимемо ми через 100, 200 років? Я бачу чисті й прикрашені, як світлиця у гарної господині, села, сяючу мережу довершених доріг, достаток у родинах, комфортні умови праці, якісне обслуг­овування населення, високорентабельне сільське господарство, газифіковані і електрифіковані села. А для цього варто взяти долю у свої руки, вже сьогодні творити нове життя з усвідомленням того, що такий стратегічний об’єкт, один з найпотужніших в Україні, несе великий потенціал. Тоді Україна буде не тільки географічним центром Європи, а й політичним, культурним, економічним, енергетичним.

Повір у це, сучаснику!

Володимир Марченко, учень 11 класу  Хоняківської зош