Чотири роки тому учень Оженинської загальноосвітньої школи №2  Острозького району Вадим Олійник вперше взяв участь у конкурсі дитячих малюнків «Атомна енергетика і ми», організованому відділом роботи з громадськістю та ЗМІ. Тоді він ще не мав уявлення про роботу діючої АЕС, тому сподівався на сторонню допомогу. Хорошими порадниками для юного художника стали батьки. Вони попередньо познайомились із літературою про ХАЕС і надихнули Вадима на створення тематичного малюнка. Результат не забарився: хлопець потрапив до когорти призерів. А потім для всіх приємною звісткою стало запрошення відвідати персональну виставку творчого доробку юного художника, що була організована у актовій залі Оженинської загальноосвітньої школи №2.

Побачене вразило. Восьмикласник представив на оглядини більше трьох десятків картин, написаних, як мовиться, по-дорослому. Пейзажі, натюрморти, графіка. Більшість робіт виконано олійними фарбами. Подумалось, що в прізвищі – Олійник – є щось символічне. Про талановитого хлопця було сказано багато хороших слів не тільки вчителями, рідними, а й наставником, учителем малювання із Бугрина Олександром Опанасиком.

А за рік знову був конкурс «Атомна енергетика і ми», на якому робота Вадима Олійника удостоєна Гран-прі. Згодом її експонували у Третяковскій галереї в Москві.

Зараз Вадим Олійник навчається у десятому класі. За кілька останніх років підріс, змужнів і, звичайно, вийшов на значно вищу щаблину творчості. У цьому змогли переконатись відвідувачі його нової персональної виставки,  органі­зованої в холі Острозької центральної районної бібліотеки. Тут представлені картини, які Вадим написав протягом кількох років.

Найбільше заворожують пейзажі. В основному це краєвиди околиць його рідного села Стадники. Їх назви говорять самі за себе – «Чорний вир», «Весняна повінь» тощо. Цікаві асоціації пов’язані саме із картиною «Моя річка». Мова йде не про повноводну Горинь, на березі якої часто Олійник береться за пензлик, а про маленьку річечку, яка протікає поряд із обійстям сім’ї Олійників. Вона є дорогою для Вадима, бо пов’язана із роками дитинства, коли батьки пильнували, щоб дитина далеко не відходила від оселі. Юний художник не міг залишитись байдужим до приємних спогадів, що є світлими, як і використані фарби.

У творчому доробку стадниківського митця багато картин із зображенням птахів, звірів. На їх зображення надихнуло захоплення батька полюванням. Син бачить в батькові хорошого порадника, бо тато також знається на малюванні, виготовленні скульптур. Своє вагоме слово завжди може сказати й мама Світлана, яка знає технологію створення картин, малюнків. Але найбільшим критиком і поціновувачем творчості Вадима Олійника є бабуся Марія, яка мешкає в Оженині. В її творчому доробку є також багато цікавих полотен, добре вдаються портрети. Ось внукові у цій царині, переконана во­на, треба ще до­бре попрацювати.

На феномен Вадима Олійника звернули увагу професійні художники. Їх вражає, що у такому юному віці він має відчуття кольору, композиції, простору. Принаймні вони пророчать гарне творче ма­й­бутнє, за умови, що бажання пос­ті­й­ного поступу бу­де супроводжувати його по життю.

Рідні Вадима Олійника мріють про його персональну виставку у Нетішині, місті, де вже спалахувала і нині зберігається у Інформаційному центрі  іскорка його непересічного таланту.

Олександр Шустерук