Уквітчаний роками і справами

 З Яковом Мар’яновичем Павловичем я познайомився майже тридцять років тому. Шепетівський краєзнавчий музей готував нову експозицію, оформлювати яку призначили художника з Хмельницького. Невисокий, з відкритим обличчям і жадобою діяльності, він зразу прийшовся «до двору» нашого невеличкого колективу. Бо працював душевно, з ентузіазмом і натхненням по 12-15 го­дин на добу. Звичайно, що й ми змушені були підлаштовуватись під цей графік. В перервах між роботою слухали «байки» старшого і знанішого чоловіка, адже Яків вже тоді обіймав посаду головного художника Хмельницьких художніх майстерень, був членом Спілки художників України, просто старшим товаришем, який зазнав у житті чимало біди. Він наймолодший в сім’ї, семирічним залишився без матері. Так-сяк зростав «на людях» і після закінчення середньої школи два роки працював  робітником очисного забою шахти №25 Свердловського району, що  на Луганщині. Далі Збройні Сили СРСР, Туркестанський округ, кордон. Попиваючи чай №36, заварений особливим способом, ми слухали про Карацупу, зустріч з Будьонним, особливості місцевих звичаїв. В Туркменії пройшло 12 років його життя. Яків Мар’янович гарний опові­дач. А ще кращий роботяга з поглядом митця. Він потрапив у перший набір  художників-оформлювачів Ашхабадського  художнього училища ім. Шота Руставелі (1963-1968), яке закінчив без відриву від виробництва.

Після його закінчення працював у Торговій палаті та Міністерстві побутового обслуговування Туркменії, займався прикладною та промисловою графікою, тобто створював товарні фір­мові знаки, логотипи, упаковки. Виконані ним етикетки вино-горілчаних виробів друкувалися тоді в Німеччині. З цими роботами Яків Мар’янович дебютував на профільних виставках в Ашхабаді, Ташкенті, Ризі, Ленінграді. Понад 200 робіт з прикладної графіки принесли йому ім’я. Повернувшись на Поділля, Я.Павлович працює у Хмельницьких художньо-виробничих майстернях (1975-1985 – головний художник). Бажання фахового удосконалення спонукало його до навчання на Вищих курсах з проектування та дизайну при Центральній експериментальній студії Спілки художників СРСР (1980-1986). У складі дизайнерської групи він бере участь у розробці проекту реконструкції вулиці Ольги Кобилянської в Чернівцях, у впорядкуванні Центрального Будинку художника на Кримській набережній в Москві. Він є автором комплексного благоустрою меморіальних скверів воїнам Великої Вітчизняної війни у Хмельницькому, у селах Попівці та Давидківці Летичівського і Хмельницького районів, автором експозицій Шепетівського краєзнавчого музею, музеїв Миколи Островського у Берездові та Ізяславі. Всього ним оформлено біля 30 музеїв, розроблено понад 300 фірмових знаків, логотипів та піктограм, десятки буклетів, плакатів, каталогів. Він учасник  міжнародного бієнале у м.Белграді, Югославія -1996р.; виставок у м.Берліні, ФРН -1986р.; м.Скопії, Македонія - 1997р.;  м.Парижі, Франція - 1997р.; м.Сілістрі, Болгарія - 1977, 1981,  1981рр.; в Ташкенті, Ашхабаді, Лені­н­граді, Москві, Чернівцях, персональних виставок у багатьох обласних центрах України та нашому сла­вному Нетішині (1997, 2001рр.).

У 2001 році за творчу діяльність його удостоєно обласної премії ім. В. Роз­вадовського.

Аж ось 15 грудня миттцю виповнюється сімдесят. А він молодий духом і творчими замислами. Здоров’я тобі, ювіляре!

Віктор Гусаров,

лауреат премії ім. Сіцінського