Внутрiшня потреба – творити
Перше знайомство Юрія Насенюка з технічними пристроями відбулось ще у п’ятому класі. Вдома вийшла з ладу електрична праска і мама Анастасія забідкалась, бо ця річ у господарстві конче необхідна, а нову не завжди у крамницях застанеш. Хлопець вирішив її полагодити. Коли «оновлену» праску увімкнули – зникло світло у всьому багатоквартирному будинку, де мешкали сім’ї учителів (мама у школі селища Угроїди, що на Сумщині, викладала українську мову та літературу). Однак це тільки підбадьорило юного раціоналізатора до пошуку себе в техніці. Юрій з товаришами захопився створенням діючих макетів мініатюрних літаків, їх ще називали кордовими моделями. Коли у місцеву бібліотеку навідувався Юрій або його друзі Володимир, Григорій, Валентин, її завідуюча вже наперед знала, яку саме літературу їм потрібно. Такі популярні журнали, як «Юний технік», «Моделіст – конструктор» хлопці перечитували, від «А» до «Я». У інших виданнях знайшли рекомендації зі створення сухого пального для запуску малих моделей ракет. Допитлива компанія взялась за створення цих літальних апаратів.
На околиці селища Юрій зі своїми друзями обладнали імпровізований космодром. До старту першої ракети готувались ретельно. Спроба виявилась не зовсім вдалою, бо паперовий циліндр із стабілізаторами зміг піднятися у повітря лише на метрів п’ять.
- Ми щось перемудрили із пропорціями в суміші. Будемо експериментувати далі, - обнадіяв однодумців Юрій.
Згодом у них все вийшло. Ракети здіймались у вись на метрів сто-сто п’ятдесят. У момент вигоряння всього палива у двигуні спрацьовував парашут і вона успішно приземлялась.
- Коли ми вже набули гарного досвіду у створенні ракет, - пригадує Юрій Павлович,- то запуски почали проводити тільки в нічну пору. Важко описати це видовище. Після запуску двигуна із сопла виривається майже метровий струмінь вогню, від якого освітлюється велика територія. Кожен політ супроводжувався великим шумом.
Сьогодні мало кого здивуєш ефектним фейєрверком, майже кожна урочиста оказія не обходиться без численних яскравих спалахів у небі. А у шестидесятих-сімдесятих роках це було диковинкою. Юрію із друзями вдалося розробити суміш, яка спалахувала у ракеті на певній висоті.
Потім з’явилось нове захоплення – радіолюбительство. Юрій Павлович і досі пам’ятає свій перший радіоприймач, за допомогою якого вдалося почути голос далеких радіостанцій. Через деякий час він навчився спостерігати за ефіром, де на визначених частотах працювали радіолюбителі багатьох держав світу.
Постійний інтерес до техніки сприяв поглибленню знань у точних науках. Для Юрія не стали «зайвими» і гуманітарні предмети. Він був відмінником і гордістю школи. За успіхи у навчанні був нагороджений путівкою у Всесоюзний піонерський табір «Артек». Але на випускному вечорі омріяної золотої медалі одержати не довелось. Через поведінку. У атестаті у цій графі було зазначено – «задовільно». Під час робіт зі збирання врожаю у колгоспі один з учителів горів бажанням силами школярів перевиконати встановлену норму, не давав їм змоги нормально перепочити. Юрій висловив претензії до педагога, який з свого боку затамував образу, яка і «підтоптала» атестат із відмінними оцінками. Це зовсім не засмутило юнака.
Коли розпочався прийом до вузів, Юрій з другом Володимиром подав документи до Полтавського вищого командного училища зв’язку. У період підготовки до вступних іспитів скористався нагодою ознайомитись із побутом курсантів. Побачене здалося йому надто убогим. Вирішив, що військове поприще йому не до вподоби.
Згодом став у чергу на складання іспитів у Харківському інституті радіоелектроніки. Лише півбала не вистачило до права назватись студентом.
І це не засмутило юнака, він пішов до школи ДТСААФ вчитися на радиста.
Юрій Насенюк служив у військах ППО і йому було приємно дізнатись, що його безпосередній командир прапорщик Малахов був учасником Всеукраїнського конкурсу радіолюбителів, у якому Юрій також демонстрував свою майстерність.
Студентський білет Юрій Насенюк одержав у Полтавському інженерно-будівельному інституті. Сьогодні він із ностальгією згадує роки, які були сповнені постійних пошуків та романтики. Саме у цьому навчальному закладі він не тільки опанував основи будівництва, а й навчився якісно мурувати. Тодішні студенти не цурались будь-якої можливості заробити «додаток» до стипендії, який подекуди у десятки разів перевищував її. Коли хлопці брались за якусь справу, а це в основному зведення різних житлових і господарських споруд, - все робили на совість. Про хороших майстрів завжди слава швидко поширюється в окрузі.
Навчаючись у вузі, Юрій став співорганізатором дискотек. Він в основному забезпечував технічне оснащення. Ці заходи завжди були тематичними і мали велику популярність у молоді Полтави.
Після закінчення вузу Юрій Павлович прибув на спорудження РАЕС. Він був зарахований до штату тресту «Південьелектромонтаж». Але його більш приваблював нетішинський проммайданчик. Керівництво погодилось на переведення.
Коли Юрій Насенюк приступив до виконання обов’язків майстра, перший енергоблок ХАЕС був лише зведений до відмітки «6.6». Молодий спеціаліст потрапив в епіцентр будівництва. Місія випала не з легких – керувати людьми.
Через деякий час Юрію Павловичу було довірено посаду виконроба, а згодом і старшого виконроба. Очолював дільницю, в складі якої нараховувалось дві сотні чоловік.
На ХАЕС Юрій Павлович влаштувався 1997 року. Згодом випала нагода взяти участь у спорудженні АЕС в Ірані, очолював проектну групу.
Перед пуском другого енергоблока ХАЕС Юрій Насенюк був затверджений на посаді головного інженера Управління капітального будівництва станції. Під його керівництвом готувалася виконавча документація, на основі якої вдалося пришвидшити низку будівельних робіт.
На урочистостях з нагоди пуску другого енергоблока Юрію Павловичу було вручено нагрудний знак «Відмінник атомної енергетики».
- Часто пригадую свою участь у спорудженні різних об’єктів,- каже будівельник,- є велике бажання набутий досвід застосувати у пуску третього та четвертого енергоблоків. Ці блоки нам потрібні як повітря. В їх спорудженні переплітаються не тільки інтереси громади міста енергетиків, але й області і держави. Запаси органічних енергоресурсів катастрофічно зменшуються. А атомна енергетика поки-що має великий потенціал, щоби й надалі підставляти своє плече для економіки.
У вільний від роботи час Юрій Павлович намагається не відставати від реалій сьогодення, часто гортає сторінки Інтернету, де знаходить багато корисної інформації. Останнім часом пригадав своє давнє захоплення обробкою деревини. Інтер’єр його квартири вже прикрашають власноручно виготовлені меблі.
Із творчим підходом підійшов до створення обідніх столів для внучок Аліни і Кароліни. Як на перший погляд, ці меблі звичайні, але мають невеличкий секрет – здатність конструкції набувати різних форм. Розпочата робота над створенням великого стола із декоративною оздобою. Згодом за ним будуть сидіти родина і добрі гості. А друзів у Юрія Насенюка не перелічити. Не дарма ж кажуть, що добро притягує добро.
Олександр Шустерук
Фото автора
