Гомонять сосни
Мабуть, і зафіксовано буде: гуртожиток оцей - перший великий об'єкт, зданий в експлуатацію на спорудженні Хмельницької атомної електростанції. Бо той, що поряд, такий же ніжнобілий, синьоокий красень, - то другий. А он той, що зростає серед сосен на пагорбі, - уже третій.
Так і з новорічною ялинкою. Першою згадуватимуть не цю, що світиться нині в червоному кутку нового робітничого гуртожитку АЕС. Швидше - он ту, що «виросла» рівно за п'ятиденку до Нового року серед голубих вагончиків, якраз навпроти того, де іноді, кажуть, можна застати начальника будівництва Хмельницької АЕС Івана Харитоновича Малюка або головного інженера Євгена Леонідовича Акулова...
Доставили ялинку цілком індустріальним способом. Одним обертом бура гніздо їй влаштували, і зашепотіла красуня щось своє тутешнім соснам-старожилам, тихо подзвонюючи золотими сережками. Ще позавчора передзвін цей потопав у різноголосому шумі десятків, сотень машин і механізмів, які трудяться на велетенському майданчику майбутнього міста енергетиків («Он там буде житловий масив, там - також, а в той бік - лікарня, туди - школа...») і потужної АЕС («...а там он, дивіться, місце самої станції»). Сьогодні ж тихо, бо Новорічне свято. Тільки зрідка промайне котрась із дівчат чи черговий до телефону пройде. Отож | і має змогу ялинка погомоніти з родичами.
І розповідають сосни, простягаючи віти свої крислаті до яскравих вікон нового гуртожитку, ніби запрошуючи й гостю туди, про першопро- хідників Хмельницької атомної.
Про Вячеслава Супруна, наприклад, з вісімдесят дев'ятої кімнати, який прибув сюди в числі перших уже висококваліфікованим електрозварником, бо встиг до цього і профтехучилище закінчити («ЕмПеТеУ імені Героя Радянського Союзу Медведєва» - відчеканив по-військовому), і в армії відслужити, і попрацювати на об'єктах комбінату «Ровнопромбуд».
Або про вісімнадцятирічного Олександра Мекку з кімнати № 164, кароокого красеня, що прибув сюди одразу ж після закінчення профтехучилища в м. Києві («Сантехнік?» — «Ні, слюсар-сантехнік»). А може, про Володю Кабанця з дев'яносто четвертої, вчорашнього десятикласника, який щойно одержав третій розряд електромонтера...
Спробуй, відгадай, про кого саме гомонять у цей час сосни. Адже їх, мешканців цього чудового гуртожитку, - понад 350. І всі – будівники Хмельницької атомної. Навіть практиканти-кухарі Ярослава Ковальчук, Галина Остапчук, Марія Пастух, Галина Мельник...
- Але це аж ніяк не означає, що всі вони однакові, зауважує Раїса Трохимівна Носкова, комендант гуртожитку (яке суворе слово для такої милої господині!). - Усі вони дуже різні.
Вони й справді багато чим різняться один від одного. І тим, як прийшли на будову: Вячеслав, як уже сказано було, після певного стажу робо¬ти «вирішив спробувати свої сили на справді великій будові»; Олександра училище направило в трест, «а сюди - добровільно». Володя ж приїхав разом з батьками, що до цього споруджували ГЕС на Інгурі (Грузинська PCP). І мріями своїми різні: першому по закінченні будівництва «тут хотілося б залишитися», другий впевнений, що буде споруджувати «ще не одну таку станцію», третій - точно ще не знає («Ось як у новому році батьки квартиру одержать, заберемо сестричку від бабусі, то й тут залишимося»).
І характерами далеко не однакові. Що механізатори Євген Фецак і Святослав Савицький з сімдесят сьомої кімнати, що монтажник Микола Стасюк і шофер Валентин Яценко з п'ятдесят п'ятої, що Сергій і Володя Лук'янчуки, Василь Чувленюк і Валентин Кучинський «з малої механізації», що всі інші. Кожен з них і тепер, у вільний час, зайнятий своїм. Один листа пише (мабуть, додому), інший на гітарі грає, третій думає, куди подіти зайві деталі од розібраного магнітофона... А з червоного кутка чути дружний сміх тих, що зібралися навколо ялинки.
«Але всі вони молоді і гарні, всі вони у праці завзяті»,- переконують свою гостю сосни і кивають вітами на здані в 1979-у чудові гуртожитки, їдальню на 220 місць, універсам.
А Іван Харитонович розповідає нам про те, як будуть використані в цьому році заплановані 15 мільйонів карбованців. Про ще одну їдальню, удвоє більшу, про середню школу, лікарню, чотирнадцятиповерховий житловий будинок, нові гуртожитки... Та все це лише початок, зауважує досвідчений організатор енергетичного будівництва, за плечима якого не одна велика будова, бо в наступному році треба буде освоювати вже 45 мільйонів, а ще через рік - дев'яносто!..
Про це вам сосни тутешні не розкажуть: вони такого ще не бачили.
В.Борецький
Фото Віктора Войковського
«Радянське Поділля» 01.01.1980 р.
