У наступному 2011 році ми відзначатимемо 90-рІччя видатного земляка...

У наступному 2011 році ми відзначатимемо 90-рІччя видатного земляка...

Багатогранна трудова, творча  і громадська діяльність Сергія Давидовича Козака: 1950-1982рр. - соліст Київського державного академічного театру опери і балету імені Т.Г.Шевченка, 1960 - 1973срр. - голова музично-хорового товариства УРСР, 1982-1987рр. - художній керівник Київської філармонії, 1982-1992рр. - викладач Київської консерваторії імені Лисенка з класу вокалу. Сергій Давидович гастролював у багатьох країнах Європи, разом з тим він постійно перебував у вирі суспільного життя, неод­норазово обирався депутатом Київських обласної та міської рад, очолював партком театру, у 1995-1973 роках був членом комітету Ленінських і Державних премій при Раді Міністрів СРСР.

Оперний співак, композитор, письменник, громадський І культурний діяч, народний артист УРСР (1960р.), член Спілки письменників УРСР (1985р.) Сергій Давидович Козак народився 14 березня 1921 року в Старому Кривині.

Він зростав у великій, дружній і працьо­витій сім'ї, де між братами і сестрами панували щирі відносини. Будучи відомим співаком, Сергій Давидович допоміг брату Івану збудувати добротну дерев'яну хату в Кривині. З дитинства до останніх років життя він відчував родинне тепло, не поривав зв'язків із рідним селом. При першій нагоді прагнув відвідати свою велику родину. Сільчани згадують, як з кожним його приїздом у садку біля батьківської хати збирався весь рід, накривався святковий стіл і довго на все село лунали пісні у виконанні родини Коза­ків.

У сім'ї його батька, Давида Козака, і ма­тері Хотини з роду Павельчуків народилося 11 дітей. Дід Сергія Давидовича по матері - Павельчук Домко Матвійович -  до революції був старостою села, його рідня проживала в Поляні. Батько, 1870 року народження, працював вантажником на Ківерцівському за­воді з виробництва шпал, відзначався фізичною силою, в останні роки життя важко хворів. По-різному склалися долі дітей Да­вида і Хотини Козаків. Дожили до дорослого віку десятеро з них. Найстарша дочка Вустя померла у дитячому віці. Син Степан пра­цював у Шепетівському депо, в роки грома­дянської війни вступив до відомого Таращанського полку, в 1919 році загинув у бою під Коростенем.

Син Дмитро, 1904р.н., створював і очолю­вав колгосп у с.Глинники Славутського району. Згодом був робітником, начальни­ком планового відділу Полянської паперової фабрики, перед війною працював директо­ром Славутської районної контори поста­чання сільськогосподарської техніки для колгоспів. Загинув під час евакуації за нез'ясованих обставин. За деякими відомос­тями, під Києвом він був поранений, перебу­вав у госпіталі, де потрапив до рук фашистів і був розстріляний.

Дочки Уляна, Ярина і Харитина жили в Кривині. Син Тихон до служби в армії пра­цював трактористом у Ганнопільській МТС, служив танкістом на Далекому Сході, там одружився, будував Комсомольск-на-Амурі, виховав трьох дітей, загинув на річці Амур -також за нез'ясованих обставин. Син Іван після навчання у місцевій школі проходив військову службу в кавалерійській частині у Середній Азії, після демобілізації жив у Кри­вині, працював у Здолбунівському депо. Дочка Ганна останні роки мешкала на Хер­сонщині.

З усіх дітей сім'ї Козаків лише двоє наймо­лодших, Олександр та Сергій, здобули вищу освіту. Олександр, 1918р.н., після закін­чення місцевої школи у середині 30-х років працював секретарем сільської ради у Ли­сичому, а згодом - у Старому Кривині. Під час Великої Вітчизняної війни він був штур­маном авіаційного полку. Після війни Олек­сандр одружився з дочкою командира авіаполку Тетяною, виконавши передсмер­тну волю її батька, який помер внаслідок важкого поранення. Тетяна була артисткою, до війни зіграла в декількох фільмах, а після одруження переїхала з чоловіком у Кривин. Олександр працював замполітом у Здолбу­нівському депо, згодом закінчив юридичний інститут, був суддею у м.Рівне.

Весь рід Козаків у селі вважали співучим і голосистим. Особливо гарно співала мати. Полюбляв співати і малий Сергійко. Співати п'ятирічний Сергій розпочав на вечорницях сільської молоді, куди його приводив стар­ший брат Іван, щоб той веселив молодь села жартівливими та соромітницькими піс­нями. Про свої дитячі, юнацькі роки він ці­каво розповів у книзі «Я не спав, мамо».

А взагалі Сергій мріяв стати військовим - після закінчення школи вступив у Київське військове училище зв'язку ім.М.І.Калініна. В званні лейтенанта був призначений коман­диром взводу курсантів Ульянівського вій­ськового училища. Та розпочалася війна... Сергій Давидович Козак був учасником бойових дій у Великій Вітчизняній війні з першого до останнього дня. За участь у бойових діях нагороджений орденами Чер­воної Зірки та «Вітчизняної війни», був учас­ником Параду Перемоги на Красній Площі в Москві 24 червня 1945 року, дослужився до звання підполковника. У 1947 році С.Козак закінчив академію Генераль­ного штабу ім.Фрунзе та вступив на на­вчання до ад'юнктури академії.

У1945 році Сергій Козак дебютував на Московській сцені в концерті, на якому був присутній маршал Радян­ського Союзу Б.М.Шапошніков. За пора­дою маршала Сергій полишив військову службу і вступив на навчання у Москов­ську державну консерваторію ім. П.І.Чайковського за класом вокалу, яку закін­чив із відзнакою у 1950 році.

Володіючи академічним баритоном, Сер­гій Давидович 32 роки співав на сцені услав­леного Державного академічного театру опери і балету ім.Т.Г.Шевченка в Києві. Він зіграв більше 60 ролей: партію султана - в опері «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, партії Миколи, Остапа, Енея - в операх М.Лисенка «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» і «Енеїда», Б.Хмельниць­кого (опера «Богдан Хмельницький» К.Данькевича), Т.Шевченка - в опері Г.Майбороди «Тарас Шевченко», Онєгіна, Томського - в операх П.Чайковського «Євгеній Онєгін» та «Пікова дама», Ігоря - в опері «Князь Ігор», О.Бородіна, Риголетто, Ренато - в операх Д.Верді «Риголетто», «Бал-маскарад» та інші.

Сергій Козак - автор багатьох пісень, ро­мансів та хорових творів, які звучать із про­фесійної сцени і у виконанні самодіяльних колективів. Він написав музику на слова ви­датних українських поетів М.Рильського («Яблука доспіли»), А.Малишка («Про­щальна», «Три дубки»), П.Воронька («Хо­дімо, кохана, у ліс», «Коні вороні»), С.Крижанівського («Берізка»), створив кан­тату «Дума про Україну».

За безпосередньою участю С.Козака в Україні було відкрито понад 360 музич­них шкіл та створено багато музичних колек­тивів, у тому числі професійний оркестр народних інструментів, державну чоловічу хорову капелу ім.Л.Ревуцького, камерний хор ім.Б.Лятошинського, ансамбль пісні і танцю «Славутич» у Дніпропетровську та інші. За участю Сергія Давидовича відроди­лося в Україні кобзарське та лірницьке мис­тецтво. «Відродження музичного мистецтва в Україні, - згадував відомий український поет та перекладач О.Довгий, - не сподоба­лося головному ідеологу КПРС М.А.Сус­лову. На секретаріаті ЦК КП України Сергію Козаку було оголошено догану по партійній лінії, його зняли з посади голови хорового товариства УРСР". Сергій Давидович залишив помітний слід і в українській літературі. Він написав книги про митців-співаків Григорія Верьовку, Ми­хайла Гришка та Івана Козловського, доку­ментальну повість «Я не спав, мамо» (назву повісті запропонував відомий письменник та друг співака Григорій Тютюнник), віршовану повість про своє життя - «Пісня серед грому», збірки віршів про славутський рід­ний край «Земле моя - доле моя» та «Го­ринь». У 1965 році Сергій Козак видав збірку пісень під назвою «Українські народні пісні в обробці для хору без супроводу».

Він неодноразово привозив у Кривин і Славуту відомих артистів, які виступали перед славутчанами. Газета «Трудівник По­лісся» у серпні 1969 року в замітці «Співає наш земляк Козак» писала: «Приїхавши з шефськими концертами на Поділля, він не пропустив нагоди завітати в рідний Кривин. Приїхав Сергій Козак із друзями: народним артистом України Миколою Фокіним, заслу­женим артистом України Анатолієм Палама­ренком, лауреатом конкурсів Михайлом Басовим. Козак співав пісню про Устима Кармелюка «по-кривинському», без музич­ного супроводу. Тоді ж пообіцяв землякам привезти найкращих артистів України, коли збудують клуб у селі».

Про відвідини Сергієм Козаком Славутчини у травні 1972 року міськрайонна газета помістила замітку «Лийся, пісне» та­кого змісту: «На Славутчині розпочався дру­гий тур фестивалю самодіяльного мистецтва, присвячений 50-річчю утворення СРСР. 14 травня у місті відбулася демон­страція колективів художньої самодіяльності району. На трибуні були присутні заступник голови облвиконкому Т.Главак, С.Козак, М.Фокін, А.Паламаренко, Я.Орлов. Для при­сутніх на мітингу Сергій Давидович виконав українську народну пісню про Кармелюка.

Наступного дня у Кривинському сіль­ському парку культури і відпочинку Сергій Давидович, член республіканського оргкомітету з проведення фестивалю, зустрівся з односельцями. На зустріч він приїхав з Ми­колою Фокіним, Анатолієм Паламаренком, композитором Георгієм Майбородою та ін­шими побратимами по пісні та музиці. Для мешканців села і гостей з району артисти дали великий концерт на імпровізованій сцені у парку. Сергій Давидович разом із Миколою Фокіним виконав пісню «Коні воро­нії». Виступив також оркестр українських на­родних інструментів музикально-хорового товариства УРСР, молодіжний танцюваль­ний ансамбль. Під час свята Сергій Козак подарував Старокривинській школі піаніно».

Проживав Сергій Давидович у Києві на Хрещатику, неподалік від станції метро. Був одружений, мав дві дочки. Старша дочка Сергія Козака Світлана - про­фесор дитячої онкології. Дочка Олександра працювала перекладачем у англійському посольстві в Україні, загинула на Черкащині у 1994 році в автомобільній аварії. У Кривині проживає племінниця Сергія Давидовича Форсюк Надія Дмитрівна, яка береже пам'ять про свого відомого родича.

Помер СД.Козак 13 лютого 1993 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Газета «Літературна Україна» 18 лю­того 1993 року помістила прощальні слова відомого українського поета Ва­силя Юхимовича: «Не стало Козака Сергія Давидовича, так потрібного ро­дині, мистецтву, літературі, музичній ос­віті, народові й Україні! Народного артиста, талановитого митця, про кот­рого криком кричить душа: «Друже мій! Як би тебе більше на світі було!».

Вдарте по струнах, засмучені кобзарі й оркестранти, - він дбав про ваше від­родження задовго до «перебудови»... Проведіть його в останню путь, багато­голосі хори національної опери і консер­ваторії!

Прощай, побратиме і друже; незабутній Сергію Давидовичу!».

Шанують пам'ять про Сергія Давидо­вича Козака жителі села Старий Кривин. На уроках музики у школі звучать мелодії подарованого ним піаніно. На примі­щені навчального закладу висять меморі­альні дошки в честь Сергія Козака та поета Володимира Семеновського, відкритті у 2001 році. На відкритті їх була присутня дру­жина видатного земляка-поета Галина Во­лодимирівна.

Талановитий подільський поет Володи­мир Семеновський, який навчався у школі разом із Сергієм Давидовичем, присвятив своєму другові дитинства вірш, в якому є такі рядки:

А коли кінчалася наука –

Влітку пасли ми разом корів...

Як гукнеш, бувало, «Кармелюка»

-Аж за душу брав той щирий спів...

Як співаєш з Фокіним «Берізку»,

А чи соло «Коні вороні», Всім кажу:

«Це ж хлопець наш, подільський!»,

А думками вже у Кривині...

У Славутському історичному музеї на стенді «Культура Славутчини» експонується портрет Сергія Давидовича Козака. На про­хання дирекції музею Центральний держав­ний кінофотофоноархів України надіслав диск із записом пісень народних артистів Ук­раїни, наших земляків Сергія Козака та Ва­лентини Ковальської. У 2010 році трудовий колектив ЗАТ «Славутський комбінат «Будфарфор» відкрив меморіальну дошку С.Д.Козаку на приміщенні Будинку культури, в якому народний артист виступав ще в ди­тячі роки і неодноразово співав там тоді, коли перебував у зеніті слави. На мітингу з нагоди відкриття меморіальної дошки при­сутні мали змогу послухати пісні у виконанні прославленого земляка.

У березні 2011 року мине 90 років від дня на­родження нашого славного земляка. Без сум­ніву, ця подія має бути широко відзначена громадськістю Славутчини, бібліотеками, шко­лами, колективами художньої самодіяльності, засобами масової інформації. Відзначення ювілею народного артиста України Сергія Да­видовича Козака сприятиме вихованню під­ростаючого покоління любові до рідного краю, до української пісні, прищепленню до куль­тури нашого народу.

Примітка: при написанні статті частково використані матеріали відомого краєзнавця О.Я.Сапожника, зібрані ним у 2003 році при підготовці публікації з нагоди 10-річчя з дня смерті С.Д.Козака.

Станіслав Ковальчук.

Ілюстрації із книги С.Д. Козака "Я не спав, мамо".