Потяг i вагон Миколи Зарiцького
У Івано-Франківському видавництві «СПД Ярош Л.М.» побачила світ поетична збірка відомого на Славутчині, і зокрема в Нетішині, журналіста, колишнього редактора газети «Нетішинський вісник» Миколи Заріцького «Я потяг і вагон». Це майже двохсотсторінкове ілюстроване видання вмістило понад 150 поезій автора – усі вони публікуються вперше.
Левова частка віршів, що увійшли до книги, написані після 2007 року. Те, що творив автор до цього, забрав із собою вогонь під час пожежі на дачі в селі Крупець.
Усі вірші автора глибокі за своїм змістом і мають одну унікальну особливість – нікого, хто їх читає, не залишають байдужим.
Книга поділена на три умовних розділи.
У першому «Не кланяюсь ні перед ким» - громадянська лірика, наскрізь просякнута патріотичними настроями автора, любов’ю до Батьківщини, народу, матері, родини.
Другий розділ «Я потяг і вагон» відображає філософський погляд на оточуючий світ, який часто пригнічує автора і наштовхує на думки про потойбіччя.
У третьому «… Терпло серце маком» ліричний герой самовіддано кохає, зі щемом у серці говорить про жінку своєї мрії.
Координатор цього видання Руслана Чернюк, упорядники Володимир Дмитрук, Віктор Гусаров, Богдан Фединчук, Анжела Гладій та Інна Воронова зуміли пройтися творчою стежиною автора, пройнятися його радощами і печалями. Тому й не дивно, що коментарі, спогади, ілюстрації гармонійно доповнюють духовний світ та життєвий шлях автора.
«У кращих віршах громадянського звучання Микола Заріцький пробуджує чисті джерела пам’яті, які наповнені любов’ю до України, до її землі, до людей. Ці вірші, як і вірші інтимного ряду, сповнені такого широкого, невгасимого болю, такого щему, що аж стає моторошно. Підробити ж щирі почуття аж ніяк неможливо»…
«Лише тепер ця сторінка його земного шляху розкрилась у віршах – справжніх, глибоких, відвертих, не прикритих римою і ритмом, а оголених, як електричні дроти, болючих, як штрикання голки під нігті, не просіяних у решеті літературних бомондів, а розтрясених і спресованих, як від гойдання по рейках останнього вагону стрімкого експресу. Він їхав у потязі Поезії, знаючи, що тунель, якому не пробитись до світла, ось-ось виникне на шляху. Він гостро відчував Любов і Смерть. Між цими станціями він прожив земне і творче життя. Семафор прощально піднятої руки поета подає нам знак з Вічності: зупиніться, осмисліть власну дорогу, можливо, вона співзвучна зі стежиною, яку прокладав Микола Заріцький», - пише у передмові Віктор Гусаров.
Показово, що на презентації збірки були численні друзі нині покійного автора. В міській бібліотеці звучали вірші, спогади про Миколу Матвійовича, його улюблені пісні. Зрештою саме тут було оголошено про започаткування регіонального конкурсу ім. М.Заріцького для початкуючих журналістів, який проводитимуть редакції «Часу молоді» та «Посту громадського контролю».
Віктор Войковський
Фото автора
